Ромські погроми: коли стереотипи починають вбивати

Етнічне насилля загрожує Україні світовим невизнанням

Останній погром ромського поселення у Львові був лише одним із пікових у накручуванні чергового етнічного конфлікту в Україні. До цього уже були випадки, коли радикали знищували їх табори.

Фактично, львівський інцидент став класичним прикладом ескалації конфлікту. В українському суспільстві існує багато стереотипів, у тому числі й про тотальну криміналізацію ромів. Схожа ситуація сто років тому існувала і щодо євреїв. Сьогодні євреї не лише мають свою державу, але й величезне міжнародне лобі. Тому порушувати їх права нині – це автоматично визнавати себе світовим ізгоєм. На жаль, для ромів такого лобі не існує. А якщо це помножити на існуючі серед українців упередження, то вони стають найуразливішою етнічною одиницею.

Наступний етап у розкручуванні конфлікту після поширення стереотипів – це наявність значних проблем у суспільстві. В українському варіанті – це війна та поширення насилля як дієвого механізму вирішення проблем. Пізніше йдуть публічні акти некривавого насилля, на які закривають очі правоохоронці (розгін таборів у Києві). І останній етап – це смерть у результаті міжетнічного конфлікту. Тому сьогодні ми опинились на роздоріжжі – або схаменутися і зупинитися, або розкручувати криве насилля далі – до масових убивств. І в останньому випадку варто розраховувати на те, що цигани також можуть формувати загони самооборони, тому смерті можуть бути з обох сторін.

Саме класичність цього випадку не дозволяє однозначно сказати – чи це був акт, за яким стоять якісь політичні угруповання в Україні, чи в Кремлі. Чи все-таки – це наслідок наслідування. Такого ж наслідування, яке буває серед самогубців чи збройних нападів на школи. Тим більше, що звинувачені – це діти. Тобто та вікова категорія, яка найбільш схильна повторювати те, що відбувається у "дорослому житті".

Але однозначно можна сказати, що всі акти агресії на території України, особливо насилля, що має етнічне забарвлення, перетворюють нашу країну в такого ж світового антисистемника, яким на сьогоднішній день стала Росія. Ці акти на практиці підтверджують меседж, який Кремль намагається нав'язати Заходу – про фейковість України як держави. І якщо крива зростатиме далі, то і для самого Заходу війна в Україні перетвориться з цивілізаційного конфлікту в просте збройне протистояння між двома схожими пострадянськими країнами. Зрозуміло, що на підтримку в такому випадку можна не очікувати. Зате санкції з Росії можуть поступово зняти.

Що робити в таких випадках? По-перше, доводити українцям, а особливо дітям, що насилля не ефективний метод. По-друге, переступити через свої стереотипи – як українцям, так і надмірно закритим ромам - і намагатись адаптуватись одне до одного. По-третє, показати незворотність покарання, не залежно від того, хто і щодо кого здійснив злочин.

І якщо цього не здійснити, то не виключено, що завтра почнеться внутрішня війна не лише проти ромів, але й та гоббсівська – "війна всіх проти всіх".

Богдан Петренко, для Gazeta.ua