Мертва царівна Росія

Присипляюча брехня з отруйною пропагандою, що викликає епілептичні судоми – контрольний постріл в голову Росії

За останні сто років більшовицька система в Росії навчилася робити тільки одне. Зате – ідеально. Вона навчилася перетворювати живе в мертве, але муміфікувати так, щоб воно виглядало як живе. Згадуючи низку прощань з убитими політичними опонентами режиму, всякий раз відзначаєш для себе неймовірну майстерність ритуальних гримерів. Ні сліду від пострілу в голову. Лежить людина – як живий, але – мертвий. Не дихає. Мовчить. І вже ніколи не заговорить. А – головне – не заперечить системі, не піде проти неї, і не поведе за собою нікого.

Та що там – людина? Цілу країну умертвили. Довго трудилися, стріляли, садили, нагнітали, стукали, і ось, нарешті, випустила дух, багатостраждальна. Лежить без руху, смердить на весь світ, зате виглядає цілком по-молодецьки. У телевізорі рум'яняться дитячі лиця, відкривають роти, дзвінкими голосами декламуючи: "Німецьку би вивчив тільки за те, що нею розмовляв Путін!.." А потім телеящик фокусує вашу увагу на вічно енергійному вожді – зніяковіло усміхненому і скромно аплодуючому. То робітники Уралвагонзаводу рапортують про готовність вигнати з країни "нацпредателей", то фермери повідомляють про надої, то бізнесмени, вишикувавшись по ранжиру, просять-благають фюре... тьху ти! – вождя "піти на черговий термін", щоб у поті чола свого "арбайтен" в ім'я "дер гроссе руссиш вельт". І марширують десь армійські, і штурмують щось поліцейські і пожежники гасять, і ракетники гасять, і пілоти бомблять. І населення зливається в єдиному пориві і єдиній молитві: "Слава Богу, що у нас є Він – великий гарант і захисник. Введи війська, рідний! Спаси і збережи, забомби і зачисти, визволи і закошмарь!.." Ідилія!..

Німецьку би вивчив тільки за те, що нею розмовляв Путін!

Підйом з колін ознаменувався відчайдушним опором Заходу у відповідь на наші запаморочливі успіхи. Ми, розумієш, повернули своє – Крим повернули, а нашим кремлівським богатирям перекрили кисень! Ну, не нелюди? Не ідолища погані? Але не виснажилися ще ядерні запаси, не померкла спрага помститися за приниження. І нехай бродять по нашій загадженій Обамою землі різномасті зрадники – всіх порахуємо, знайдемо і гнатимемо, а не проженемо – закопаємо!

Просмажений мозок імперського патріота, що генерує подібні судження, навіть не допускає вповзання в звивини думки про те, що ракети – старі, літаки – давні, а кораблі – діряві. І що вся ця мілітарна принадність поки ще літає в силу відмороженості пілотів і плаває через маніакальну відданність моряків своєї професії. І ніякий Путін тут ні при чому. Хіба що – факт, що якщо звільнишся, то працевлаштуватися не вийде. А тут хоча б зарплату платять. Вже зрізають, а скоро почнуть затримувати – але ж платять! І нехай "грошей немає" – але є Батьківщина. І її треба комусь захищати. Від ворогів. А де вороги? – так всюди! Всі націлені на наші багатства, сплять і бачать, як за владарювати надрами та ресурсами, – ось і треба зберігати ці незліченності, щоб заздрісникам не дісталися. А те, що китайці орендували за копійки Забайкалля, яке рівне по території кількох Кримам; те, що Чубайс презентує Путіну, що володіє печерними знаннями в комп'ютерах, монохромний планшет для школярів в епоху "Айфона"; те, що чиновники, знизу доверху загрузли в таємній калькуляції своїх корупційних доходів, пропонують населенню підраховувати гроші на кістяних рахівницях – плювати. "Жила б країна рідна". Але вона – мертва. Ні доріг, ні медицини, ні шкіл. Церкви та кладовища. Хрести та могильники.

Росія– мертва. Ні доріг, ні медицини, ні шкіл. Церкви та кладовища. Хрести та могильники

Присипляюча брехня з отруйною пропагандою, що викликає епілептичні судоми – контрольний постріл в голову Росії. Тут навіть фінансова асфіксія, викликана контр-санкціями, ні при чому. Цим і мало закінчитися. Чи жарт: цілий вік грабувати і вбивати! – жодна країна не витримає. У цьому сенсі Росія виявилася неймовірно живучою. І останні роки її смердючого існування – сумний урок для всього людства: до чого можна довести талановитий народ, який колись явив світу Пушкіна і Толстого, Менделєєва і Павлова, Вавілова, Гінзбурга і Капіцу. Але хто такий Вавілов проти Єжова та Берії? Або Гінзбург проти Андропова – хто? Або той же Сахаров, який надумав каятися у батьківстві в справі народження водневої бомби? У порошок, в заслання, й добре, що не до стінки.

