Ілюзії, які я лишив у Криму

Реквієм за собою

Я тепер рідко пишу про Крим. Напевно, за чотири роки я просто виговорився. Все, що хотілося сказати, - сказано.

Пам'ятаю, як в 2015-му в одному з інтерв'ю мене запитали про улюблене місто. Спершу перебирав у пам'яті гарне і альбомне, а потім відповів: "Сімферополь". Ні, я не збожеволів. Я все про моє рідне місто знаю. Знаю, що воно маленьке, неохайне і невпопад. Але саме у нього є монополія на мої дитячі спогади. Можна прожити все життя в Брюгге, але там їх вже не з'явиться, - пише Павло Казарін для "Крим. Реалії".

Чітко пам'ятаю передвоєнний 2013-й. Напередодні Майдану півострів здавався забутою периферією колишньої імперії. Забутою і непотрібною, як бабусині закрутки. Напевно, так могла виглядати Російська ескадра в Бізерті року так 1930-го. Уже минуло шість років із визнання Радянського уряду, але ще не настав 1936-й, коли пустять на металобрухт останній корабель - лінкор "Генерал Алексєєв". Військова виправка ще видає швейцарів в готелях, але тапери зі складними слов'янськими іменами вже вчать нові пісні.

Напередодні Майдану півострів здавався забутою периферією колишньої імперії. Забутою і непотрібною, як бабусина закрутка

Москва жила погромом в Бірюльово, обговорювала нелегальну міграцію, скаржилася на засилля Кавказу. А Крим продовжував жити радянськими міфами в їх дівочій чистоті. Мітингував проти НАТО, викривав "план Даллеса", карикатурно міркував про "дружбу народів". Здавалося, між останнім радянським бастіоном і новою Росією майже не залишилося спільного.

Стався лютий 2014-го, і виявилося, що вся постперебудовна Росія - це лише косметика, під якою ховається все та ж стара імперія

А потім стався лютий 2014-го. І виявилося, що вся постперебудовна Росія - це лише косметика, під якою ховається все та ж стара імперія. Крим знову потрапив з Москвою в резонанс: це не вона повернула півострову порядокк денний. Це він нав'язав їй свій.

Я пам'ятаю місцевих міських божевільних. Вони ходили з червоними прапорами або триколорами. Носили портрети померлих людей. Говорили радянськими словами і думали радянськими гаслами. Серед них навіть траплялися карикатурні монархісти. Як і належить - антисеміти. Вони працювали в газеті місцевого гаманця з єврейським прізвищем, що, втім, не заважало їм у вільний від роботи час міркувати про "сіоністів" і "змову".

Ці люди жили на кладовищі. Для них день сьогоднішній був лише плацдармом для повернення у вчора. З ними було нудно і тьмяно. У будь-якій закордонній поїздці вони шукали сліди незмінного занепаду. Вони були дурні, неосвічені і нерозвинені.

Ці люди жили на кладовищі. Для них день сьогоднішній був лише плацдармом для повернення у вчора

Я прожив в Криму тридцять років. Десять років пропрацював в журналістиці. Весь цей час ми намагалися зшивати материк і острів. Шукати точки перетину. Знаходити на картах якісь інші горизонти, крім тих, на яких закінчувався СРСР. Ми хотіли йти в завтра, а вони намагалися затягнути нас у вчора. І нам здавалося, що час грає на нашому боці. Просто тому, що ми молоді, а вони - ні. Ми помилялися.

Чотири роки тому всі ці хлопці раптово стали мейнстрімом. Виявилося, що ми Росію переоцінювали. Думали, вона розумніша, більш сучасна, прогресивна. А вона виявилася під стать їм. Оруелл як нова норма.

Я протягнув у Сімферополі до осені 2014-го. З лютого до листопада писав про те, що Росія робить з моїм домом. Часом здавалося, що ти всередині роману "Острів Крим" - в тій главі, де імперія поглинає територію півострова. Під ніж відправлялося все те, у що ти вірив. Незалежні медіа, незалежні люди, право на незгоду. До листопада зникли навіть брижі на воді. Стало зрозуміло, що це все. Я кинув речі в багажник і поїхав до Києва.

Сьогодні мій дім змушений жити поперек усього того, в що я вірю. Втім, я сьогодні вірю теж не в усе.

Чотири роки тому я позбувся багатьох ілюзій. Наприклад, що дорослі люди завжди здатні домовитися. Якщо тобі пропонують капітуляцію як єдиний варіант - діалог неможливий. Сила слова працює там, де люди здатні чути. А якщо вони здатні придумати собі "розіпнутих хлопчиків" - немає сенсу з ними розмовляти. Все, що ви скажете, буде використано проти вас.

Якщо тобі пропонують капітуляцію як єдиний варіант - діалог неможливий

Виявилося, що життя не розставляє все по місцях. Що кинутий напризволяще час не обов'язково приводить нас у "завтра". Він цілком може привести нас всіх у "вчора". Покоління батьків відбирає покоління дітей, щоб забрати майбутнє у онуків.

Факти здатні програвати брехні. Той, хто говорить правду, скутий рамками цієї правди. Той, хто бреше, що не скутий нічим. Дорослість - це не питання віку, а питання інфантильності. Якщо людина дурень - не витрачайте на неї бісер.

Я більше не вірю в те, що "самі розберуться". Як тільки якийсь регіон стає заповідником ностальгії - він починає йти в пекло. Люди з головами, повернутими назад, не вміють інакше. Доведено Данте.

Не знаю, чи зміг би я домовитися з самим собою зразка 2013-го. За останні роки я "поправів". Став жорсткішим. Перестав вірити в ринок ідей і в раціональність вибору. Рух вперед вимагає від тебе зусиль. Деградація не вимагає нічого. Скотитися вниз і в минуле - простіше простого.

Я зрозумів, що мотиви людей визначаються не реальністю, а сприйняттям цієї реальності. Боротьба за "картинку в головах" здатна вигравати війни. Або починати їх. Доведено російським ТБ. Я засвоїв цей урок.

Боротьба за "картинку в головах" здатна вигравати війни. Або починати їх. Доведено російським ТБ

За чотири роки я зрозумів, що демократичні принципи варто поширювати лише на тих, хто їх сам готовий визнавати. Грати за цими правилами варто лише з тими, хто не збирається їх скасовувати після перемоги. "Я прочитав і згоден з умовами ліцензійної угоди". Так здається?

Мій Крим іноді проривається до мене. Сполохами - як нічний сон після обіду. На старих фото - ті, хто присягнув новим прапорам. Ті, хто пішов у внутрішню еміграцію. Ті, хто виїхав.

Я досі не можу звикнути до снігопадів. Зміну пір року знаменує перехід з мадери на каберне. Домом віє скрізь, де на горизонті видно гори. Мої речі діляться на ті, що "звідти", і ті, що вже "звідси". Але найменше я налаштований називати досвід травмою.

Там - у моєму Криму - залишилися три десятка років. І ілюзії. Мені не шкода ні того, ні іншого.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода