До фіналу Ліги Європи може дійти українська команда

Фіналістами часто стають не сильні клуби, а амбітні

У фіналі Ліги Європи вболівав за мадридський "Атлетіко". Вважаю, що їх тренер Дієго Сімеоне заслужив цю перемогу. Протягом часу, що він працює в "Атлетіко", команда має свій виражений стиль, власну філософію, яка приносить результат. За останні п'ять сезонів "матрацники" тричі були в фіналі єврокубків. Можливо, комусь не подобається стиль раціонального футболу, але такі зараз тенденції гри.

За останній час я не пам'ятаю хороших фіналів. Фінал – це більше боротьба нервів, майстерності, кращих колективних дій, ніж, власне, футбол. Запам'ятовуються тільки грубі помилки. Як свого часу в Олівера Кана у фіналі Кубку світу-2002 та Джона Террі в фіналі Ліги чемпіонів-2008. У вирішальному матчі ціна помилки – дуже висока, можливості щось виправити не багато. Команди грають обережно, більше вичікуючи помилки суперника. Тому з точки зору естетики не отримав великого задоволення від матчу.

Сімеоне грамотно побудував гру "Атлетіко". "Марсель" зіграв саме так, як було вигідно іспанському гранду. Французький клуб контролював м'яч, але не знав, як цим можна розпорядитися, які дивіденди отримати. Всі розуміли, що за такого перебігу подій "Марсель" буде приречений. В принципі, так і відбулося по ходу матчу. Абсолютно заслужена перемога мадридського клубу. Тренеру команди із Франції потрібно було ретельніше готуватися до суперника, спробувати його вивести із рівноваги. Можливо, був план на швидкий гол, але цього не сталося. Сьогоднішньому "Марселю" ще рано грати у відкритий футбол із такою серйозною командою, як "Атлетіко". Тим паче, що травма провідного гравця Дімітрі Пайє відверто ослабила атакувальні дії команди.

Коли провідний гравець довго грає у одній команді, до нього вже звикають. Лідери завжди потрібні, але залежність від них іноді грає негативну роль. "Атлетіко" - тренерська команда, але індивідуальна майстерність Грізманна додає перчинки. Якщо він залишить команду в новому сезоні, то знайдеться новий лідер атаки. Не варто із цього робити трагедію. Свого часу пішов Фернандо Торрес. Це стало тільки поштовхом для подальшого розвитку.

За втрати Грізманна потрібно буде перезавантажувати гру. А якщо робити ремонт, то краще відразу в усіх кімнатах. Варто було б провести перезавантаження в захисті, можливо, в середині поля. Вважаю, що Ян Облак – один із найкращих голкіперів Європи. Він теж може піти. Перебудова – це завжди втрата форми, очок. Це болісний процес. Але тільки такі кроки можуть вивести команду на новий, вищий рівень. Дієго Сімеоне – амбітний тренер, який розуміє ці речі. Тому варто чекати, що "Атлетіко" влітку суттєво оновиться.

При певному збігу обставин українські клуби теж можуть претендувати на потрапляння до фіналу Ліги Європи. Для наших команд цей турнір – можливість заробити. Хоча призові тут не можна порівнювати із тими, що в Лізі чемпіонів, але в сучасних умовах хоч який заробіток.

Провідні команди до цього турніру ставляться скептично. Не завжди у них вистачає мотивації та бажання. Внутрішні змагання для команд із ТОП-чемпіонатів важать більше. Сьогоднішня Ліга Європи – це турнір, де можна засвітити гравців та потім їх вдало продати, виручивши хороші гроші, а також отримати великий досвід, "обкатати" молодих футболістів. Для багатьох команд завдання перемоги не стоїть, більше показати клас власних гравців. Тому буває так доволі часто, що фіналістами стають не сильні клуби, а амбітні. Вони завдяки бажанню доходять до фіналу.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua