Російсько-німецький роман

Епоха любові завершується. Німеччина не змогла змиритися з російською "приватизацією" Криму і війною на Донбасі

Росія зациклена на Америці. Але є й інша нація, яка справила величезний вплив на Росію, яке російський державний гонор ніколи не дозволить визнати. Йдеться про німецьку націю.

Німці правили Росією; вони були частиною її військового та комерційного стану; вони управляли наукою і університетами; вони виховували царських дітей; вони були колонізаторами неосвоєних земель.

У царській Росії німці часом складали до половини губернаторів і командного складу армії. Кажуть, коли цар Микола Перший, бажаючи винагородити підкорювача Кавказу генерала Єрмолова, спитав його, чого він хоче, генерал відповів: "Государ, зробіть мене німцем!" Німці швидко просувалися в російському житті завдяки талантам, наполегливості і вірності трону (до 1913 року в Росії жило близько 2,4 млн німців). Внесок німців у зміцнення російської державності безсумнівний. Імена Крузенштерна, Барклая-де-Толлі, Остермана і багатьох інших назавжди вписані в російську історію.

Правда, німці, як і інші іноземці на службі імперії, не зробили Росію європейською країною. Європеїзуючи російське життя, німці не змінювали суті деспотії. Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербська, що стала царицею Катериною, листувалася з Вольтером, але вважала російських селян рабами. Нація, яка народила Макса Вебера з його теорією законності та ефективної бюрократії, в особі своїх представників успішно освоїла коридори деспотії, що не визнавати права. Це було вміння самодержавства - поставити європейськість на службу тиранії.

"Німецький Фактор" в окремі історичні моменти якщо не визначив траєкторію Росії, то серйозно на неї вплинув. Німеччина надала більшовикам не тільки опломбований вагон для доставки Леніна в Росію, а й кошти на "революційні цілі": перед жовтнем 1917-го німці виплатили їм 11 млн золотих марок; в жовтні 1917-го - ще 15 млн марок. Після революції 1917 року Німеччина була першою країною, яка відновила економічні відносини з СРСР, що вивело Росію з світової ізоляції.

За 10 років (з 1926 по 1936 рік) в СРСР з Німеччини було поставлено на 4 млрд марок промислового обладнання та машин. Москва оплачувала їх поставками сировини, сільськогосподарськими продуктами і золотом.

Німеччина внесла вклад в розвиток радянської військової промисловості, а також авіації і військово-морського флоту. В 1920-ті роки 1200 німецьких інструкторів навчали радянських морських офіцерів. А на військовій базі в Липецьку німецькі пілоти випробовували нові літаки і тренували радянських пілотів. Німці будували військові заводи в Ленінграді, Тулі, Середній Азії.

Німеччина надавала СРСР кредити (в 1926 році - кредит на 150 млн марок на два роки і 150 млн на 4 роки; в 1931 році - кредит в 300 млн марок на 21 місяць). У 1935 році СРСР одержав право замовити німецьким фірмам поставку обладнання, машин і товарів на 200 млн марок і тисячі верстатів на 85,4 млн марок.

Німецькі технології були використані у виробництві радянської зброї, боєприпасів, в машинобудуванні, хімічній галузі, металургії. Крім того, СРСР купував в Німеччині і готові військові зразки (гаубиці, зенітки, танки, тягачі). Закуповувалися для вивчення і літаки: "Хейнкелі-100", "Юнкерси-88", "Дорньє-215", "Фокке-Вульфи-55", "Юнкерси-207", "Мессершмітти-109, 110". "Німецьке обладнання та техніка служили СРСР під час війни, так і після допомагали відновлювати країну", - писали радянські дослідники.

У свою чергу, Росія стала сировинним ресурсом Гітлера (тільки в 1940 років Москва уклала угоди з Берліном на поставку до Німеччини 600 тис. т бавовни, 1 млн т зерна і 1 млн т нафти). Економічна допомога СРСР зірвала британський план блокади гітлерівської Німеччини.

Після війни СРСР в якості репарацій вилучив зі своєї окупаційної зони в Німеччині і згодом із НДР майна на суму, що перевищує 66 млрд марок (15,8 млрд дол.). У Союз було вивезено 72 тис. вагонів будівельних матеріалів, близько 3 тис. заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електромоторів. Дві третини німецької авіаційної і ракетної промисловості, а також тисячі німецьких спеців (92 поїзди з 6000 німецьких фахівців і 20000 членів їх сімей) були перевезені в СРСР.

Але більше - набагато більше! - значення для долі СРСР мали не німецькі заводи і обладнання, а стратегічна угода "Газ в обмін на Труби та Гроші", яку Москва уклала з Німеччиною в 1970 році. СРСР зобов'язувався щорічно поставляти в Західну Німеччину 3 млрд кубометрів природного газу. Німеччина брала на себе зобов'язання розплатитися за одержуване паливо 1,2 млн тонн труб великого діаметра для прокладки газопроводу на Захід (фінансове забезпечення операції гарантував Deutsche Bank, який виділив пільговий кредит в 1,2 млрд марок).

Фінансова та технологічна допомога Німеччини дозволила СРСР стати енергетичною державою, зумовивши нашу долю на десятиліття. Втім, поставивши Німеччину, а потім і Європу в ситуацію "газової залежності", СРСР став їх сировинним придатком. Орієнтація на сировинний експорт продовжила життя нефункціональної моделі розвитку. Країні- "бензоколонці" реформи були не потрібні, і можна було десятиліттями із задоволенням сидіти на газовому "крані". А що сталося б із СРСР, якби не було цієї угоди? Може бути, необхідність змусила б радянський політичний клас прокинутися і спробувати реформувати іржаву систему?

"Газова угода" була елементом німецької "Східної політики" (Ostpolitik), яку започаткував канцлер Віллі Брандт з метою зняти напругу між ФРН і Східним Блоком, перш за все СРСР. Брандт і німецька соціал-демократія, що стояла за ним, сподівалися на "зміни через зближення". Вважаючи, співпраця зможе полегшити реформи в СРСР (яка наївність!). Але Радянський Союз так і не зміг трансформуватися - він просто зник. Відновлення Ostpolitik щодо пост-радянської Росії у вигляді нової німецької ініціативи - "Партнерства заради модернізації" - також нічим не допомогло російської модернізації.

Починаючи з 1970-хх років, в Німеччині виникла потужна система лобістських структур, які стали зовнішньополітичною підтримкою Кремля в обмін на економічні дивіденди. Берлін лобіював радянські інтереси всередині блоку НАТО. Зв'язка Газпром, Ruhrgas і Deutsche bank дозволила перетворити "газовий диктат" Москви в політичну зброю. Перехід колишнього німецького канцлера Шредера на службу в Газпром став підтвердженням злиття інтересів частини німецького і російського правлячого класу.

Втім, німецький прагматизм цілком поєднувався з ідеалізмом. Німці, мабуть, щиро вважали, що їхня політика "зближення" дозволить зробити Росію частиною Європи. Політика Берліна полегшила повернення Росії "до Європи", але не через прийняття Росією європейських стандартів, а через інтеграцію російського класу рантьє в європейське суспільство. Отто фон Амеронген, колишній голова Східного комітету німецької економіки, говорив: "Якщо ми з'єднаємося один з одним газопроводом, то в Радянському Союзі політична картина буде змінюватися в кращий бік". Амеронген помилився: "з'єднання" через газопровід допомогло персоналістській системі вижити, коли її внутрішні ресурси почали вичерпуватися.

Але епоха російсько-німецької любові, мабуть, завершується. Німеччина не змогла змиритися з російською "приватизацією" Криму і війною на Донбасі. Для Кремля мало стати шоком, що канцлер Меркель стала вирішальною силою в забезпеченні європейської єдності з питання санкцій щодо Росії.

Важливо і те, що німецький бізнес підтримав Меркель. Маркус Кербер, генеральний директор Федерації Німецької індустрії, заявив, що Федерація готова підтримати лінію уряду, "хоча і з важким серцем". Майже третина німецьких компаній, які діють в Росії, включаючи BASF and Opel, в 2014 році призупинили свої інвестиції в РФ. Нарешті, рішення Берліна про введення німецького військового батальйону військ НАТО в Литву для захисту Литви від агресивності Росії - це підтвердження нових віянь.

Почали змінюватися настрої всередині німецького суспільства, яке традиційно дружньо ставиться до Росії. Сьогодні в Німеччині більше немає ознак масової любові до Росії і Путіна: за опитуваннями Pew Research Center 70% німців не подобається Росія (27% все відчувають до Росії симпатію) і 76% німців не люблять Путіна (23% кажуть, що Путін їм подобається).

Звичайно, Німеччина в силу історичних, геополітичних і інших причин, не буде конфронтувати з Росією. Але й не буде залишатися підпорою російського самодержавства при всьому тяжінні її політичного класу до обіймів з Москвою. І зараз, коли Америка втрачає інтерес до навколишнього світу, саме Німеччина стає орієнтиром Заходу в його ставленні до Росії. Важка ноша і важка відповідальність.

Оригінал