Чи варто нам відмовлятися від 9 травня?

День перемоги пройшов декілька ідеологічних редакцій

Протягом перших двох років після війни було два Дні перемоги - 9 травня – перемога у Великій вітчизняній війні та 2 вересня – день капітуляції Японії. Ці заходи потім скасували і не відзначали до 1965 року. Були певні побоювання Сталіна. Він не хотів, щоб фронтовики збиралися і згадували свої бойові навички. Головним державним святом лишалась Жовтнева революція.

Ідеологи Брежнєва, чи може він сам, вирішили зробити ставку на перемогу - як основний внесок Радянського союзу в післявоєнний світопорядок. Це виключна роль у перемозі над "фашизмом", як тоді називали "нацизм". За радянської влади не хотіли казати "нацизм". Бо йшла б мова про "націонал-соціалізм", а у нас теж соціалізм. То від гріха подалі взяли термін "фашизм". Хоч він і не дуже відноситься до Німеччини, а більше до Італії.

Після 1965 року, 9 травня і паради стали хронічним ритуалом. Нового розголосу вони набули в путінській Росії. Десь у 2005 році була повторена теза про те, що велика перемога над усім поганим була виборена Росією. Відомими є фрази Путіна про те, що "ми б впорались без України та інших союзних республік".

Цей день став вагомим елементом сучасної російської імперської ідеології з появою у 2008 році георгіївських стрічок. Вони перетворилися на один із символів "русского мира" на планеті. Так, 9 травня пройшло декілька ідеологічних редакцій і зараз найбільш потужно воно розкручується Росією.

В Україні багато говорилося, якщо росіяни піднімають це настільки високо, то може нам узагалі від 9 травня відмовитись. Але потрібно врахувати перехідний період в українському суспільстві. Безпосереднім учасникам конфлікту, на відміну від фальшивих ветеранів зараз має бути щонайменше 92 роки. Таких людей одиниці. Це свято наших дідів і прадідів, для яких це вагома частина біографії.

Потрібно переходити на європейський формат вшанування і примирення. 9 травня не повинно бути елементом радянської ностальгії та російської ідеологічної експансії. Тому через певний час все ж варто змінити дату. Можливо, коли справжніх свідків тих подій вже не буде і головним стане наше теперішнє.

Повністю відмовлятися від перемоги над нацизмом не варто. Гітлер був найбільшим злом ХХ століття і внесок українців у перемогу над ним величезний. Втілювався представниками нашого народу в багатьох військових формуваннях. Це не лише Червона армія, а американська, канадська, польська. УПА воювала проти нацизму. Західні українці, які служили в польській армії вступили у Другу світову 1 вересня 1939 року. Це наша перемога, але треба її тлумачити не як перемогу сталінського режиму, а як перемогу людей.

Досвід України часів Другої світової війни не схожий на досвід інших країн. У нас не було своєї держави, тож тлумачення проблеми колабораціонізму має для нас багато напівтонів. Українці не могли обирати між тоталітарним Сталіним і демократичним Заходом. Ми обирали між тоталітарними Гітлером та Сталіним. Це породило феномен дивізії СС "Галичина".

Якісь форми відзначення мають лишатися, але треба змінити контекст від ностальгії за СРСР на перемогу українців. Це повинні розуміти і ми, і наші діти. Потрібно популяризувати правду про Другу світову війну через медіа, проводити тренінги й роз'яснення. Люди повинні знати, що прибираючи радянську символіку ми не будемо зривати з людей бойові ордена.

Кирило Галушко, для Gazeta.ua