Київ відірваний від реальності на Донбасі

Невизнання об'єктивної дійсності матиме наслідком розбиту голову

У Києві пожвавились розмови про стратегію реінтеграції окупованих територій. Це дуже правильна ініціатива. Велика рідкість, коли в нас до чогось готуються наперед, а не реагують по факту. Однак, форма і логіка речей, які пропонують, підтвердили просту істину: Київ абсолютно відірваний від реальності на Донбасі.

Київ абсолютно відірваний від реальності на Донбасі

Коли в 2015 році я приїхав у Донецьку область, у мене з'явилось дивне відчуття ніби пішов під воду. Незважаючи на хороші контакти в парламенті, Кабміні, з журналістами, я зіткнувся з тим, що абсолютно нікому не була цікавою інформація про реальний стан справ. Єдина інформація, яка викликала інтерес – це бойові дії. Ні переселенці, ні інфраструктура, ні погляди місцевого населення, ні покарання сепаратистів – нікого не цікавили.

Уже більше двох років я в Києві. За цей час мої знання гуманітарної ситуації в регіоні жодного разу нікого не зацікавили. Разом з тим, я постійно аналізую ініціативи уряду і Верховної Ради. Здебільшого, усе це відірване від реальності.

До цього всього маю тільки одне зауваження: може реінтеграцію треба почати з підконтрольної території, а не відразу з окупованої?

Може реінтеграцію треба почати з підконтрольної території, а не відразу з окупованої?

По пунктах. Є кілька базових речей, які піднімаються в розмовах про реінтеграцію Донбасу: інформаційна робота, колаборація, відновлення інфраструктури і економіки регіону. Інформаційна робота на підконтрольній території – провалена. Не важливо, куди дістає сигнал на окуповану територію, а важливо, що вже на підконтрольній території за 4 роки не створено інформаційного простору.

Докази? Будь-ласка. Згідно дослідження Zois (німецький аналітичний центр) – 30% опитаних на підконтрольних територіях вважають, що війна — це результат втручання Заходу, 23% - що це місцева реакція проти київської влади, а 10% - що винна Україна. Цікаве і ставлення до інших українських пріоритетів: вступ в ЄС – 72% проти, НАТО – 82% проти. На додачу – 71% не довіряє українським медіа. То чи існує інформаційна політика, інформаційний простір на підконтрольному Донбасі?

30% опитаних на підконтрольних територіях вважають, що війна — це результат втручання Заходу

Колаборація – окрема велика історія. Що сталось з колаборантами після відновлення української влади? Давайте подивимося. Як справи у Штепи? Як справи у нового мера Покровська Требушкіна, який возив допомогу "беркуту" на Майдан і чиї партнери вішали прапори "ДНР"? Як справи в інших мерів, які безпосередньо або опосередковано організовували референдуми? У директорів шкіл? У директорів заводів, які ремонтували техніку сепаратистів? Справи чудово.

Що сталось з колаборантами після відновлення української влади? Як справи у Штепи? Як справи у нового мера Покровська Требушкіна?

Більшість мерів-колаборантів переобрали завдяки чесним виборам, які провели в 2015 році (хоча я кричав зі всіх сил, що не можна їх проводити). Директори шкіл і заводів почувають теж нормально. Більшість кримінальних справ по них розвалились і вже навіть можна починати розказувати, що вони думають про те, хто винен у війні.

Може потестувати норми майбутнього закону про колаборантів на цих людях? Може хай вони отримують амністії, здійснюють покаяння тощо. Бо саме так все буде і з повернутими окупованими територіями.

Іноді мені здається, що це ми були змушені стати колаборантами, бо не мали на кого міняти ні цих мерів, ні цих директорів, і це об'єктивна реальність. Ми вже сьогодні маємо визнати: або відразу туди привеземо тисячі підготовлених кадрів, або буде тільки амністія без жодного покарання за колаборацію. А тому стратегія не про те, як ми кого будемо карати, а про масову підготовку кадрів.

Маємо визнати: або відразу туди привеземо тисячі підготовлених кадрів, або буде тільки амністія без жодного покарання за колаборацію

Про інфраструктуру та економіку взагалі мало що можна сказати. На рахунках Донецької області зависли мільярди коштів. Може й добре, бо ніхто їх не розікрав. Але і проблисків майбутнього Сингапуру ніхто не бачить. Постійно шукаю в різноманітних стратегіях реінтеграції один простий пункт – створення робочих місць. І майже ніколи ніякої конкретики по цьому не зустрічав. А це і є питання номер один, ключ до лояльності місцевого населення. Набагато важливіше, ніж сигнал наших медіа на окупованій території, сигнал, який за контентом нічого не несе.

Створення робочих місць - ключ до лояльності місцевого населення

Підсумовуючи хочу сказати кілька простих тез:

- Реінтеграцію треба починати з підконтрольних територій, а не з окупованих. Бо успіх тут буде успіхом там. Це один регіон, одні цінності, одні люди.

- Відірваність від реалій - найбільше зло. Невизнання об'єктивної реальності матиме наслідком розбиту голову.

- Реінтеграція Донбасу має бути горизонтальним включенням його в Україну. Це означає, що тут в Києві на міжнародних форумах, фестивалях, круглих столах, ми маємо бачити представників регіону. І навпаки - на всіх заходах в області - має бути присутня вся Україна.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Леся Миськів Засновниця БО "Право на щастя"
Роман Безсмертний Політик, дипломат
Погода