Що найбільше поєднує Україну з Туреччиною

Партнерство без стратегії

Відсутність зовнішньополітичної стратегії і чіткого розуміння, як залагодити свої найбільші зовнішні проблеми це те, що сьогодні найбільше поєднує Україну з Туреччиною.

Україна лише віддає паси американській та європейській дипломатії, сподіваючись, що ті вирішать за неї проблему Росії (про інші свої проблеми українська дипломатія або не здогадується, або просто мовчить).

Туреччина і її партнери по НАТО та ЄС не пасують, а жорстко фолять один проти одного.

Україна лише віддає паси американській та європейській дипломатії, сподіваючись, що ті вирішать за неї проблему Росії

Традиційно Туреччина як більш раціональна держава швидше прийняла рішення, що з усього різноманіття скандалів і проблем варто зосередитися на чомусь одному. Цим питанням Туреччина визначила для себе курдську проблему. Недопущення виникнення курдської держави Туреччина обрала для себе основним пріоритетним завданням в зовнішній політиці (звичайно, коли залишатиметься час і натхнення боротьба з Фетхуллахом Гюлленом теж почитиметься з неменшим завзяттям).

І тут, будучи гравцем емоційним та азартним, Туреччина не гребує нічим. І відвертими скандалами з традиційними партнерами - Німеччина змушена була просто вивести свій контингент з бази НАТО в Туреччині, після того як на цю базу не була допущена делегація німецьких парламентаріїв, що в свою чергу слід сприймати як акцію відплати за недопуск німцями турецьких посадовців на територію ФРН під час підготовки до референдуму про конституційні зміни в ТР. І відверте та голосне обурення діями США, які підтримують курдські угруповання в Сирії. І навіть, що варто сприймати дуже серйозно, рішення про придбання російських систем ППО та ПРО С-400.

Рішення достатньо безпрецедентне, оскільки держави НАТО, як правило, не закуповують озброєння з-поза блоку, тим більше у держави, що офіційно визнана Альянсом загрозою (і Туреччина підтримала це рішення в ході Варшавського самміту НАТО).

Окрім цього, Туреччина блокує спробу збільшити присутність ВМС НАТО в Чорному морі. Ідея, яку активно підтримують і Румунія, і Україна.

Туреччина попри позицію України проводить спільні з РФ навчання в Чорному морі

Більше того, Туреччина попри позицію України проводить спільні з РФ навчання в Чорному морі, хоча під час попереднього засідання Стратегічної ради президентів України та ТР було домовлено щось прямо протилежне:

"3. Сприяти зміцненню механізмів регіональної безпеки в Чорному морі;

4. Нарощувати співпрацю в контексті спільних зусиль, спрямованих на забезпечення міжнародної безпеки, в т.ч. і в рамках НАТО".

Звичайно, Туреччина має і право, і свої мотиви робити все, що вона робить. Але зараз важливо інше. У сфері безпеки і оборони уявлення про стратегічну перспективу в України і Туреччини серйозно різняться (що нехарактерно для стратегічного партнерства). Україна не має права ігнорувати те, що в сфері торгівлі озброєннями Туреччина наперекір волі НАТО зближується з державою, з якою ми ведемо війну.

Звичайно, можливості спільного виробництва озброєнь чи використання можливостей Туреччини для підготовки українських військовослужбовців залишаються і не можуть не цікавити обидві держави. Але якщо перегляд оборонної, безпекової та зовнішньополітичної доктрин Туреччини відбуватиметься таким ж темпами і в тому ж напрямку, то як довго зазначені можливості залишатимуться привабливими та реалістичними?

Наступна стратегічна для обох держав сфера - енергетика. Під час попереднього, п'ятого засідання Стратегічної ради високого рівня в березні 2016 року в Анкарі президенти Порошенко та Ердоган домовилися і зафіксували це у письмовому вигляді:

"Вживати спільні заходи з метою розширення співробітництва двох країн у сфері постачання природного газу, зокрема шляхом використання газотранспортної інфраструктури України".

Туреччина не просто відійшла від зобов'язання. Вона розпочала спільно з РФ реалізацію "Турецького потоку" - газогону в обхід України

Туреччина не просто відійшла від цього зобов'язання. За період, що минув з попереднього засідання Стратегічної ради вона розпочала спільно з РФ реалізацію недружнього щодо України проекту "Турецького потоку" - газогону в обхід території України.

Цього року, схоже, Ердоган і Порошенко вирішили просто забути про попередні домовленості і в центрі співпраці в енергетичній сфері поставлені вже проблеми підготовки фахівців для турецької ядерної програми. Це при тому, що саму ядерну програму Туреччини розвиває Росія. Отже, турки відвели нам зовсім не стратегічну, а допоміжну компліментарну до Росії роль і в газовій, і атомній сферах. І ми погодились?

Наступна стратегічна тема для України - Крим. Туреччина послідовно і твердо повторює позицію, яка не може викликати в Україні нічого, окрім схвалення і вдячності - невизнання окупації Криму та підтримку територіальної цілісності України.

Але в той же час Туреччина не має ні найменших намірів говорити про тиск на РФ з метою реалізації цих підходів. Небажання навіть обговорювати можливість санкцій проти РФ Ердоган вкотре продемонстрував і в Києві.

За часткою суден-порушників міжнародних санкцій проти РФ за окупацію Криму Туреччина традиційно займає друге після самої РФ місце. Щоправда кількість турецьких порушників щороку зменшується.

За часткою суден-порушників міжнародних санкцій проти Росії за окупацію Криму Туреччина займає друге після самої РФ місце

Кримськотатарське питання хоча нарешті і посіло чільне місце в порядку денних переговорів на найвищому рівні, тим не менше, в силу описаної вище позиції Туреччини, не отримує того розвитку, на яке сподівались і самі киримли, і Українська держава. Торгівля та відносини з РФ наразі для Туреччини пріоритетніші.

Звичайно, перелік питань двосторонньої співпраці між Україною та Туреччиною на цьому далеко не вичерпується, але нічого більш стратегічного, ніж уже згадане, в наших відносинах немає.

Так, торгівля важлива. І наразі найважливіше питання двосторонніх відносин. Але і тут не обходиться без "але".

Хоча сальдо двосторонньої торгівлі залишається позитивним для України, тим не менше українські поставки в Туреччину скорочуються, а турецькі в Україну - зростають.

Окрім цього, минулого року в березні президенти України і Туреччини домовилися до кінця 2016 року закінчити переговори щодо угоди про зону вільної торгівлі. Не так сталось, як гадалось і з цим питанням. Угоди немає, і хто зна, чи буде в ближчому майбутньому.

Звичайно, є в наших відносинах і питання туризму, і питання культурної та гуманітарної співпраці тощо. Але такі питання є у відносинах з переважною більшістю інших держав, які Україна не називає стратегічними партнерами.

Не буду довго говорити про ще одну болючу тему - внутрішньополітичні процеси. І тут наші держави, здається, рухаються в протилежних напрямках. А без спільних цінностей стратегічного партнерства просто не буває.

Ось так і виходить - українсько-турецькі відносини стратегічного партнерства без стратегічності.

Мої спроби кілька тижнів тому обговорити це питання з українським послом в Анкарі викликало лише роздратування співрозмовника: "Невже Ви думаєте, що ми такі дурні, що не розуміємо і не помічаємо усього цього?" Відверто кажучи питання наскільки розумні чи дурні українські дипломати мене не цікавить. Але відповідей на свої питання я не почув.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олеся Ольховик Психологиня ГО "Форпост"
Дарія Маслова Психолог, сімейний консультант
Євген Чирва Психотерапевт Центру "Форпост HELP"
Анна Сокур Психологиня ГО "Форпост"
Анна Сотнікова Стиліст-перукар, колорист, трихолог
Погода