Недолугість у зовнішній політиці загрожує нацбезпеці України

Два нещодавні провали в зовнішній політиці України характеризують компетентність президента Петра Порошенка і міністра закордонних справ Павла Клімкіна в негативному світлі

Будучи членами команди Віктора Ющенка, вони привітали перемогу Віктора Януковича над Юлією Тимошенко на президентських виборах 2010 року. Більше того, жоден із них не мав ніяких моральних заперечень проти роботи в урядах Миколи Азарова, де Порошенко певний час був міністром економіки, а Клімкін – заступником міністра закордонних справ.

Першим стратегічним промахом Порошенка–Клімкіна стало голосування України за резолюцію Ради Безпеки ООН 23 грудня минулого року, яка вимагала припинити зводити ізраїльські поселення на окупованих територіях Палестини. США вирішили не голосувати проти резолюції, а утриматись, що дозволило її ухвалити. Одразу по тому Ізраїль пригрозив вжити контрзаходи проти 14 країн, які підтримали резолюцію чи утримались під час голосування.

Можна погодитись із критикою політики Ізраїлю, однак такі погляди не мають диктувати зовнішньополітичні кроки президента й інших державних посадовців, адже вони можуть мати негативні наслідки для національних інтересів країни. Ізраїль і представники міжнародного єврейського лобі дуже впливові, а Україні потрібні союзники у війні проти Росії. Представники єврейської спільноти в Україні були прихильні до Євромайдану і брали активну участь у захисті територіальної цілісності країни від російської агресії.

Рішення США утриматись не матиме наслідків для президента Барака Обами, адже він покидає офіс. Голосування ж України призведе до серйозних наслідків для Порошенка, який лишатиметься при владі після інавгурації нового президента США Дональда Трампа.

Голосування України також ставить її в невигідне положення, оскільки новообраний президент Трамп жорстко розкритикував прихильне ставлення США до голосування за резолюцію, спрямовану проти Ізраїлю.

Це веде нас до другого зовнішньополітичного промаху, а саме нездатності української влади поводитися безсторонньо під час американських виборчих перегонів і вираженої підтримки Гілларі Клінтон. Відповідальність за цю помилку несуть Порошенко і Клімкін, а також некваліфікований Посол України в США Валерій Чалий. Йому робота у Вашингтоні зовсім не під силу – і внаслідок важливості цього міста як світової столиці, і відсутності досвіду Чалого як професійного дипломата.

Посол Чалий применшував вірогідність здобуття Трампом права номінуватись від Республіканської партії, а після того, як це сталось, продовжував применшувати ймовірність перемоги Трампа на виборах. Однак британський референдум став тривожним дзвінком, засвідчивши, що результатам соціологічних опитувань не завжди варто довіряти і неймовірне може стати реальністю, бо багато людей з антиелітарними настроями, які раніше не ходили на виборчі дільниці, цього разу вирішили проголосувати.

Команді Порошенка–Клімкіна–Чалого слід було обрати нейтральну позицію

Команді Порошенка–Клімкіна–Чалого слід було принаймні обрати нейтральну позицію, зваживши всі можливі сценарії виборів.

Зрештою, російська операція, покликана сприяти обранню Трампа, була цілеспрямованою та результативною, тоді як українські спроби добитись перемоги Клінтон були кволими, погано продуманими та суперечливими, що прирекло їх на невдачу.

У розслідуванні "Politico" йдеться про таке: "Українська влада офіційно намагалась допомогти Гілларі Клінтон та завадити Трампу, публічно висловлюючи сумніви в його придатності для президентської посади. Її представники також поширили документи, що свідчили про причетність ключового радника Трампа до корупції, та заявляли, що розслідують ці епізоди – тільки заради того, аби після виборів спустити це розслідування на гальмах. Вони також допомагали соратникам Клінтон отримувати компрометуючу інформацію про Трампа і його радників".

Цей стратегічний промах негативно вплине на національну безпеку України, оскільки її влада матиме погані стосунки з президентом Трампом. Він назвав НАТО "застарілою" організацією, заявив про бажання домовитись із Путіним про обмеження чи скасування санкцій і висловив готовність укласти з російським президентом нову "Ялтинську угоду", що помістить Україну, Грузію та інші пострадянські республіки у "сферу виключних інтересів" Росії.

Після обрання Трампа Порошенко підписав угоду на 50 тис. доларів в місяць із добре відомою лобістською компанією "BRG Group", аби "зміцнити стосунки США й України". Сем Паттен представлятиме компанію в Києві.

Я – єдиний експерт, який вивчав, як протягом двох десятиліть українська влада наймала іноземних лобістів і політичних консультантів, а українські олігархи фінансували аналітичні центри у Вашингтоні. Колосальні суми, виплачені за ці послуги, стали бездумною тратою ресурсів і не дали помітних результатів.

Зазначені зовнішньополітичні промахи цілком типові для персоналістського підходу Порошенка до національної безпеки України. Його участь у Мінському процесі була катастрофічною від самого початку, і сьогодні Мінські угоди зайшли в безвихідь.

Зокрема, український президент здійснив ще два стратегічні промахи, які негативно вплинули на національну безпеку України:

1. Порошенку слід було відмовитись від участі в Мінських переговорах до того часу, як до них приєдналися б усі держави, що гарантували Україні безпеку згідно з Будапештським меморандумом 1994 року. Великобританія та США повинні були стати учасниками переговорного процесу! Без них Німеччина і Франція іноді разом із Путіним тиснули на Україну.

Німеччина і Франція іноді разом із Путіним тиснули на Україну

2. Порошенко не наполіг на тому, щоби включити питання Криму в Мінські угоди. У результаті сьогодні Крим не згадують у жодних перемовинах чи документах, що відкриває двері для поступового визнання його "територією Росії" з боку Європи і США. Крайні праві європейські популісти, такі як Ле Пен, уже закликають країни Європи до цього.

Незрозуміло й те, чому Порошенко взагалі погодився, щоб переговори відбувались у Мінську. Президент Олександр Лукашенко – російський сатрап, а Білорусь – член безпекових структур СНД і Євразійського економічного союзу. Білорусь просто не може бути нейтральною країною.

Чому Порошенко не запропонував проводити переговори в його улюбленому швейцарському місті Давосі, де він постійно брав участь у теплих розмовах із олігархом Віктором Пінчуком (крім цього року)?

Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua