Висоцький, Івасюк та КГБ

Неоколоніальна політика Кремля не змінилася

Ов, який я, виявляється, холівар пропустила за своїми "римськими канікулами" та польськими страстями! (див. лінк на підсумкову статтю Антона Санченка).

Але мені не "байдуже" - мені сумно: що сотні тисяч моїх співвітчизників і далі живуть хай уже й не за "залізною", але все ще за "скляною" завісою (інформаційною). Пижикові шапки і "коври в рассрочку" цінностями вже, нівроку, не вважають - а от їхній нематеріальний еквівалент, пізньорадянську "ерзац-культуру закритої країни" - і досі тримають дбайливо загорненою "проти молі" в спеціальну торбинку в голові: оце й є те, про що я кажу - "Україну було поставлено на паузу" (культурно - на позначку "1970-ті").

І, так, це війна: це не "само так зробилося" - це "зробили".

Так що в мене один тільки комент, наразі: здивувало питання автора - чому в 1970-80-ті "українські оператори ЕОМ набивали на перфокартах "Майстра і Маргариту" Булгакова, а не, скажімо, "Місто" Підмогильного?" (с)

Пане Антоне, змилуйтеся - та тому, що "МіМ" був дефіцитом, а "Місто" - криміналом! ("Почувствуйте разницу"!(с))

За Підмогильного (як і за всю укр. культуру "поза програмою") світив реальний строк (за "укр-бурж-націоналізм"), і не в міру допитливі читачі його й одержували - а "никто не хотел умирать"! (На моїй пам'яті десь у 1983 р. з філософського ф-ту КДУ було виключено студентку Тетяну М. за те, що прочитала "Зоряний корсар" і написала листа Берднику (!), - якщо знайдете в історії СРСР студента, виключеного за те, що написав листа Стругацьким, не забудьте повідомити!).

Або ще простіше, і пора це ясно усвідомити: з російської культури в брежнєвську добу "поза закон" виносилося тільки те, що прямо ставило під сумнів леґітимність чинної влади (і тому Висоцький - так, а Ґаліч - ні, Булгаков - так, а Домбровський - і досі ні, і т.д.: і взагалі та - мелькнуло в когось гарне формулювання - "фронда пізньобрежнєвської фарци під гебешною кришею" (с), яку блискуче втілював "московський плейбой" Висоцький, це була "зверху вниз" спущена мода - "від Андропова" в ширнармаси).

В української ж підрадянської культури було зовсім інше "стратегічне призначення" - вона мала перш за все демонструвати культурну неповноцінність українців "без благотворного впливу великої російської культури" (с). І тому "поза закон" (аж до сокирою по голові, для особливо впертих, уключно) у нас виносилося, дослівно, ВСЕ, що могло зародити в публіки глибоко "антирадянську" (саме так!) думку про укр. культурну самостійність.

І, з свого погляду, КҐБ мав абсолютну рацію: "русский рок" справді імперію укріпляв, український - справді, руйнував. Саме тому нам було дозволено співати Макаревіча й Ґрєбєнщікова - а Івасюка було вбито, справу про вбивство передано до військової прокуратури аж у 2015 р. (!), і досі вона лежить під сукном (!!!).

І те, що всім пофіґ, мене ані разу не радує: це означає, що КҐБ (чи, тепер уже - ФСБ) і досі "має рацію". Їхня робота як була, так і лишається - перемелювати українців на "новую историческую общность людей - адиннарот" (хто впізнав контамінацію, той молодець), їхнє завдання - зробити так, щоб кожна умовна, біп-біп, "пижикова шапка", незалежно од поколіннєвої приналежности, гріла "общее культурное пространство" до приходу російських військ, сама того не розуміючи, - і при тому щиро вважала себе "продвинутой" і "свободной от националистических предрассудков".

Під цим оглядом у неоколоніальній політиці Кремля порівняно з добою Андропова геть нічого не змінилося.

І тому на "байдужість" - як на мене, таки ще рано: we can't yet afford that.

Оригінал