Чи погодиться Захід грати в російські шашки?

РФ звикла існувати за рахунок противника

Новий час не знає подібних фантастичних проектів. Йдеться про російський винахід - існувати за рахунок противника і при цьому бити йому вікна і шантажувати. Саме така стратегія російського самодержавства.

Ідею використовувати західні ресурси придумав Петро Перший. Засновники радянської держави перетворили її в стратегію, змусивши працювати на себе прагнення капіталізму до прибутку, а також віру ліберальної демократії в те, що економічні відносини перетворять противника на партнера, - пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Сталін визнавав: "Багато допомогли нам американці. Це треба визнати. Краще за інших і сміливіше за інших допомагали. Спасибі їм за це". За його словами, близько двох третин великих промислових підприємств СРСР були побудовані за допомогою США.

Внесок Німеччини в створення радянської економіки і військово-промислового комплексу був ще вагомішим. За 10 років (з 1926 до 1936) Німеччина поставила в СРСР промислового та військового обладнання на 4 мільярди марок. Як довів британський економіст Ентоні Саттон, 90-95% радянських технологій були запозичені у США і їх союзників. Колективний Захід зіграв величезну роль в індустріалізації, а відповідно, і мілітаризації СРСР, працюючи на становлення свого супротивника.

Ще одним стратегічним успіхом Москви стала угода "газ в обмін на труби і гроші", яку Кремль уклав з ФРН в 1970 році. Вона дозволила СРСР стати світовою енергетичною державою, яка перетворила "газовий диктат" на найпотужнішу політичну зброю.

Після падіння СРСР російська еліта проявила не меншу винахідливість, разом із західними лобістами створивши механізм колективної приватизації вітчизняної природної ренти. Нинішній російський правлячий клас зумів зробити те, що виявилося не під силу радянській владі, - внести вклад в деморалізацію західного суспільства і підрив його підвалин. Втім, які підвалини, якщо провідні західні політики – Герхард Шредер, Тоні Блер, Сільвіо Берлусконі, Жак Ширак кинулися обслуговувати інтереси пострадянської клептократії! Ліберальні демократії, ставши для пострадянської Росії фактором мобілізації через пошук "ворога" і економічним ресурсом, перетворилися на системну "скрепу" самодержавства. Хіба це не дотепно – лякати Захід, використовуючи його гроші і мізки?

І раптом dolce vita почала валитися. А все тому, що Кремль самовпевнено вирішив, що Захід проковтне кримську анексію і втручання у внутрішні справи Заходу. Адже стільки разів Захід відступав, аби не викликати роздратування крутих хлопців з-за кремлівських стін! Цього разу ліберальні демократії були змушені реагувати, бо на кону опинилося питання їхньої внутрішньої стійкості. Росії перекрили ресурсний шланг. Нехай не повністю, але повітря російській економіці стало не вистачати. Під загрозою опинилося благополуччя російського класу рантьє.

І що тепер? Було б наївно думати, що лобістський левіафан, що відмиває на Заході брудні гроші, дозволить себе знищити. Ні, він буде чинити опір з усіх сил, намагаючись знаходити нові способи виживання. Адже в цю систему вкладені мільярди і кооптовані цілі сегменти західних еліт. Тому західний істеблішмент проведе чистку, позбувшись лобістів, що найбільш зарвалися, які обслуговують російську еліту. Вони підуть в тінь. Дехто сяде. Але й російській еліті доведеться прибрати з очей геть тих, хто засвітився своїм зухвалим багатством і близькістю до Кремля.

Свій ультиматум Москві Вашингтон визначив цілком конкретно: приберіть Олега Дерипаску з ключових власників компанії "РусАл" і ми виведемо "РусАл" з-під санкцій. І щоб ми не бачили більше на своєму подвір'ї Віктора Вексельберга, а заодно і тих, кого поіменували в нашому квітневому списку! Змиріться з тим, що ми всіх вас підвішуємо в невизначеності: самі гадайте, хто може бути в наступному списку і коли ми його вам покажемо. Як би Європа не хотіла примиритися з Росією, вона буде змушена враховувати американський ультиматум.

