Після них хай хоч гине Україна

Влада та олігархи хочуть продати останнє – землю

Наполегливі поривання влади продати тисячі державних підприємств та землі сільськогосподарського призначення заслуговують кращого застосування. Владу "заносить", і їхні заяви подекуди відверто абсурдні.

Нещодавно прем'єр Гройсман у контексті просування приватизації заявив: державні підприємства є джерелом корупції. Що це, як не зізнання в злочині? Адже Гройсман чомусь "забув", хто бере участь у процесі призначення керівництва цих підприємств. У багатьох випадках – Кабмін, яким він керує, профільні міністерства та відомства.

Система колективної безвідповідальності влади вражає примітивністю. Народ призначає президента і парламент. Вони, своєю чергою, призначають виконавчу владу, суддівську вертикаль, силовиків і так далі. Говорити про корупцію у нижчих лаках – значить автоматично визнати і себе корупціонерами. Інакше вихід з такої кругової поруки вищого керівництва держави означав би автоматично зниження рівня корупції. Цього не відбувається. Але це вже окрема тема.

Влада поспішає запровадити в країні ринок земель сільськогосподарського призначення. Аргументи давно відомі. Проте, нинішній правлячий клас, який під час виборів у 2014 році не обіцяв українцям продавати їхню землю, не діє з позиції національних інтересів. Відверто перекручує "західний досвід" та "закони ринку".

Нинішня ситуація робить земельні ресурси тим, що втримає країну від остаточного падіння в економічну прірву, а потім виведе на міцні позиції. Та земля – це ще й територія. Чорноземи займають 44% території України.

Питання стратегічне, і подібні рішення не можна приймати поспіхом, хай би що не вимагали іноземні кредитори. Будуть питання до легітимності такого рішення. Не тільки через те, що не відповідають національним інтересам. А ще через питання до легітимності нинішніх посадовців. У парламенті немає реальної коаліції. Рейкову коаліцію ознаменував олігархічний переворот. Вона ж призначила Гройсмана та уряд загалом.

Нас переконують прикладами інших країн. Що ж, тут більшість країн ревно захищають свої інтереси та економічну безпеку. В Канаді, наприклад, приватне землеволодіння не перевищує 10%, в Ізраїлі понад 90% землі належить державі. Землю можуть скупити представники арабських країн і потім використати це проти інтересів країни. Тамтешні керівники це розуміють. А в нас може те ж, тільки з РФ. До речі, теза про неефективність держави як менеджера – теж вирок нинішній владі. У розвинених країнах держава цілком справляється. За умови жорсткою і детальної регламентації земельних відносин, щоправда.

У більшості сусідів із Східної та Центральної Європи продаж іноземцям землі або заборонено, або жорстко обмежено. А нинішня влада діє комсомольськими методами: як мантру повторює викривлені або й геть брехливі речі. Відсилають до Меморандуму з МВФ. Але з чиєї ініціативи там з'явився пункт про землю? Якщо це була ініціатива кредитора, то як ревно влада відстоювала його виключення? На те й потрібні переговори, щоб запропонувати альтернативу, за рахунок якої повертати борги та робити національну економіку більш ефективною. Наприклад, легалізацію незаконних капіталів через їх часткову конфіскацію чи оподаткування. Або повернення грошей з офшорів, закриття корупційних дір та виведення економіки з тіні. Але ні. При нинішніх хворобах економічної системи, зібралися продавати рештки. А нам скажуть, це панацея від всіх хвороб.

Високопосадовці, олігархи та публічні лобісти тиснуть на громаду для прийняття "потрібного" рішення. Судді не допускають референдуму про продаж землі. Хтось намагається допомогти в реалізації афери з розпродажем державної власності. Усі вони відповідальні перед українською громадою.

Економічна дискусія теж має бути. І – бути однією з основних. Як і безпекова та соціальна. А її підміняють гнилою суттю штучного дискурсу. Йде суперечка про те, хто зможе продати, будучи при владі, а не про ефективне використання, збереження, примноження ресурсу, його роль в структурі економіки в наступні роки. Про український економічний прорив узагалі не йдеться.

Нав'язують тезу про "лівацтво" противників розпродажу. Але така соціально-економічна модель поділу громадян за політичними вподобаннями в Україні просто не працює. Це показали всі вибори за 25 років. Противників продажу ототожнюють з комуністами, щоб відштовхнути громаду від них.

Забувають, що цей поділ - умовний навіть там, де він не чужий. Є національні інтереси. Є державницька логіка. Є позиція громади. Переконайте громаду, що продавати землю - потрібно. А тому – влаштуйте референдум. Цього не допустять, бо громада підсвідомо відчуває реальні мотиви правлячого класу. Усвідомлює, що українці не зможуть купувати землю. Її скуплять місцеві олігархи, високі чини й іноземці, у тому числі – росіяни. Провладні хижаки не бачать різниці в тому, хто платить. Українці стануть рабами на власній землі, а іноземний капітал ніколи не допустить повернення землі у власність української громади. У світі вже йде боротьба за воду та їжу. І ми в ній є об'єктом. Треба стати суб'єктом, поки не пізно. Проте нинішня верхівка в Україні не хоче і не здатна вирішувати такі завдання.

Спеціально для Gazeta.ua