Московські мародери нищать кримське виноробство

Окупанти бувають різні. Потрібно ще вміти розпоряджатися захопленим

У квітні 2014 року, через кілька тижнів після анексії Криму, я зіткнувся у прямому ефірі Радіо Свобода з російським бізнес-омбудсменом Борисом Титовим. Чиновник поводився нахабно й розв'язно навіть у порівнянні з іншими прихильниками путінських авантюр, відповідав на згадки про справжній міжнародний статус Криму відвертим хамством і образами.

Словом, було зрозуміло, що Борис Титов нервує, - пише Віталій Портніков для "Крим. Реалії".

Причини цієї істеричної поведінки російські колеги пояснили мені вже після ефіру. Вони сказали, що омбудсмен налаштований на захоплення виноробних підприємств півострова ‒ і я своїми постійними зауваженнями про неминучість відновлення міжнародного права й відплату, яка спіткає російських військових злочинців, весь час примушував його сумніватися в довговічності власних намірів. Саме тому Титов потів, червонів, бліднув і весь час ефіру, як заведений, повторював: "Ви дурень! Дурень!". Бізнес, нічого особистого.

Через три роки після дискусії з одіозним чиновником я прочитав велике дослідження російського інтернет-видання "Медуза", присвячене долі кримського виноробства. Борис Титов нам згадується лише одного разу ‒ коли йдеться про спроби омбудсмена підім'яти під себе "Новий світ". Але основна частина тексту присвячена незавидній долі знаменитої "Масандри", переданої на баланс управління справами президента Російської Федерації. У Росії кожен знає, що за цим нехитрим формулюванням ховається куди більш проста фраза ‒ "віджата Володимиром Путіним".

Окупанти бувають різні. Адже потрібно ще вміти розпоряджатися захопленим. Біда сучасної Росії ‒ це не тільки повне презирство до норм міжнародного права й моральності, це ще і кричущий непрофесіоналізм. І в долі кримського виноробства він проявляється дуже яскраво. "Масандра" перестане бути "Масандрою", "Новий світ" ‒ "Новим світом". У Путіна й Титова все вийде. Вірніше ‒ не вийде нічого.

Коли ми розмірковуємо про повернення Криму, нам часто здається, що ми повернемося до "нульової відмітки", до точки, з якої починалась анексія ‒ а далі розпочнеться звичайне мирне життя, і Крим потихеньку перетвориться на звичайний український регіон із кримськотатарською специфікою. Але це ‒ велика ілюзія.

На наших очах гине те, що становило суть життя на півострові не тільки за часів його перебування в УРСР і незалежній Україні, але й у дорадянський час. До місцевих грабіжників Криму, які все ж боялися рубати сук, на якому сидять, додалися московські мародери. Багато з них добре розуміють, що від півострова рано чи пізно доведеться відмовитися. І тому поспішають розчавити його в руках, як стиглий плід.

Нічого нового в цьому немає. Приблизно таким же було ставлення російської влади до Калінінградської області після Другої світової війни. Здавалося, що ця територія в складі СРСР не дуже надовго буде, а тому з неї все тільки вивозили. Коли через 30 років, після наради в Гельсінкі, кордони в Європі отримали непорушність, Калінінградську область вирішили розвивати ‒ але було вже пізно, колишня Східна Пруссія остаточно перетворилася на глуху російську провінцію.

На Крим ‒ якщо він не буде швидко звільнений від мародерів ‒ чекає та ж сумна доля.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода