Адміністрація президента працює на перезапуск "Мінська"

На перший план висувають Онуфрія, аби приховати справжні деталі переговорного процесу?

20 січня відбулася досить дивна та неочікувана подія. Президент Петро Порошенко провів зустріч з митрополитом Української православної церкви (Московського патріархату) Онуфрієм і представником президента в Тристоронній контактній групі Іриною Геращенко. Обговорювали звільнення з полону українських військових. Глава держави подякував українським церквам за підтримку процесу звільнення українських заручників та їх родин - за "ту нашу спільну роботу, яку ми робимо, щоб звільнити українців з полону, де вони перебувають на окупованих територіях".

Подібна увага до керівництва УПЦ в контексті обміну полонених може викликати чимало питань. Наприклад, навіщо президенту знадобилося підкреслювати роль саме Московського патріархату, який, як відомо, має досить неоднозначну репутацію серед прихильників Порошенка.

Аби відповісти на це питання, треба згадати, з чого починався новий етап обміну полонених. 15 листопада російський президент Путін і спецпредставник України з питань гуманітарного характеру в ТКГ з урегулювання ситуації на Донбасі Віктор Медведчук зустрілися в Ново-Єрусалимському монастирі у російському місті Істра. Медведчук заявив, що Україна готова звільнити 306 осіб і очікує від бойовиків звільнення 74 заручників до Нового року. Цього ж дня прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков повідомив, що Путін переговорив із Захарченком і Плотницьким телефоном і вони підтримали ініціативу обміну людьми. 16 листопада Плотницький і Захарченко доручили підготувати обмін із Україною, однак його дата ще не була визначена. Характерно, що зустріч відбулася саме у монастирі за присутності патріарха РПЦ – Кирила.

У подальшому все це завершилося масштабним обміном полонених 27 грудня, і весь цей період Медведчук був у числі основних "ньюсмейкерів" країни. Але процес не дійшов ще до завершення, і нас ще чекають наступні етапи обміну полонених.

Що цікаво в цій ситуації? Схоже, в Адміністрації президента України розуміють, що вирішальну роль грає пряма комунікація Медведчука з Путіним, свідченням чого є повний мандат повноважень Медведчука щодо ведення перемовин. Однак, з інформаційної точки зору оточення президента намагається приховати цю участь усіма можливими способами, хоча відкрито вони нічого спростувати не можуть.

Скидається на те, що особлива публічна увага президента до ролі УПЦ повинна, у першу чергу, відвернути увагу від участі у переговорному процесі Медведчука. Очевидно, в АП дуже не подобається те, що про роль глави адміністрації президента Кучми в якості переговорника між Москвою та Києвом не написав лише лінивий. Що публічні та регулярні зустрічі Путіна та Медведчука (який, нагадаю, є спецпредставником українського президента у контактній групі в Мінську) постійно привертають увагу ЗМІ.

Схоже, оточення президента вважає, що висунення на перший план УПЦ в питанні обміну полонених є для них більш вигідним з політичної точки зору. Мабуть, ще і тому, що участь Медведчука – це і виразний політичний месседж. Наприклад, про готовність до перезавантаження "Мінського процесу" та його "перезапуску", зокрема, і через гуманітарні проекти. Очевидно, АП поки що не готова визнати власну роботу напрямку перезавантаження "Мінську".

Адже не треба бути великим політичним аналітиком, аби "додати один та один", і помітити прості факти: 1) кожен етап обміну полонених прив'язаний до зустрічі Путіна та Медведчука. Остання відбулася 10 січня – і відразу 21-24 січня Київ та ЛДНР здійснили черговий обмін "Надія Козлова – Роман Савков"; 2) сам обмін відбувається за оприлюдненою досить давно Медведчуком формулою ("всіх на всіх у кілька етапів"); 3) зрештою, все, очевидно, прямує до перезавантаження "Мінських угод" в цілому.

Але з політичних причин АП вважає за доцільне максимально це завуальовувати. Переважно – за допомогою методів інформаційного маніпулювання.

Петро Олещук, для Gazeta.ua