Армійська "дідівщина" у шкільній програмі

Літературні знущання над школярами

З 1 вересня цього року українські школярі отримають кардинально, якщо не сказати - радикально оновлену програму з літератури. Над нею працювали Міністерство освіти, вчителі, долучили дітей і їхніх батьків. Як результат, в програмі середньої школи вже є твори Стівена Кінга, Пауло Коельйо, Габріеля Гарсіа Маркеса, Харукі Муракамі, Джорджа Орвелла, нобелівського лауреата Боба Ділана, - пише Андрій Кокотюха для "Главред".

Педагоги, які взяли участь у створенні програми, впевнені - це перемога. Нарешті юним українцям в школах запропонують ту літературу, яка їм близька. Програму полегшили. Вона стала демократичнішою і зрозумілішою. Тепер діти не тікатимуть від читання, як чорти від ладану. Нарешті зможуть читати те, що близьке їм за віком. І головне - отримають сучасну, актуальну книгу. Для популяризації читання - саме воно.

Від такого розгулу демократії далеко не всі в захваті. Наприклад, літературознавець Ростислав Семків здивований, чому одних авторів пропонують для обов'язкового читання, інших - для позакласного. Можу посперечатися на що завгодно: у пана Семківа знайдеться як мінімум кілька сотень однодумців серед колег.

Кожен з них готовий запропонувати українським школярам свій список літератури, обов'язкової для вивчення в шкільній програмі. Із затвердженого списку викреслять багатьох. Першими в списку репресій будуть Стівен Кінг, якого ще називають Королем жахів, і Пауло Коельйо, він же - Король банальностей. Замість них педагоги-гуманітарії готові запропонувати (читай - нав'язати) школярам твори Франца Кафки і Джеймса Джойса. На питання: "Навіщо?" у них готова відповідь: "Щоб дітей зі шкільної лави привчати до складних текстів, які змушують думати".

Подібні переконання конфліктують з ситуацією, яка склалася останніми роками з читанням як таким. Батьки і вчителі літератури говорять про різке падіння інтересу дітей до книг. Школярі надають перевагу навіть не коміксам, а комп'ютерним іграм, читанню блогів, "коментів", спілкуванню в соціальних мережах, перегляду youtube-каналів. Читання саме книг йде з системи цінностей.

Введення в шкільну програму сучасних і актуальних авторів, які на слуху і яких цікаво читати, має, на думку педагогів, виправити ситуацію. Не відразу, але поступово змінити на краще ставлення до книги.

Той же Стівен Кінг відомий і популярний навіть серед тих підлітків, які жодної його книги в руках не тримали. Хоча програма пропонує маловідомий твір Кінга — оповідання "Мораль". Це не так зачепить підлітка, як "Темна вежа" або хоча б "Зелена миля". Цей роман належить до кращих творів Короля жахів, поєднує в собі популярну форму і глибокий гуманістичний зміст. Тому в школах може бути більш корисним. Утім, навіть маленька розповідь від відомого письменника може підштовхнути школярів прочитати на дозвіллі інші його книги.

У зовнішньому позитиві і правильному виборі напрямку популяризації читання є важливий момент, про який не говорять вголос. Мова йде про те, щоб додати українським школярам близьку, доступну для розуміння в їхньому віці зарубіжну літературу, переважно - європейську і американську. І зовсім не обговорюється питання модернізації програми з літератури вітчизняної, української.

З російською літературою теж не все зрозуміло. Багатьом вчителям не подобається виключення з обов'язкової шкільної програми "Анни Кареніної". Навіть викладачі української літератури виросли на творах Толстого і хочуть обов'язково змусити сучасних українських школярів це читати. Процес нагадує формат армійської "дідівщини", що народилася в СРСР: ті, хто прослужив в муках рік, бажають таких же мук новобранцям.

Сказане стосується не тільки російської класики, яка втратила свою актуальність. До української класичної літератури ті ж претензії. Школярі вважають цю програму знущанням. І жоден Стівен Кінг не компенсує обов'язкове вивчення Панаса Мирного, Михайла Стельмаха та Олеся Гончара.

Ба більше — ситуація загрожує вийти з-під контролю. Якщо українські школярі знайдуть інтерес до читання, то розклад буде не на користь української літератури. Особливо класичної. Нехай навіть мова про класику ХХ століття. Хочете цікавого читання? Так Маркес значно цікавіший, ніж Гончар! Коельо актуальніший за Тютюнника. А твори Стівена Кінга за цікавістю легко переплюнуть аналогічні твори будь-якого українського радянського, антирадянського і навіть нерадянського автора, якого пропонує програма.

Врятувати ситуацію або хоча б вирівняти її МОН цілком здатне. Потрібно піти за тією ж схемою: зібрати вчителів, дітей, їхніх батьків. Визначитися з українськими персоналіями в обов'язковій програмі і з формою подачі їхніх творів для сучасних українських школярів. Які вже читають Стівена Кінга.