Західний зашморг не означає, однак, прагнення задушити. Кому потрібен російський обвал або лютування загнаних в куток? Але західна готовність йти на компроміси і прагнення вивести Росію з ізоляції не означає повернення до докримского періоду. На наших очах вибудовується нова система відносин ліберальних демократій з Росією. Замість другої "Ялти" Захід пропонує Москві іншу угоду. Ось її суть: дотримуйтесь наших правил, і ми дозволимо вам користуватися нашими благами, але під нашим контролем.

Кремль змушений робити вибір між агресивною геополітикою та західними ресурсами разом із вхідним квитком на засідання концерту держав як бонусу. Причому останнє зовсім не означає для Москви свободи дій. Росії доведеться рухатися у вузькому коридорі, де кожен вихід за червоні прапорці означає стиснення зашморгу. Захід буде знаходити засоби зробити боляче – або російській економіці, або кому-небудь з російської еліти. Прикро? Звичайно, але це плата за кремлівське гопництво.

Тим часом, поки ми гадаємо, куди йде Росія, російський лідер вибір зробив. Як ви думаєте, який? Судіть самі. Кремль намагається умаслювати Дональда Трампа, постійно пропонуючи йому діалог про долю світу. Кремль мовчки терпить принизливі ляпаси від Трампа, Реджепа Ердогана і Біньяміна Нетаньяху (що за кампанія!) в Сирії. Кремль здає призначених американцями санкційних "жертв". Путін обіцяє Ангелі Меркель не блокувати транспортування газу через Україну, зміцнює довіру з Еммануелем Макроном і обіцяє нове Ельдорадо західному бізнесу в Санкт-Петербурзі. "Газпром" смиренно приймає вимоги Європейської комісії. Нарешті, Кремль бореться із західними санкціями всередині країни, демонструючи миролюбність на світовій сцені, щоб не провокувати Захід на нове затягування зашморгу.

Очевидно, випробувавши опонента на наявність м'язів, російська влада дійшла висновку, що шантаж безглуздям лише викидає Росію в табір прокажених. А яка радість сидіти там разом з Північною Кореєю та Іраном?! У Кремлі сидять не камікадзе, і вони розуміють, що можна успішніше забезпечити свої інтереси через діалог із Заходом, ніж через конфронтацію з ним.

Однак ці тактичні маневри не вирішують екзистенціальної для Росії проблеми, яка називається "пастка". З одного боку, Кремль не може зберегти державний статус силою (які ще у Росії є ресурси тиску?), що викличе відповідь західного світу. З іншого, Кремль не може відмовитися від претензій на державність як право на своє бачення світового порядку. Адже зрозуміло, що станеться з системним тілом, якщо у нього видерти хребет – а державність і є хребет єдиновладдя.

Що ж тоді Кремлю залишається? Правильно: грати, створюючи ілюзію могутності і величі. Але ж гра йтиме, якщо тільки Захід погодиться взяти в ній участь. Причому якщо погодиться вища ліга, а не західний дріб'язок. Але чи погодиться вища ліга грати в російському ілюзіоні? Поки що неясно. Адже Росія знову може переплутати фейк і реальність...

Ми скоро побачимо, чи буде Захід підігравати Кремлю, чи заганяти його в куток. Відповідь отримаємо, коли побачимо, чим завершиться (або не завершиться) звинувачення Росії у відповідальності за падіння малайзійського Boeing.

Є і ще одне питання: як Кремль може прикрити свій відступ і припинити звинувачення націоналістів у зрадництві? Це справа пропагандистської машини, яка повинна підтримувати всередині країни істерію військового патріотизму. Але ж рано чи пізно народ почне запитувати: навіщо нам боротися з ворогом, якщо ми з ним співпрацюємо, а правляча еліта насолоджується красою життя у ворожому таборі?

P.S. Ви пам'ятаєте гру в російські шашки? Так от, у цій грі (в яку, до речі, грали Чичиков з Ноздрьовим) перемагає той, хто позбавляє себе можливості ходу. Це гра, в яку грає Кремль. Решта світу грає в інші шашки.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода