Новий світопорядок держави-мафії. Що відбувається з Росією, Джоне?

Психіатрична катастрофа в головах російської еліти

Чорні зовнішньополітичні лебеді зліталися на інавгурацію Володимира Путіна зграями. Це й душі 200 вагнерівців, які були послані кремлівським кухарем віджати в пустелі у бармалеїв нафтовий заводик, і вартові ісламської революції, яких ізраїльські ракети відправили на зустріч із cорока незайманими дівчатами. Трамп і Сі, що серйозно просунулися у вирішенні корейської проблеми. Були ракети Javelin, поставлені в Україну, та 24 розіпнутих на сайті міністерства фінансів США кремлівських хлопчики в олігархічних трусиках. Також невдячні вірмени, які здійснили недозволену мирну революцію проти своїх злодіїв у владі, – пише Андрій Піонтковський для "Радіо Свобода".

Не помітити кумулятивну катастрофу російської зовнішньої політики було неможливо, і на неї відгукнулося чимало експертів. Найбільш відверто і жорстко висловився давній і послідовний критик Кремля, короткий дайджест запису в блозі якого наводиться нижче:

"Путінська зовнішня і внутрішня політика останніх років призвела до того, що до російської держави в світі тепер ставляться як до мафіозного угруповання, вплив якого необхідно нейтралізувати всіма можливими способами. Звичайно, перший за значенням і часом фактор, який сформував таку ситуацію, – політика щодо України. Кремль не бажає визнавати, що анексія Криму та кровопролиття на Донбасі – це зовсім не досягнення, а джерела найсерйозніших проблем.

Одночасно ситуація в Сирії, яка для Росії є капканом, в який вона добровільно влізла. Події 7 лютого о районі Дейр-ез-Заура на сході Сирії можна вважати більш ніж виразним попередженням. Можна припустити, що усвідомлення стратегічного глухого кута стало одним із джерел натхнення для виступу Путіна в Манежі в березні цього року. Однак у США розповіді російського президента про суперракети вважають корисним для них блефом.

Статус держави-мафії в очах Заходу (і не тільки) буде постійно і потужно працювати проти Росії. Ще в 2015 році запрошеному на військовий парад до Пекіна Путіну показали цілі колони військової техніки, пофарбованої в зимове маскування. Як ви думаєте, де і з ким китайці збираються воювати в снігу? Втрата Росією міжнародної політичної суб'єктності, кваліфікація її як держави-мафії призведе до того, що до нашої країни будуть ставитися як до великої потенційно нічиєї території, багатої на природні ресурси".

Люди мейнстриму, пов'язані своїм становищем у владних і навколовладних структурах, але не зовсім байдужі до долі своєї батьківщини, висловлювали, по суті, ту ж оцінку становищу країни у світі, але у виразах набагато більш округлих, що зважають на самолюбство керівництва. Їх завданням було тактовно схилити інстанцію до зондувальних переговорів зі США про деескалацію напруженості, а можливо, й часткове зняття санкцій. Задум вдався, і попередню роботу в полі доручили професіоналам з великим колом хороших знайомих і навіть близьких друзів у Вашингтоні. Один з них виклав не без літературної витонченості вихідну позицію російської сторони:

"Дорогий Джоне!

Пишу тобі з сумом, який ти, ймовірно, поділяєш. Відносини Росії і США продовжують погіршуватися з кожним днем. Чергові відчайдушні спроби переламати негативний тренд у наших відносинах виявилися безплідними. Ясно, що нас всіх чекають ще важчі часи. Можливо – надовго.

Схоже, ваш тиск на Москву буде тільки посилюватися на широкому фронті або навіть одночасно на декількох фронтах – економічному, політичному, військово-технічному, інформаційному. Не хочу починати суперечку про те, як ми дійшли до такого життя і яка сторона винна більше. У мене до тебе, якщо дозволиш, інше, більш актуальне запитання.

Джоне, а чим все це, з твоєї точки зору, повинно в підсумку закінчитися? Наскільки я можу судити з Москви, ніякі тактичні поступки Кремля становища вже не врятують і загальний вектор політики США не змінять. Стратегічний напрям обрано всерйоз і надовго. Минулорічний закон про санкції – чіткий і недвозначний сигнал. Джоне, скажи чесно, а ти б взявся оцінити регіональні і глобальні ризики, пов'язані зі зміною режиму в Москві? Зокрема й ризики безпосередньо для американської безпеки і американських інтересів? Як ти гадаєш: чи не занадто високу ціну доведеться заплатити Вашингтону за спроби ізолювати Москву?

