"Мінський процес" активно перезавантажують

Передноворічна казка із масовим звільненням полонених отримала несподіване продовження. Спецпредставник із питань гуманітарного характеру від України у Тристоронній контактній групі Віктор Медведчук заявив, що очікує на наступні етапи обміну, щоправда, їх проведення затримується через юридичні причини. Зокрема, ті, кого звільняють на території України в обмін на військовослужбовців та цивільних, утримуваних на території ОРДЛО, мають різний правовий статус.

Усіх кандидатів на обмін можна розділити на три групи:

- ті, проти кого проводиться досудове слідство;

- ті, справи яких знаходяться у судах;

- ті, хто відбуває покарання у в'язницях.

Відповідно, на думку спецпредставника України в ТСК, ухвалення в парламенті закону "Про амністію" могло б "суттєво пришвидшити обмін".

Власне, я неодноразово нагадував, що Медведчук не тільки представляє Україну в контактній групі з питань обміну полонених та регулярно зустрічається з російським керівництвом, але й є автором власного "мирного плану", який базується на "Мінських домовленостях". А ухвалення закону про амністію займає чільне місце в тексті "Мінських угод" (разом з законами про особливий статус ОРДЛО, зміну Конституції України у напрямку децентралізації та зростання повноважень регіонів), про вибори на цих територіях).

Законопроект про амністію поки що не ухвалений парламентом, хоча не так давно і почав розглядатися на рівні уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Однак варто відзначити, що нинішній формат обміну полонених, по суті, і передбачає реалізацію закону про амністію учасників бойових дій на території Донбасу, хоча і без ухвалення самого законопроекту.

Адже яким чином здійснюється обмін? З території ОРДЛО передають тих, кого в списки внесла українська сторона, в обмін на тих, кого в списки внесли т.зв. ДНР-ЛНР. Ті, кого звільняє Україна, амністуються, адже без амністії їх ніхто звільнити б не міг. Тобто, реалізується та сама ідеологія, що і у законі "Про амністію", але у формі підписання президентом індивідуальних Указів про помилування.

Таким чином, українська влада вже реалізує пункт про амністію, але мало хто, власне, це помічає, оскільки головною темою є саме обмін полонених, який, по суті, і виступає формою реалізації амністії. Припустимо, що шостий пункт "Мінських домовленостей" все ж таки реалізується, і обмін полонених у форматі всіх на всіх завершується. Що це означає на практиці? Що і амністія де-факто проведена, оскільки всі утримувані в українських в'язницях, що мають стосунок до конфлікту на Донбасі, будуть звільнені. Що ж до обвинувачуваних у особливо важких злочинах, то на них амністія не поширюється у будь-якому випадку.

Тут ще варто нагадати, що в Держдепі США дуже позитивно сприйняли останній обмін полонених. Як слідує із офіційної заяви зовнішньо-політичного відомства США, вони вітають обмін і покладають на нього великі сподівання. "Ми знову закликаємо сторони до повного дотримання Мінських зобов'язань, у тому числі обміну затриманими за формулою "всіх на всіх"; повного припинення вогню; відведення важкого озброєння; створення безпечних умов для роботи спостерігачам СММ ОБСЄ й відновлення гуманітарного доступу до зони конфлікту", - наголошується в заяві.

Таким чином, мова йде про спробу перезавантаження "Мінського процесу", і обміну полонених у ньому відводиться не остання роль. І причини цього теж є зрозумілими. Гуманітарні проекти викликають підтримку та розуміння в українському суспільстві, адже стосуються життя та свободи звичайних громадян.

Водночас, вони дозволяють запустити "мирний процес", але вже в дещо нових, поступальних формах. Наприклад, ухвалення законопроекту "Про амністію" у ВР може викликати непрогнозовану реакцію в суспільстві та незрозумілі наслідки. Водночас, реалізація тієї ж самої амністії де-факто викликає лише схвалення та підтримку. Тож чи не буде та сама логіка поширюватися і на інші аспекти "Мінських домовленостей"? Коли офіційний Київ почне реалізовувати пункти "Комплексу заходів" за допомогою тактики "дрібних кроків вперед"?

Важко прогнозувати, які саме подальші "дрібні кроки" можуть бути, однак вже зараз очевидно наступне: 1) "Мінський процес" справді дуже активно перезавантажують; 2) недаремно у цьому перезавантаженні активну участь бере Медведчук, адже відбувається фактична реалізація його власного "мирного плану"; 3) тактика втілення положень "Мінських домовленостей" суттєво змінюється, стає більш "плавною" та "м'якою".

Наостанок, необхідно звернути увагу на наступну обставину. Президент Петро Порошенко наголосив, що перемовини щодо обміну полонених продовжаться після 10 січня. Однак Тристороння контактна група 10 січня збиратися не буде. Наступна зустріч відбудеться лише 18 січня, про що, зокрема, заявив нещодавно представник ОБСЄ в групі М. Сайдік. Власне, нам залишається лише гадати, що саме має відбутися 10 січня? Що ж такого мають обговорювати 10 січня? Хто буде вести ці перемовини за межами ТСК? І чи не може це стати на заваді подальшому переговорному процесу щодо обміну полонених та реалізації "Мінську"? На ці питання поки що важко відповісти.

Петро Олещук, для Gazeta.ua