У мертвому тілі загиблої країни перевертається монстр, що з'їв її. Він намагається надати покійниці живий вигляд, смикаючи за нервові закінчення. Це тулуб СРСР – без рук і без ніг – труситься всією тушею, лякаючи сторонніх спостерігачів, які – ще трохи, і – визнають це непорозуміння "новою імперією зла". Адже і назвуть – а що їм залишається? І знову об'єднаються, як це вже траплялося в другій половині минулого століття. Тільки у нинішньої туші геть відсутні фінансова міць і інтелект, а розумові і м'язові здібності маніпулюючого нею чудовиська, як у фільмі "Чужий", не в змозі надати їй навіть вертикального положення. Лежить, не дихає, а лише смикається і смердить. І виходи в цього монстра, по суті – два. Або він відтягне труп у свою затишну печеру, де буде його догрызати, наїжачившись у світ всім своїм термоядерним арсеналом, або – шарахне ним зопалу, знищивши те, що встигне. І сам здохне, і частина людства з собою забере – від відчаю і злоби.

"Тулуб СРСР – без рук і без ніг – ще трохи, і визнають це непорозуміння "новою імперією зла""

Оскільки грошей, дійсно, немає – у разі реалізації першого варіанту монстр прикриє "шкідливий лібералізм". В один прекрасний день вищириться на екранах телеящиків і відригне: "Ми спробували західну демократію. Не вийшло. Не наш це шлях. У нас – своє. Прощай, проклятий долар і конвертований рубль. Ми самі у себе в печері розберемося: у когось гаманець, а в когось – життя". І – понесеться великий перерозподіл під веселе улюлюкання маргіналів та люмпенів, з показовими танцями на кістках вчорашніх олігархів, які на перевірку виявилися невірними рідним берізкам. І почнуться процеси та показові прочуханки, етапи і сумнозвісний ГУЛАГ. І відкриються привабливі вакансії ВОХРи, де за місця будуть битися вчорашні вахтери метрополітену та охоронці супермаркетів. І прокляте навіки забугор'є стане спостерігати за останнім чудом самопожирання останньої імперії, керованої вічно енергійним і незмінний вождем. А він проживе довго-предовго, років дев'яносто п'ять. А то й сто: адже для нього-то, на відміну від витратного матеріалу, що вовтузиться під ногами, медицина залишиться найпередовішою.

Прокляте навіки забугор'є спостерігатиме за останнім чудом самопожирання останньої імперії, керованої вічно енергійним і незмінний вождем

Але є і другий варіант, при якому цивілізований світ, все-таки, назве речі своїми іменами, і "недобиту імперію зла" – саме такою. Не "важким партнером", не "країною, що збилася з шляху демократії", а саме – державою-терористом. Визнавши очевидне, поставивши діагноз, можна буде вибрати правильний тон звернення (або не звернення) і намітити правильні кроки по локалізації та подальшої ліквідації ядерної терористичної загрози, витікаючої від Кремля. Перекрити офшорний кисень остаточно. Заморозити підозрілі рахунки. Відключити SWIFT. Заарештувати майно нинішніх і колишніх російських чиновників, замішаних у корупції – коли б то не було. Провести чистку у власних рядах, виявивши афілійовані з Кремлем структури, чиновників, політиків. Відрубати всі щупальця спруту, знерухомивши його і позбавивши будь-якої можливості для політичного маневру. Він буде погрожувати і шантажувати. Можливо, здійснить масштабний теракт руками підгодованих терористичних мавп. Але він все одно не витримає, і в прискореному темпі зжере сам себе, або – вдарить першим, підписавши власний смертний вирок. Тому що після такої агресії його можна буде знищити без переговорів і вмовлянь.

Зоряній мрії пострадянського гангстера про солодке життя не судилося здійснитися. Не лежати йому на лазурному березі з сексапільною секретуткою, яка записуватиме за ним, розімлілим на сонці, мемуари "Мій кайф". Його доля – згоріти в полум'ї демонічних промов луб'янського нео-фюрера, відродившого людський страх перед ядерним попелом і обрушившого на його недолугу голову лють цивілізації, що опиралася прийняти в свої обійми "царівну-Русь", що опинилася мертвою зотлілою царівною.

Оригінал

Публікується з дозволу редакції "7 Дней"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода