Російську культуру досі знаємо краще за свою. Це діагноз

Своєї культури треба вчитися. Це пов'язано з твоєю безпекою

Упс, виглядає, що мій комент до статті А.Санченка прочитало вже більше людей, ніж саму статтю. Але статтю варт прочитати не тільки щоб розуміти, що саме я коментую, а й тому, що автор там проговорює деякі базові речі, які мали би всім учасникам дискусії бути самоочевидні, але такими, на жаль, не є.

І з них №1 - це головна прикмета всякого колоніалізму: колоніалізм - це коли ви культуру колонізатора знаєте краще, ніж свою.

Це елементарно, Ватсоне, і описано в усіх підручниках з postcolonial studies. Нам залишається просто це усвідомити: що ми всі, без різниці віку й рівня освіти, досі знаємо російську культуру краще, ніж свою. Це діагноз, з якого просто треба здати собі справу (Санченко саме про це й пише) - і ані того не соромитись (бо не наша в тім вина: "как покойничка кормили, так он и выглядит"!), ані не бикувати, розказуючи, ніби це тому, що "російська краща", бо це страшенно смішно звучить в ХХІ-му ст. (і заперечення по лінії "ні, наша краща" теж смішні, і Санченко теж про це пише), - бо та частина людства, яка запускає теслу на Марс, цю тему "проїхала" ще в XIX-му ст., - і ми там були, мед-пиво пили, і коли старенький Панько Куліш, дещо здивачілий на старість, заявив був, що, мовляв, "сором нам, що ми не виробили собі культури, рівної з поляками, і наші Сапіги, Жовковські, Чорторийські і т.д. мусили через те пригорнутись до польського гурту", - то першим, хто обреготав дідуся на все горло, був І.Франко. Невже ж, жовчно питав він, д.Куліш щиро вірить, що Сапіги, Жовковські і т.д. пригорнулись до польського гурту тому, що він був "культурний" - а не тому, що він був пануючий? (с)

Бо саме це й є головний секрет "культурної привабливости колонізатора", завжди і всюди, - що у нього влада. Гроші й ресурси, вчитель у школі, піп у церкві, жандарм на розі: знання культури колонізатора обіцяє туземцеві ті прямі й негайні дивіденди, яких годі сподіватись від своєї.

За 130 минулих рр. ця Франкова теза стала загальником. Станом на ХХІ-ше ст. людство (та його частина, яка запускає теслу в космос) погодилось на тому, що культури не бувають "кращі" й "гірші", а бувають тільки "свої й чужі", і кілька наук. дисциплін спеціально вивчають механізми підміни "свого чужим" в умовах колоніалізму. На цю тему написано гори книг, знято гори фільмів, і тільки деякі горді "борисфенці" з усіх своїх насуплених брів усе ще удають, ніби до нас це все жодного стосунку не має.

От для них Санченко й пише - про те, як він сам боровся із своєю solid colonial education (c) (пішов у 1990-ті, другою освітою, вчитися на україністику - рецепт не універсальний, не кожному підійде), але як принцип - що своєї культури треба вчитися, і є прямий сенс якось знаходити на те час, бо це пов'язано з твоєю персональною безпекою, - цей досвід безумовно заслуговує стати, як казав Кант, "принципом загального законодавства" (с).

І в мене теж був подібний досвід - на поч. 1990-х я поїхала в США викладати Ukrainian culture, щоб самій її навчитися.

Так що - ні, нема стиду в тому, щоб не знати. Стидно - позбавляти когось (індивідів, групи, народи...) потрібного їм знання (те саме, що дурити).

І вже зовсім, зовсім "стид і ганьба", і "завал карми" власними руками - це добровільно, за згодою помагати тому, хто дурить.

Оригінал