Путінська ідеальна пастка для України

Навіщо Кремлю миротворці на Донбасі

Російський президент Володимир Путін продовжує активно шукати підтримку своєї ініціативи про направлення миротворчих сил ООН в зону конфлікту на Донбасі. Після телефонної розмови з канцлером ФРН Ангелою Меркель послідувала бесіда з французьким президентом Еммануелем Макроном. Очевидно - хоча б з огляду на поїздку українського президента Петра Порошенка на сесію Генасамблеї ООН - що путінські зусилля продовжаться.

Звичайно, простіше вмовляти себе, що всі ці дії Путіна - лиш черговий маневр, покликаний легітимізувати перебування російського контингенту і найманців на території Донбасу. Що насправді ніякого рішення про введення миротворчих сил прийнято не буде, тому що в найвідповідальніший момент Путін у щось обов'язково "упреться". І що в кращому випадку все залишиться, як є - перманентні обстріли нашої території і санкції проти окупанта, а в гіршому - Путін якраз перед президентськими виборами почне нову війну, адже не випадково ж Росія влаштувала навчання "Захід 2017" прямо быля наших - і європейських кордонів, - пише Віталій Портников для видання "Лівий берег".

Путін збирається "евакуюватися" з Донбасу. Але так, щоб не допустити відновлення українського контролю над окупованою територією

У цій ситуації все абсолютно ясно. Зі сформованою ситуацією ми вже зжилися, а війны потрібно запобігати - або вигравати, якщо вона почнеться. Але я все ж пропоную розглянути куди ймовірныший, на мою думку, варіант. Путін дійсно збирається "евакуюватися" з Донбасу. Але так, щоб при цьому не допустити відновлення українського контролю над окупованою територією. До такого розвитку подій в Україні поки що ніхто не готується - хоча саме це може стати ідеальною пасткою для майбутнього нашої країни.

Спробуємо просто уявити неймовірний варіант - у питанні про введення миротворців досягнутий очевидний компроміс. Їх розміщують на всій території окупованих районів - включаючи і ту ділянку кордону, який сьогодні перебуває під повним контролем Москви. Обстріли припиняються. Більше того - російські війська разом із найманцями залишають регіон. "Народні республіки" ліквідуються самі по собі, поступаючись місцем тимчасовим адміністраціям "окремих районів". Росія припиняє всяку допомогу Донбасу - але при цьому фінансове забезпечення регіону, включаючи виплату зарплат, пенсій і інфраструктурну підтримку лягає на Україну. Чи означає все це відновлення українського контролю?

Зовсім ні. Хочу нагадати, що всі зусилля по введенню миротворчих сил ООН, убезпечення спостерігачів ОБСЄ і взагалі всілякої безпеки пов'язані з прагненням почати виконання Мінських угод. Власне, саме про це говорять під час своїх консультацій керівники країн - учасниць Нормандського формату. Саме до цього Меркель і Макрон закликають не тільки Путіна, а й Порошенка. І український президент абсолютно резонно відповідає, що ні про яке виконанні Мінських угод не можна говорити, поки тривають обстріли і присутність окупаційних військ на Донбасі.

Поява миротворців ООН легітимізує вже не зовнішній, а внутрішній конфлікт

А ось окупаційних військ вже немає. І обстрілів теж. Звичайно, можна сказати собі, що в цей самий момент Україна зможе плюнути на будь-які угоди і звільнити окуповані території - тим більше, що звільняти буде ні від кого. Але це - ілюзія. Жителі "окремих районів" будуть під захистом миротворців ООН, адже їх поява - щоб ми там не думали - легітимізує вже не зовнішній, а внутрішній конфлікт.

Наступ української армії, не погоджений із Заходом, може призвести не тільки до нашого конфлікту з союзниками, а й до повернення російського контингенту - для захисту миротворців ООН і мирних жителів, зрозуміло. Про те, чим закінчуються подібні авантюри, ми знаємо за результатами російсько-грузинської війни. Але Михайла Саакашвілі в керівництві України немає - в усякому разі поки що. І я мало вірю в такий волюнтаристський наказ про наступ. Але і в те, що парламент голосуватиме за Мінські угоди, теж мало вірю - бо в наданні автономного статусу звичайним районам українського сходу ніякої політичної логіки немає.

Але парадокс у тому, що у відсутності чітко визначеного правового статусу "окремі райони" явочним порядком будуть набувати характеру самопроголошеної автономії під міжнародним протекторатом.

Кому цікаві аналогії, може поцікавитися історією кантону Брчко в Боснії і Герцеговині. Ця маленька територія, на якій не відбулися етнічні чистки, виявилася єдиним регіоном в Боснії, в якому мирно проживають і серби, і хорвати, і мусульмани. В результаті коли в Дейтоні обговорювали майбутній конституційний устрій Боснії і Герцеговини, кантон Брчко не ввійшов ні до складу мусульмансько-хорватської федерації, ні до складу Республіки Сербської, а був проголошений окремою одиницею під управлінням губернатора-іноземця. І цей дивовижний статус зберігає донині, до того ж розділяючи територію Республіки Сербської на дві частини і не даючи їй можливості приєднатися до Сербії. Але жителі кантону скажуть вам, що Брчко - найкраще місце в Боснії, так як фактично виведене з-під юрисдикції місцевої влади - і тут відкриваються такі можливості маневру!

Російський вплив нікуди не дінеться - просто буде підтримуватися не військовою силою, а пропагандою, фінансовими вливаннями, проросійськими політсилами в регіоні

"Окремі райони" може очікувати та ж доля. Їх статус не буде визначений, але Захід буде вимагати від нас зусиль з інтеграції. На територіях з'являться нові гравці - і, звичайно, повернуться старі, починаючи з Ріната Ахметова. Російський вплив нікуди не дінеться - просто буде підтримуватися не військовою силою, а пропагандою, фінансовими вливаннями, підтримкою проросійських політичних сил в регіоні.

Питання про те, як саме інтегрувати Донбас, стане одним з найбільш важливих і складних у політичному житті країни, тригером постійної нестабільності. Будь-які дії влади, які будуть нагадувати виконання Мінських угод, викликатимуть негайну патріотичну реакцію - розколи всередині самої влади теж зовсім не виключені.

Більш того, будуть спроби "самостійного" повернення Донбасу - якщо в регіоні немає ніяких російських військ, а українська армія "боїться", то Донбас повинен повернути український народ, "добровольці". І українській армії доведеться захищати регіон - і миротворців ООН - вже саме від цих добровольців. А в результаті ми можемо опинитися в ситуації, в якій сто років тому опинилися прихильники ірландської незалежності, які почали між собою громадянську війну не через відмінності в уявленнях про те, як має розвиватися нова держава, а через Ольстер, що залишився в складі Сполученого королівства.

Це і є ідеальна пастка.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Кахабер Карелі Доктор економічних наук, експерт із земельних питань
Олеся Ольховик Психологиня ГО "Форпост"
Дарія Маслова Психолог, сімейний консультант
Євген Чирва Психотерапевт Центру "Форпост HELP"
Анна Сокур Психологиня ГО "Форпост"
Погода