Чому Україна має порахувати своїх трудових мігрантів

Люди є найціннішим ресурсом

Кожна країна, яка себе поважає, будує плани з розвитку. У деяких державах – на рік-два вперед, у деяких на 5-10 років. Щоб складати реалістичні плани щодо розвитку держави, необхідно спиратися на статистику, яка демонструє стан всього, що відбувається в країні.

В Україні роблять так само. Щоб порахувати, скільки знадобиться вугілля для зимового сезону, беруть статистику за минулий рік і плановані витрати цього енергоносія у цьому році. Так формують мінімально необхідні запаси вугілля і взимку міста не залишаються без опалення. Якби вугілля не вистачило, ситуація могла б закінчитися катастрофою. Це добре розуміють в уряді.

Зате не хочуть зрозуміти інше – українські трудові мігранти є таким же цінним ресурсом, який необхідно враховувати, планувати роботу, забезпечувати захист в інших країнах і пропонувати можливості для повернення на батьківщину і реінтеграцію в суспільстві. Люди є найціннішим ресурсом. На жаль, чиновники не поспішають реформувати ринок міжнародного працевлаштування, який контролюють шахраї, не піклуються про людей, яких відправляють на роботу.

5 млн наших співвітчизників, за даними МЗС, знаходяться в інших країнах, де більшість з них працює. І нові мільйони готуються послідувати їх прикладу. Що вони отримують за кордоном? Перш за все можливість нормально жити, планувати майбутнє, дбати про своїх батьків і дітей. А ще офіційну роботу, яка прирівнює їх в соціальному статусі з місцевими жителями.

Що можна зробити сьогодні для нормалізації ринку міжнародного працевлаштування України? Насамперед прибрати з нього нелегальні компанії і відвертих шахраїв. Зараз вони контролюють близько 99% ринку. В 2016 році, за даними Держслужби зайнятості України, в Польщу через ліцензійні компанії було відправлено на роботу 9,5 тис. українців. Водночас польський уряд повідомляє, що за аналогічний період часу нашим співгромадянам видали 1,3 млн дозволів на роботу. Навіть з урахуванням того, що деякі українці, які приїжджають на сезонні роботи, можуть отримати запрошення на роботу два рази за один рік, цифри явно непорівнювані.

При цьому отримати ліцензію на міжнародне працевлаштування в Україні дуже непросто. Документи лежать у надрах Мінсоцполітики місяцями, повертаються власникам з незрозумілої причини і т. д. Приклад – в цьому році станом на середину вересня ліцензії отримали 253 компанії, з них 185 – на працевлаштування в Польщі. За цей же час було зареєстровано 1885 нових польських компаній (у десять разів більше!), які будуть займатися працевлаштуванням. Мало того, що процедура отримання ліцензії вкрай складна, так ще й ускладнює своїм власникам життя, примушуючи бути готовими до постійних перевірок. Шахраїв ці проблеми не стосуються – вони можуть відправляти людей без всяких гарантій невідомо куди, взагалі нікуди не відправляти, а обманювати і не нести ніякої відповідальності. Тому що державні контролюючі структури і поліція не борються з ними.

Не потрібно мати сім п'ядей у чолі, щоб зрозуміти, що ліцензія не працює взагалі. Чому б не зробити її такою ж, як і в Польщі – коли компанія просто повідомляє державу про те, що збирається займатися працевлаштуванням в інші країни? В такому випадку чиновники, які затримують видачу ліцензій, позбудуться можливостей для корупційного тиску на бізнес. А компанії, які заявили про свою "легальність", самі запропонують себе державі для перевірки. І ми в перший же рік отримаємо приріст офіційного ринку працевлаштування на кілька тисяч компаній, які зараз бояться або не можуть отримати ліцензію, але хочуть працювати відкрито.

Навіщо потрібна реформа ринку міжнародного працевлаштування? Залишивши на ньому тільки офіційні компанії, українська влада зможе отримати точну статистику по трудовим мігрантам – хто і в які країни поїхав на роботу. Більш того, не вкладаючи ні копійки на захист людей, держава при цьому одержить гарантії того, що мігранти вирушили до легальних роботодавців, перебувають за кордоном офіційно і захищені місцевим законодавством. Легальна компанія з міжнародного працевлаштування завжди знаходиться під пильною увагою, загрозою перевірки, закриття або штрафу. Список таких компаній повинен бути представлений на сайті Мінсоцполітики і доступний для всіх бажаючих, в тому числі інспекції праці, поліції і пересічних громадян, які шукають працевлаштування за кордоном.

Для чого необхідно вести облік трудових мігрантів? Знаючи, в яких країнах і в якій кількості працюють українці, легше буде порівняти умови, в яких вони там знаходяться, а також величину їх зарплати з українськими реаліями. І зрозуміти, що необхідно змінювати в державі, щоб ці люди почали замислюватися про повернення додому. Крім того, наші посольства повинні вести активну роботу і бути в контакті з громадянами в країнах їх присутності. Зараз ця робота незадовільна ще й тому, що багато українців працюють за кордоном нелегально і бояться реєструватися і звертатися в посольство. Представництва України за кордоном повинні стати місцем, куди будь-який громадянин нашої країни завжди може звернутися за порадою чи допомогою. Налагоджений облік трудових ресурсів призведе до переоцінки державної політики та розвороту влади до людей. Інакше українським елітам буде незабаром не на кого спиратися.

Василь Воскобойник, для Gazeta.ua