"Остаточне врегулювання" вже не за горами?

Кілька знакових подій, які можуть мати далекосяжні наслідки щодо конфлікту на Донбасі

Написати дану публікацію примусив розвиток подій, який, загалом, відповідає логіці, прогнозованій у попередньому тексті щодо перемовин Волкера та Суркова.

В середині листопада відбулося кілька знакових подій, які можуть мати далекосяжні наслідки щодо конфлікту на Донбасі.

По-перше, у численних коментарях представників Росії та США не раз повторювалася теза, що пріоритетом і кінцевою метою реалізації ідеї з введенням миротворців на територію ОРДЛО є повна реалізація "Мінських угод". Тим самим, публічно було спростовано поширену у вітчизняних ЗМІ концепцію, що, мовляв, миротворці – це така альтернатива "Мінську". Насправді, і у Вашингтоні, і у Москві ніхто подібним чином ситуацію не розглядає, що і було підтверджено офіційно.

Отже, висловлена раніше теза, що Москва може піти на підтримку ідеї введення миротворців до ОРДЛО лише, якщо одержить гарантії повної реалізації "Мінських угод", набула підтвердження.

Попередній прогноз, зроблений на підставі аналізу джерел, тепер є емпіричним фактом. Більше того, стає очевидно, що реалізація "Мінських угод" - це саме та "рамка", у межах якої зараз обговорюються подальші кроки щодо ухвалення та втілення в життя резолюції Радбезу ООН щодо миротворців.

Другий важливий момент – це повернення у публічний переговорний процес щодо конфлікту на Донбасі спецпредставника України з гуманітарних питань у Мінській контактній групі – Віктора Медведчука. Коли я раніше припускав, що за основу у реалізації Мінських домовленостей може бути взятий саме "план Медведчука", то мова йшла саме про припущення, засноване на здогадках та інтуїції. А також на тому, що саме перший етап "плану Медведчука" передбачає ухвалення рішень щодо імплементації "політичної частини" "Мінських угод". Зокрема, законопроектів про особливий статус ОРДЛО, амністію учасникам подій на Донбасі та про вибори на цих територіях, про зміни до Конституції щодо децентралізації повноважень від Києва до регіонів України.

Однак 15 листопада сам автор плану гучно увійшов до інформаційного простору, провівши зустріч із Путіним. За її підсумками російський президент заявив про можливість обміну полоненими. Мова про домовленості про звільнення понад 70 бійців АТО в обмін на 304 прибічники самопроголошених ДНР/ЛНР.

Якщо такий обмін відбудеться, він буде наймасштабнішим за весь час бойових дій на Донбасі. Навряд чи випадково інформація про нього з'явилася саме зараз. Ну і це не може бути не пов'язане з перемовинами між представниками Кремля та Білого Дому, останній раунд яких завершився буквально напередодні.

Які висновки напрошуються за підсумками усіх цих подій?

По-перше, такий масштабний обмін з дипломатичної точки зору виглядає сигналом про готовність Кремля до припинення війни та переходу до політичного врегулювання. По суті, це виглядає як "жест доброї волі", який передбачає, що офіційний Київ та Вашингтон у відповідь погодяться на зустрічні кроки.

По-друге, Кремль явно демонструє статус Медведчука як "переговорника №1", з яким керівництво РФ готове вести перемовини. "Вирішуючи питання" особисто з Медведчуком, Путін задає формат та статусність перемовного процесу. І це теж навряд чи випадковість. Швидше, це теж дипломатичний жест, орієнтований, у тому числі, і на підтвердження статусу "плану Медведчука" як "робочого документу", який Кремль готовий визнати основним інструментом політичного врегулювання.

По-третє, сам по собі обмін може переслідувати і цілком виразні комунікативні задачі, щоб полегшити проходження ключових рішень через український парламент. Зрозуміло, що звільнення 74 полонених буде знаковою подією, за якою спостерігатиме вся Україна. Емоційний фон, який продемонструє українське суспільство у відповідь на повернення героїв війни, повинен сприяти проходженню через парламент ряду рішень, передбачених "Мінськими угодами".

На основі цих дипломатичних сигналів можна відновити загальну архітектуру тих домовленостей, які можуть мати виразний зв'язок із пунктами проекту резолюції ООН, щодо якої зараз ведуться жваві дискусії.

Очевидно, самі домовленості виходять далеко за межі тексту резолюції та передбачаються у вигляді "обміну люб'язностями" між основними гравцями у вигляді США і РФ, який має передувати введенню миротворців до ОРДЛО.

Схоже, першим раундом має бути саме "обмін полонених". Далі – питання безпеки, наприклад, у вигляді введення миротворчого контингенту на лінію розмежування. Потім – політичні рішення з боку Верховної Ради (амністія, проведення виборів на Донбасі, особливий статус для ОРДЛО, зміни до Конституції щодо децентралізації тощо).

І, нарешті, введення миротворців у всю зону конфлікту, що має бути сигналом про врегулювання конфлікту.

Ще одним сигналом про ймовірність такого сценарію слугує раптове відкладення розгляду Верховною Радою законопроекту про "реінтеграцію Донбасу", у якому передбачалося визнання Росії агресором. Очевидно, прийняття цього закону загальмувало б обмін полоненими і подальші кроки. А тому в останній момент український парламент переніс розгляд документу з 16 листопада на грудень. При цьому, не виключено, що у грудні парламент буде розглядати не цей текст, а зовсім інші законодавчі ініціативи.

Петро Олещук, для Gazeta.ua