ООН неспроможна відповідати викликам часу

Потрібна нова архітектура міжнародної взаємодії

2 квітня минатиме 100 років з дня відомого звернення до Конгресу США президента Вудро Вільсона. В ньому він не лише закликав американських законодавців оголосити війну кайзерівській Німеччині, а й уперше в світовій дипломатії окреслив контури універсальної міжнародної організації, що мала бути побудована на засадах свободи і демократії.

Не стала такою організацією, створена у 1920 році за його ініціативою Ліга Націй. Як, на жаль, досі не стала такою й Організація Об'єднаний Націй. Остання до того ж виявила явну неспроможність у протистоянні найбільш потужним викликам часу.

Не применшуючи певні успіхи ООН на окремих напрямах, зокрема культурно-гуманітарному, слід зазначити, що на початку ХХІ сторіччя вона почала різко втрачати свою ефективність як через забюрократизованість і слабкий менеджмент, так і через поглиблення протиріч між державами-членами Ради Безпеки; бідним "Півднем" і багатою "Північчю".

Сьогодні вже очевидно, що внаслідок окупації Росією Криму, міжнародно-правова система, яка склалася після Другої світової війни і невід'ємною частиною якої є ООН, опинилася в глибокій кризі і не може вважатися адекватною сучасним реаліям. Зокрема, Організація Об'єднаних Націй показала свою повну безпорадність в умовах, коли усупереч її Статуту і волі переважної більшості учасників міжнародного співтовариства, постійний член Ради Безпеки ООН здійснює агресію проти країни, яка не володіє ядерною зброєю або іншими засобами стримування.

Покликана відстоювати міжнародний мир та безпеку і сприяти зміцненню поваги до прав людини й основних свобод для усіх, Організація Об'єднаних Націй не справилася з цими завданнями і наразі знаходиться в глибокій кризі. Не випадково ігнорування країною-членом ООН своїх зобов'язань за Статутом цієї організації вже нікого не дивують. А розмови про реформування ООН скоріше за все такими й залишаться, виходячи, зокрема, з позиції Росії, яка у своїй концепції зовнішньої політики від 30 листопада 2016 року недвозначно заявила, що "статус п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН має бути збережено".

Серйозною проблемою стала втрата довіри до ООН у цілому, й до Ради безпеки ООН, зокрема. Власне саме це був змушений констатувати новий Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерриш у своєму виступі 13 лютого цього року на Всесвітньому саміті з питань управління в Дубаї.

Через три роки після анексії і окупації Росією Криму вже стало очевидним, що Захід і США, зокрема, переграв Путін весною 2014 року саме тому, що Вашингтон не був готовий йти на конфронтацію. Попри явне порушення Москвою основоположних норм міжнародного права та Статуту ООН.

Тут, до речі, простежується аналогія з подіями навколо антикомуністичного і антирадянського повстання 1956 року в Угорщині, коли США не пішли на ризик конфлікту заради виконання своїх, насамперед моральних, зобов'язань. Натомість, Росія як у 1956 році, так і у 2014-у була готова до рішучих кроків і відкрито демонструвала це усьому світу. Головним же результатом млявої реакції світової спільноти на останню агресію Кремля, стала зростаюча зневіра у дієвість як міжнародних гарантій, так і міжнародних інституцій.

Між тим, послаблення міжнародної безпеки на тлі фрагментації загальносвітової сфери міжнародного співробітництва може призвести до хаосу. А вже ця ситуація, яку можна умовно назвати "неконтрольованою багатополярністю", реально несе в собі небезпеку конфліктів, в які можуть бути втягнутими й ядерні держави. Тобто, явно настав момент для міжнародної спільноти винести відповідні уроки з минулої історії і зробити відповідні висновки.

Отже, вбачається актуальною дійсно серйозна дискусія щодо майбутньої архітектури міжнародної взаємодії, в рамках якої знаходили б свої рішення найактуальніші питання, що потребують багатосторонньої участі і хвилюють сьогодні людство. І чим скоріше почнеться ця дискусія, тим більше можливостей буде у людства для відвернення неминучих криз і конфліктів.

Олег Бєлоколос, спеціально для Gazeta.ua