Бідні, не тому що дурні

В Україні так і не створили стратегію розвитку вітчизняної науки

Сьогодні, у Всесвітній день науки в ім'я миру та розвитку, заснований ЮНЕСКО у 2001 році, хотілося б говорити не лише про те, що ми втратили, а про те, чим маємо пишатися. А пишатися є чим. Про "підводні камені" української науки, як і про її неосяжний потенціал, знаю зсередини. Адже і сам присвятив цій сфері вже багато років. Свого часу став кандидатом сільськогосподарських наук, першим в Україні доктором наук у галузі стратегічного менеджменту, Почесним Академіком і Професором, завідувачем кафедри. Одним словом, досвід чималий. Певно, тому питання розвитку науки в Україні – для мене завжди буде пріоритетним. І принциповим.

Помічаю, як сьогодні багато українців люблять повторювати: "Чому бідні? Бо дурні". Самовбивча фраза. І помилкова. Люди, які її говорять, потім щиро дивуються, дізнавшись, що Україна сьогодні на 4 місці у світі за освіченістю населення! А за дослідженням інтелектуального рівня націй, проведеного ООН, – за рівнем IQ українці поступаються лише Японії.

Ми стали авторами геніальних винаходів, які змінили світ. Ракетний двигун і перший супутник, праобрази рентгену і кінескопа, гелікоптер і новітні вакцини, перше протезування мітрального клапана серця і технологія опріснення морської води… Подібні приклади можна перераховувати довго. Емігранти з України зробили свій внесок у становлення могутності багатьох країн. За останні 15 років не було жодного Нобелівського лауреата з фізики, в команді якого на провідній позиції не було б українця. До речі, партнером Стіва Джобса в "Apple" був теж українець – виходець із Буковини Стівен (Степан) Возняк.

Це переконливі аргументи на користь того, щоб вкладати серйозні ресурси у свою освіту й науку, розкривати колосальний науковий та інтелектуальний потенціал нашої країни.

Як-не-як, розум – це гроші, а гроші – це потужна економіка. Здається, це розуміють усі… крім нашої влади. Важко навіть уявити масштаби наших можливостей, якби українська наука вийшла із ніші "фінансування за залишковим принципом" і отримала гідну підтримку, а наші науковці не виїжджали за кордон у пошуках хліба насущного.

Я вкотре перечитую статтю, яка вийшла ще у 1992 році в найвідомішому в світі науковому журналі Science – з промовистою назвою "Відрізана від основного шляху дрейфує українська наука". Не дивно, що тоді першочерговою проблемою, про яку американському кореспондентові розповідали наші вчені, було жалюгідне фінансування наукової галузі. Процитую фрагмент: "Ми розуміємо, що країна бідна, і ми не просимо багато. Але якщо ці малі кошти розподіляються без огляду на наукові здобутки, то це бентежить". Дивно те, що за 25 років в Україні нічого не змінилося. Як дрейфували, так і дрейфуємо, втрачаючи час і можливості. Так і не створили стратегію розвитку вітчизняної науки.

Більше того, за результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг" у вересні 2017 року, 64% українських вчених констатують, що ситуація в українській науці продовжує погіршуватися.

Щодо тенденцій сьогодення. Кількість учених в Україні у часи Незалежності зменшилася у три рази, а в цей же час у розвинених країнах Заходу – зросла вдвічі. Фінансування, а точніше "недофінансування", науки вже сягнуло критичної межі. Ще у 2000 році ми віддавали на розвиток науки 9,4% ВВП! Ще навіть у 2015 році це було 1,4%. Сьогодні - 0,18%. Це нижче, ніж у багатьох африканських країнах. У тій же Кенії частка фінансування науки в 4 рази вища, ніж в Україні.

За критерієм рівня фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт наша країна – четверта з кінця. В Україні на дослідження виділяється 90 доларів на людину! Менше тільки в Колумбії ($ 86), Філіппінах ($ 43), В'єтнамі ($ 42). Забезпечення ж фінансування досліджень у країнах-лідерах списку сягає $ 1995 на людину – Корея, $ 1991 – Ізраїль, $ 1893 – Фінляндія, $ 1884 – Швеція та Японія, $ 1537 – Словенія, $ 1525 – Німеччина.

Врахуйте, що 85% мізерних коштів, які отримують українські науковці, ідуть на оплату комунальних послуг та підтримування функціонування будівель. Власне для розробок нічого і не лишається.

В результаті – в Україні загальний приріст ВВП за рахунок запровадження нових технологій становить 0,7%. Тоді як в розвинених країнах цей показник – 60-90%!

Здавалося б, як тут не опускати руки. Але нічого подібного! Незважаючи на всі складності і "палиці в колеса", українські вчені продовжують нарощувати свій потенціал. Так, за результатами того ж дослідження групи "Рейтинг", найоптимістичніші оцінки серед науковців – стосовно свого власного наукового розвитку. Про покращення заявили 40% опитаних, про стабільність – 37%, про погіршення – лише 10%. І це надихає.

І значить, всупереч всім негараздам, українська наука має майбутнє! Вірю, що буде воно гідне, достойне і славетне!

Коли влада змінить своє ставлення до вчених, відмовиться від принципу залишкового фінансування і зрозуміє справжній потенціал української науки – тоді все зміниться. І наука, і ВВП, і вся економіка. І це відчує на собі кожен українець.