Застава для корупціонерів: вирішення проблеми чи голий піар?

Розрекламована антикорупційна операція із затриманням двох десятків податківців закінчилася прогнозовано. Більшість вийшли під заставу

Такі рішення ухвалили найбільш справедливі та гуманні українські суди. Це викликало хвилю обурення в суспільстві. Наче б то й нічого нового. Корупціонери й раніше виходили під заставу, потім деякі з них ще і подавали до суду, вимагаючи закриття справ проти себе. Однак тепер їх відпускали фактично цілими групами. Фарс отримав набагато ширший масштаб.

Після цього група народних депутатів від БПП і "Народного фронту" зареєструвала написаний практично на колінах законопроект щодо скасування застави для звинувачених в корупційних діяннях.

Це не що інше як черговий піар-хід. Чому? Все дуже просто. У стінах Верховної Ради вже два роки припадає пилом більш деталізований законопроект схожого змісту. Він уже пройшов експертизи та отримав висновки Головного науково-експертного управління ВР щодо відповідності конституційним нормам та антикорупційному законодавству, а також висновок профільного комітету.

В суперечці щодо нового проекту і зареєстрованого в 2015 році свободівцем Юрієм Левченком, один із підписантів проекту від фракцій влади Володимир Ар'єв заявив, що проект, який провладні депутати впритул не хотіли помічати цілих два роки "погано виписаний".

Щоб не бути голослівним, я вирішив детально порівняти два законопроекти.

Насправді порівнювати нічого. Поспіхом поданий проект №6519 від владних депутатів містить один додатковий абзац, який пропонує скасувати можливість обрання запобіжного заходу у вигляді застави для злочинів, передбачених трьома статтями Кримінального кодексу України (ч. 2-4 ст. 368, ст. 368-2, ч. 2-4 ст. 368-3). Певно, занадто просто.

А що ж пропонує законопроект №2266?

Тут все складніше. Може, власне, тому депутати з фальшованої коаліції не змогли з ним ознайомитися і проголосувати за нього.

По-перше, в цьому проекті мова йде не тільки про заставу.

Згідно чинного законодавства, такі запобіжні заходи як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт не можуть бути застосовані до службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України "Про державну службу", осіб, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад державних службовців та 1-3 категорій посад в органах місцевого самоврядування, суддів, прокурорів та працівників правоохоронних органів, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні тяжких та/або особливо тяжких злочинів під час їхнього перебування на таких посадах.

Ці норми пропонується виключити.

По-друге, перелік випадків, коли може бути призначений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, є вичерпним. Відповідно, пропонується доповнити статтю 183 КПК нормою, яка цей перелік розширює саме для застосування її до осіб, які зазначені вище. І треба розуміти, що мова йде про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Бо деякі провладні депутати намагаються маніпулювати даним поняттям, мовляв, мова буде йти про всі, навіть легкі злочини.

По-третє, є принципова відмінність між цими проектами. В проекті від провладних депутатів мова йде лише про заставу, яка призначається при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але нічого не змінюється в статті 182 КПК, яка регламентує саму заставу як запобіжний захід, котрий застосовується при призначенні тримання під вартою. Отож стаття 182 доповнюється також нормою про те, що застава не може бути застосована відносно зазначених вище осіб. І це, знову ж таки, у "комплекті" з доповнення переліку виключних випадків, коли застосується тримання під вартою.

Далі більше. Аби не дозволити маніпуляцій на принципі "що не заборонено, те дозволено" пропонується доповнити статтю 183 нормою про пряму заборону визначення застави про обранні тримання під вартою для зазначених осіб.

Це до слів, що законопроект, котрий було зареєстровано у 2015 році "погано виписаний".

А тепер повернімося до моментів політичних. Виникає низка питань.

Зокрема, чому провладна більшість впритул не помічала цілих два роки законопроект, який міг запобігти, в тому числі, абсурдній ситуації з тим же колишнім головою ДФС Романом Насіровим та із затриманими нещодавно податківцями? Чому замість того, щоб ухвалити готовий, якісно виписаний законопроект, депутати коаліції понесли проект на дві сторінки, який не вирішує зазначених завдань?

Їм не потрібно було бігати по комітетах, займатися публічним лобізмом та тиснути на депутатський корпус, не треба було збирати депутатів по буфетах Ради, щоб привести їх в зал для голосування. Все це зробили б інші.

В чому була справа? В суб'єкті законодавчої ініціативи, який подав проект? Чи у відсутності політичної волі самих для ухвалення цього акту? Але ж ми знаємо, що під приємніші для влади речі політична воля знаходиться. Як то під призначення генпрокурора без профільної освіти з попередньої зміною законодавства під одну людину. А тут її раптом не знайшлося.

Таємниці тут ніякої нема. Поданий практично з коліс проект — це медійна ширма й спроба врятувати залишки репутації влади. Її представники чомусь думають, що вони в них ще є.

Олександр Солонько, спеціально для Gazeta.ua