Що ж з нами усіма відбувається, Джоне? Коли ми втратили здатність до стратегічного мислення? Етика відповідальності, за Вебером, передбачає готовність запобігти більшому злу, зокрема й за допомогою зла меншого".

Віртуозне вербування з сумом. Ніякого грубого ядерного шантажу – так, легкими мазками: ризики, висока ціна, ми зло менше за Вебером, якого ми з тобою, Джоне, люди однієї крові, обидва читали в далекій юності...

Єдина помарка і явна натяжка в майже ідеальному тексті – це його заголовок: "Чого ти хочеш, Джоне?". Різка ескалація конфронтації, починаючи з 2014 року, викликана не тим, чого хоче Джон, а саме тим, чого не просто хоче, а наполегливо домагається силою Кремль. Офіційно це називається Новий світопорядок (підсвідома фрейдистська алюзія до гітлерівського Нового порядку). У Кремлі про це навіть фільм зняли, свій маленький "Тріумф волі". А в практичному плані жаданий "Світопорядок-2018" полягає перш за все в "Новій Ялті".

Один відомий практикуючий раб на галерах назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. На мій погляд, розпад цей викликав насамперед найбільшу психіатричну катастрофу в головах людей, що скромно називають себе російською політичною елітою. Якщо є сьогодні якась одна надідея, яка об'єднує забитих катастрофою персонажів, то це їх "домінування на пострадянському просторі"; визнання його""зоною наших привілейованих інтересів"; подолання "приниження 90-х"; відновлення в новій якості ординського-російсько-радянської імперії.

Але що сьогоднішня російська "еліта" може запропонувати своїм колишнім сусідам по комунальній квартирі? Нічого, крім помпезних розмов про свою велич, свою історичну імперську місію, про сакральний Херсонес. Але ця маячня нікому не цікава. Злодійкувата і бездарна, чванлива і боягузлива російська політична "еліта", що смикається між Куршевелем і Лефортово, ніяк не може зрозуміти, що вона нікому не потрібна на пострадянському просторі як вчитель життя і центр тяжіння. Але зізнатися собі в цьому держава-мафія не може. Всі свої хронічні і закономірні невдачі на пострадянському просторі вона пояснює тим, що "американка паскудить", і маніакально знову і знову вимагає від дорогого Джона укласти з нею "Нову Ялту".

Сам дорогий Джон плюнув би і зробив висновок. Сказав же дорогий Барак в інтерв'ю журналу Atlantic приблизно таке: "Росіяни хочуть зґвалтувати Україну набагато більше, ніж ми хочемо її захистити, і ми нічого не можемо з цим вдіяти". Але органічно не здатні в Кремлі зрозуміти, що проблема їх геопсихологічних хотілок не в американцях, а в тому, що ніхто з сусідів Росії ніколи не піде покірно в їх "Ялту". Тому й захлинулася російська агресія в Україні, тому й пішла Україна назавжди. І весь пострадянський простір пішов назавжди.

Нездатність нарцисуючої в своїх фантазіях "еліти" не формально на папері, а внутрішньо психологічно сприймати всерйоз незалежність "братніх" країн, її вражаюча глухота до можливої реакції сусідів, духовна лінь та імперська пиха, що не дозволяють спробувати поглянути на себе їх очима, – всі ці якості вождів російської клептократії закономірно породжують цикл відчуження і ворожнечі на пострадянському просторі. Сьогоднішні погрози Леонтьєва і Юр'єва залити кров'ю Вірменію – озвучування "шістками" імперських дум господарів держави-мафії, які ті поки що не готові з тактичних міркувань особисто артикулювати.

Божевільна концепція "русского мира" і ганебно провалена спроба її практичної реалізації в Україні стали апофеозом чвертьвікової оргії "приниження". Пацієнт дав, нарешті, відповідь на запитання давно вже стурбованого його неадекватною поведінкою оточення про природу його приниженості. Російська людина, виявляється, принижена, коли не може топтати і розчленовувати своїх сусідів, колишніх побратимів по будівництву платонівського Котловану. Захоплена цим процесом, вона вже не помічає, що топче і розчленовує насамперед свою власну державу і її історичну перспективу. Ось що з ними насправді відбувається, дорогий Джоне.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода