Що заважає суддям? Звичайно, громадські ради доброчесності!

Немає довіри до суду – немає довіри до держави

Натрапила на очі цікава інформація, джерелом якої став суддя Конституційного Суду Віктор Городовенко. Зокрема, він у інтерв'ю, яке дав нещодавно, "жалівся" на діяльність Громадської ради доброчесності, яка 26 березня вийшла з процесу оцінювання суддів апеляційних та місцевих судів, фактично поставивши під сумнів їхню легітимність. На думку Городовенка, це все може "зупинити процес оцінювання суддів".

Отже, за логікою шановного судді, все із "судовою реформою" у нас іде чудово, от тільки громадські активісти чомусь "пручаються" та хочуть "зупинити" прекрасну реформу.

Як відомо, Громадська рада доброчесності утворена з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності кандидатів на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо кандидата на посаду судді і передає її Вищій кваліфікаційній комісії суддів України. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що кандидат не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККСУ може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами (з шістнадцяти). Все це передбачено проведеною не так давною судовою реформою.

Однак те, що виглядає красиво на папері, у реальності функціонує зовсім по-іншому. ГРД, що мала стати "громадським оком" ВККСУ, насправді перетворилася на номінальну структуру, думка якої нікому не цікава. Поки "активісти" висловлюють своє обурення тими або іншими кандидатами на суддівські призначення, кваліфікаційна комісія "штампує" свої рішення, як під копірку, ігноруючи будь-які альтеративні думки. Прикладів цього більш ніж достатньо. Наприклад, наприкінці минулого року суддями Верховного Суду були призначені Тетяна Стрілець та Сергій Погрібний, до яких були значні претензії з боку ГРД. Зокрема, Стрілець була членом КПРС та виправдовувала суддів, пов'язаних з "майданівськими справами", а от Погрібний "прославився" життям, як то кажуть, "на широку ногу". Але це все не завадило їх призначенню.

Очевидно, що тотальне ігнорування ГРД набридло її членам, які, мабуть, почали "прозрівати" щодо того, яку реальну роль вони відіграють у т.зв. "судовій реформі" - красивої вивіски, але не реальної інституції.

Логіка суддів тут теж зрозуміла. На їх думку "реформа" - це механізм остаточної кристалізації суддівського корпусу в закритий суспільний "клас", тенденція до чого проявилася вже давно, але тепер вони бачать у органах типу ВККСУ механізм відтворення суддівського корпусу через призначення "своїх суддів" своїми ж.

При цьому, логіка таких як Городовенко зрозуміла. Сам він все життя провів у судових коридорах, очолював апеляційний суд Запорізької області "за всіх київських гетьманів". Він – плоть від плоті "суддівського класу", що і обумовило його колосальне професійне зростання, у якому, як відомо, важливо не стільки відповідати якимось моральним критеріям, а не "заважати іншим".

У такій ситуації конфлікт з ГРД був неминучим. Питання було лише у часі, коли "вибухне". Адже ГРД – один із небагатьох справді нових органів у рамках системи вітчизняного правосуддя. Очевидно, він і справді "заважає" тим, хто прагне завершити "судову реформу" у тому ж форматі, як і усі інші реформи. Тобто, у форматі створення видимості змін.

Однак в ГРД не захотіли "грати" у цю гру.

Очевидно, формат "реформи без реформи" був санкціонований на Банковій. Саме там треба шукати тих, хто дав команду організувати зараз кампанію по дискредитації ГРД, адже будь-яке громадське втручання у сферу правосуддя українська політична еліта завжди сприймала як особисту образу.

Тепер нас очікує чергова кампанія з цькування ГРД по зразку усіх інших. Мовляв, не дають вони "проводити реформу" та "оцінювати суддів", гальмують процеси. Як це вже озвучив Городовенко. При цьому критики мовчать, що реально мова про повне ігнорування рішень ГРД під час вирішення кадрових питань, і немає жодного смислу висловлювати свою думку, якщо вона нікому не цікава.

Отже, треба не обвинувачувати ГРД, а налагодити взаємодію з цим органом, існування якого передбачає сама правова система України, та необхідність якого була визначена на найвищому рівні, припинити бездумне "штампування" кадрових рішень щодо суддів (без врахування того, є щодо них застереження, чи ні), коротше кажучи – започаткувати нормальну роботу усіх органів і структур.

Ще одна "фасадна реформа фарс" потрібна лише суддівським кланам та тим, хто їх утримує на найвищому рівні. Але треба розуміти, що довіра до суддів у нас і так зруйнована. Реформа мала її повернути, але реально лише посилює недовіру.

Немає довіри до суду – немає довіри до держави. І тоді скільки не викриває "спроб державного перевороту", все одно держава буде нагадувати колоса на глиняних ногах.

Петро Олещук, для Gazeta.ua