Розстріли й самогубства: якими виростають жертви шкільного насилля

Діти не переростають проблеми, а пристосовуються до них

Варто чи не варто працювати з жертвою булінгу? Існує міф, що дитина "переросте" всі проблеми з якими зіштовхнулась. Але в реальності – не переросте. Вона лише пристосується до проблем. Причому кожна дитина у свій спосіб.

Діти у школі переживають період соціалізації. Тобто абсорбують норми, властиві дорослому світу. Шкільні роки – це основний період життя, коли відбувається перехід від тваринницьких інстинктів до норм людського співжиття. Проблема у тому, що цей період всі діти переживають у різних статусах.

Жертви отримують інші сигнали про соціальні "норми", ніж більшість дітей. По-перше, постійно перебуваючи у стані об'єкту агресії, дитина звикає до насилля. І вже сприймає його не як відхилення, а як норму. Для жертв, як і для їх переслідувачів, моральної межі, яка б утримувала від застосування насилля уже не існує. Тільки на відміну від переслідувачів, жертви не цінують свій соціальний статус. Їм нічого втрачати у цьому житті. По-друге, жертву штучно ізолюють від усіх заходів, які проводять у класі. Вона мало спілкується з іншими дітьми і не розуміє як правильно налагоджувати соціальні контакти. Фактично жертва виключена з колективу і проходить "альтернативну соціалізацію". Тобто, соціалізацію не відповідно до норм суспільства, а відповідно до власного бачення навколишнього середовища.

Зразу зауважу, що статус "жертв" не завжди призводить до того, що людина буде знаходитись на найнижчих щаблях соціальних сходів. Навпаки – для окремих осіб це може стати викликом і призвести до певних досягнень в різних сферах. І якщо почитати історії відомих особистостей, то багато з них були жертвами цькування у дитинстві.

Та проблема у тому, що відомими стають одиниці з тих, хто пережив знущання. І більшість крайнощів жертв – не позитивні. Насамперед – це насилля над собою (самобичування, самогубство або спроба самогубства). В Україні щороку відбувається близько 2 тис. спроб здійснити самогубство підлітками. З них кожне 20-те закінчується смертю.

Або ж насилля над іншими – над тими, хто насилля учиняв. У жертв шкільного насилля штучно формується ненависть до людей – з одного боку, і вимога певної компенсації (сатисфакції) від людства, - з іншого. Якщо подивитись на сучасну історію США, то для них уже не в новинку розстріли у школах, які здійснюють діти. З минулого року відповідна практика поширилась і в Росії. А об'єднує усіх цих дітей те, що вони мали проблеми комунікацій з однолітками. А простіше – вони були жертвами цькування.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua