В Україні виживають і пенсіонери, і олігархи

Українців об'єднує відсутність впевненості в завтрашньому дні

В одному своєму давньому інтерв'ю я висловив тезу, що в нашій країні всі виживають. Дехто з коментаторів обурився: "як можуть виживати олігархи?", "дехто жирує, а всі інші виживають". Насправді, виживання в нашому суспільстві є не просто явищем, це світоглядна конструкція.

Коли я кажу, що виживають всі, то дійсно маю на увазі всіх, і олігархів включно. Так, кожен виживає по-своєму, але виживає. Людина з мінімальною заробітною платою, пенсіонер, соціально незахищений — виживають на межі першого рівня піраміди Маслоу: що поїсти, що вдягнути, де взяти кошти для дітей. Бізнес та олігархи — виживають на межі другого рівня піраміди: як все не втрати, тільки щоб не посадили, не вбили тощо. Всіх українців незалежно від статків об'єднує відсутність впевненості в завтрашньому дні та необхідність вирішувати базові питання свого життя. Олігарх Дмитро Фірташ переживає за своє майбутнє не менше, ніж український пенсіонер, хоча робить це в інших умовах і з інших причин.

Зрештою, виживає той самий Петро Порошенко. Сьогодні йому нагально треба вирішити питання другого строку або свого майбутнього. І чим більше він стає не впевненим, що з ним все буде гаразд, тим більше помилок і радикальних кроків буде приймати. Виживає Юлія Тимошенко, для якої це мабуть останній шанс виграти вибори.

Виживання – це індивідуальна стратегія. Це, коли людина особисті цілі ставить вище всього. Виживання – це коли можна наплювати на інших, тому що своє життя головне. Тому, коли всі виживають, то мова йде про те, що ми суспільство, в якому переважно всім плювати на інших. І, на жаль, в нашому випадку виживання стало елементом світогляду.

Насправді, ми не засуджуємо виживання і турботу про себе. Якщо наш родич, сусід, однокласник "піднявся" швидко через корупцію, нелегальний бізнес тощо, ми кажемо – "ну, молодець, зміг". Дехто навіть це в приклад ставить. Але коли ми говоримо про ефемерних депутатів, олігархів, міністрів, то постійно засуджуємо їх за незаконне збагачення.

Антонімом до виживання в даному контексті буде соціальна відповідальність, яка є колективною стратегією. Тобто коли хтось вдається до соціальної відповідальності він хоче вирішити не просто особисті проблеми, а проблеми певного кола осіб. Наприклад, це люди, які реагують на проблеми в місті, в комунальних установах тощо. І тут теж має місце наш світогляд – ми називаємо цих людей "міські божевільні". Навіть якщо по-факту цим людям вдається щось змінити і для нас в тому числі, ми рідко починаємо їх підтримувати.

Виживання всіх проти всіх має своїм наслідком суспільну кризу. Коли більшість думає за себе, суспільство не може продемонструвати колективну дію. А наші проблеми потребують саме потужної колективної мобілізації. Військовий конфлікт, загроза дефолту, втрата підтримки на Заході – все це вимагає організованої відповіді, яку не можуть дати егоїстичні зациклені на власному виживанні люди.

Оригінал