Путінська ідеальна пастка для України

Навіщо Кремлю миротворці на Донбасі

Російський президент Володимир Путін продовжує активно шукати підтримку своєї ініціативи про направлення миротворчих сил ООН в зону конфлікту на Донбасі. Після телефонної розмови з канцлером ФРН Ангелою Меркель послідувала бесіда з французьким президентом Еммануелем Макроном. Очевидно - хоча б з огляду на поїздку українського президента Петра Порошенка на сесію Генасамблеї ООН - що путінські зусилля продовжаться.

Звичайно, простіше вмовляти себе, що всі ці дії Путіна - лиш черговий маневр, покликаний легітимізувати перебування російського контингенту і найманців на території Донбасу. Що насправді ніякого рішення про введення миротворчих сил прийнято не буде, тому що в найвідповідальніший момент Путін у щось обов'язково "упреться". І що в кращому випадку все залишиться, як є - перманентні обстріли нашої території і санкції проти окупанта, а в гіршому - Путін якраз перед президентськими виборами почне нову війну, адже не випадково ж Росія влаштувала навчання "Захід 2017" прямо быля наших - і європейських кордонів, - пише Віталій Портников для видання "Лівий берег".

Путін збирається "евакуюватися" з Донбасу. Але так, щоб не допустити відновлення українського контролю над окупованою територією

У цій ситуації все абсолютно ясно. Зі сформованою ситуацією ми вже зжилися, а війны потрібно запобігати - або вигравати, якщо вона почнеться. Але я все ж пропоную розглянути куди ймовірныший, на мою думку, варіант. Путін дійсно збирається "евакуюватися" з Донбасу. Але так, щоб при цьому не допустити відновлення українського контролю над окупованою територією. До такого розвитку подій в Україні поки що ніхто не готується - хоча саме це може стати ідеальною пасткою для майбутнього нашої країни.

Спробуємо просто уявити неймовірний варіант - у питанні про введення миротворців досягнутий очевидний компроміс. Їх розміщують на всій території окупованих районів - включаючи і ту ділянку кордону, який сьогодні перебуває під повним контролем Москви. Обстріли припиняються. Більше того - російські війська разом із найманцями залишають регіон. "Народні республіки" ліквідуються самі по собі, поступаючись місцем тимчасовим адміністраціям "окремих районів". Росія припиняє всяку допомогу Донбасу - але при цьому фінансове забезпечення регіону, включаючи виплату зарплат, пенсій і інфраструктурну підтримку лягає на Україну. Чи означає все це відновлення українського контролю?

Зовсім ні. Хочу нагадати, що всі зусилля по введенню миротворчих сил ООН, убезпечення спостерігачів ОБСЄ і взагалі всілякої безпеки пов'язані з прагненням почати виконання Мінських угод. Власне, саме про це говорять під час своїх консультацій керівники країн - учасниць Нормандського формату. Саме до цього Меркель і Макрон закликають не тільки Путіна, а й Порошенка. І український президент абсолютно резонно відповідає, що ні про яке виконанні Мінських угод не можна говорити, поки тривають обстріли і присутність окупаційних військ на Донбасі.

Поява миротворців ООН легітимізує вже не зовнішній, а внутрішній конфлікт

А ось окупаційних військ вже немає. І обстрілів теж. Звичайно, можна сказати собі, що в цей самий момент Україна зможе плюнути на будь-які угоди і звільнити окуповані території - тим більше, що звільняти буде ні від кого. Але це - ілюзія. Жителі "окремих районів" будуть під захистом миротворців ООН, адже їх поява - щоб ми там не думали - легітимізує вже не зовнішній, а внутрішній конфлікт.

Наступ української армії, не погоджений із Заходом, може призвести не тільки до нашого конфлікту з союзниками, а й до повернення російського контингенту - для захисту миротворців ООН і мирних жителів, зрозуміло. Про те, чим закінчуються подібні авантюри, ми знаємо за результатами російсько-грузинської війни. Але Михайла Саакашвілі в керівництві України немає - в усякому разі поки що. І я мало вірю в такий волюнтаристський наказ про наступ. Але і в те, що парламент голосуватиме за Мінські угоди, теж мало вірю - бо в наданні автономного статусу звичайним районам українського сходу ніякої політичної логіки немає.

Але парадокс у тому, що у відсутності чітко визначеного правового статусу "окремі райони" явочним порядком будуть набувати характеру самопроголошеної автономії під міжнародним протекторатом.

Кому цікаві аналогії, може поцікавитися історією кантону Брчко в Боснії і Герцеговині. Ця маленька територія, на якій не відбулися етнічні чистки, виявилася єдиним регіоном в Боснії, в якому мирно проживають і серби, і хорвати, і мусульмани. В результаті коли в Дейтоні обговорювали майбутній конституційний устрій Боснії і Герцеговини, кантон Брчко не ввійшов ні до складу мусульмансько-хорватської федерації, ні до складу Республіки Сербської, а був проголошений окремою одиницею під управлінням губернатора-іноземця. І цей дивовижний статус зберігає донині, до того ж розділяючи територію Республіки Сербської на дві частини і не даючи їй можливості приєднатися до Сербії. Але жителі кантону скажуть вам, що Брчко - найкраще місце в Боснії, так як фактично виведене з-під юрисдикції місцевої влади - і тут відкриваються такі можливості маневру!

Російський вплив нікуди не дінеться - просто буде підтримуватися не військовою силою, а пропагандою, фінансовими вливаннями, проросійськими політсилами в регіоні

"Окремі райони" може очікувати та ж доля. Їх статус не буде визначений, але Захід буде вимагати від нас зусиль з інтеграції. На територіях з'являться нові гравці - і, звичайно, повернуться старі, починаючи з Ріната Ахметова. Російський вплив нікуди не дінеться - просто буде підтримуватися не військовою силою, а пропагандою, фінансовими вливаннями, підтримкою проросійських політичних сил в регіоні.

Питання про те, як саме інтегрувати Донбас, стане одним з найбільш важливих і складних у політичному житті країни, тригером постійної нестабільності. Будь-які дії влади, які будуть нагадувати виконання Мінських угод, викликатимуть негайну патріотичну реакцію - розколи всередині самої влади теж зовсім не виключені.

Більш того, будуть спроби "самостійного" повернення Донбасу - якщо в регіоні немає ніяких російських військ, а українська армія "боїться", то Донбас повинен повернути український народ, "добровольці". І українській армії доведеться захищати регіон - і миротворців ООН - вже саме від цих добровольців. А в результаті ми можемо опинитися в ситуації, в якій сто років тому опинилися прихильники ірландської незалежності, які почали між собою громадянську війну не через відмінності в уявленнях про те, як має розвиватися нова держава, а через Ольстер, що залишився в складі Сполученого королівства.

Це і є ідеальна пастка.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода