Про розвиток банківського сектору та некомпетентність

Завдання уряду полягає в тому, щоби визначитись, що робити з державними банками, а також стратегічно покращити ситуацію в банківському секторі країни

Відверта помилковість грошово-кредитної політики Нацбанку доповнюється невизначеністю стратегії розвитку банківського сектору з боку уряду.

Це при тому, що виникла ситуація, коли половина активів банківської системи контролюється державними банками. До того ж поточне та стратегічне управління цими банками здійснюється далеко від високопрофесійних стандартів.

На додачу продовжується закриття проблемних банків, більшість яких стали фінансово небезпечними внаслідок кептивного (пов'язаного з бізнесом власників) кредитування.

Завдання уряду полягає в тому, щоби визначитись, що робити з державними банками, а також стратегічно покращити ситуацію в банківському секторі країни.

Банки мають обслуговувати потреби економіки

Почну з другого завдання. Банки мають обслуговувати потреби економіки. Якщо економіки слабка, а її структура деформована внаслідок корупції, зарегульованості, монополізму, незахищеності прав власності та кредиторів, свавілля суддів та правоохоронних органів, непрогнозованості та неефективності податкової та бюджетної політики, непрофесійної грошово-кредитної та курсової політики, тоді не варто розраховувати, що банки виглядатимуть острівком фінансової стабільності в економці та забезпечуватимуть ефективне кредитування.

Отже, всі необхідні кроки з формування сприятливої фіскальної, регулятивної та грошово-кредитної політики є надзвичайно важливими для забезпечення стратегічної стабільності банківської системи.

Водночас варто виключити на майбутнє можливість кептивного кредитування універсальними комерційними банками власних акціонерів. Це має бути законодавчо заборонено, з негайним відкликанням банківської ліцензії та встановленням максимально жорсткого кримінального покарання менеджерів та власників банків.

При цьому, можливо, слід законодавчо дозволити відкриття спеціалізованих банківських установ закритого типу, які обслуговуватимуть виключно власних акціонерів, що мають в банку істотну участь у капіталі. Для таких банків можуть бути суттєво зменшені вимоги щодо власного капіталу. Деякі національні промислово-фінансові групи можуть бути зацікавлені саме в такому типі банківських установ.

Стосовно державних банків, то є очевидною необхідність забезпечити максимальну прозору діяльність, з контролем з боку спостережних рад та заслуховуванням щорічних звітів діяльності цих банків профільним комітетом парламенту. При цьому важливо, якомога швидше продати чи передати в управління, з правом подальшого викупу, щонайменше 10-відсоткових пакетів акцій загальновизнаним іноземним фінансовим інституціям, на кшталт ЄБРР, із представленням їх у складі спостережних рад цих банків

Зрозуміло також, що держбанки не повинні конкурувати між собою за клієнтів та займатись однаковими напрямками ділової активності. Але при цьому для них не повинні створюватись монопольні сфери діяльності, крім випадків коли йдеться про обслуговування держпідприємств чи державних інвестиційних програм. У цьому випадку у держави, як і у приватних компаній, повинно бути право обслуговувати операції власних підприємств та бюджетних установ у власних банках.

Базуючись на вищенаведеному, вважав би доцільним, по-перше, приєднати Укргазбанк до Приватбанку. Продати цей банк у найближчі роки уряд навряд чи зможе, а займатись окремо його управлінням – неефективно та недоцільно. Кредитна активність Приватбанку має бути переважно орієнтована на малі та середні підприємства.

Кредитна активність Приватбанку має бути переважно орієнтована на малі та середні підприємства

По-друге, діяльність Укрексімбанку має бути зосереджена лише на операціях, пов'язаних із підтримкою експорту вітчизняних товаровиробників. Операції з фізичними особами та загальне розрахункове-касове обслуговування клієнтів має бути припинено в розумні строки.

По-третє, діяльність Ощадбанку варто зорієнтувати на обслуговування фізичних осіб, у тому числі, пов'язану з комунальними платежами та виплатою пенсій та інших соцвиплат. Можливо також діяльність Ощадбанку інтегрувати з діяльністю Укрпошти. При цьому, на найближчі декілька років, напрямки кредитування мають бути обмежені іпотечним для фізичних осіб, кредитуванням заходів з енергозбереження з боку фізичних осіб, ОСББ та ЖБК, кредитуванням, в тому числі з використанням лізингових схем, стратегічних державних підприємств.

Враховуючи, що вклади в Ощадбанку та Приватбанку повністю гарантовані державою, ці банки повинні кардинально зменшити ставки по гривневим депозитам, а від відкриття нових валютних депозитів фізичних осіб протягом року повністю відмовитись. Така стратегічна поведінка цих банків, підкріплена в разі необхідності рефінансуванням з боку Нацбанку, сприятиме суттєвому зниженню депозитних та кредитних ставок в цілому по банківській системі.

Головна логіка подібних обмежень по пасивним та кредитним операціям спрямована на забезпечення максимальної диверсифікації ризиків та пріоритетності довгострокової фінансової стабільності державних банків по відношенню до прибутковості. В умовах, коли уряд неспроможний гарантувати захист інтересів державних банків в судах, доцільно на певний період (час реформування органів прокуратури та судів) відмовитись від кредитування великих бізнесових проектів.

Банк розвитку та Земельний банк

Держава вимушено контролює половину активів банківської системи. Але існує необхідність в заснуванні ще двох державних банківських установ - Банку розвитку та Земельного банку. Останній потрібно створити, якщо подолають лобі аграрних олігархів у парламенті, та розпочнеться земельна реформа.

Банк розвитку повинен здійснювати діяльність за принципами, за якими діє ЄБРР. Доцільно було би також запросити ЄБРР та/чи Фінансову корпорацію Світового банку стати акціонером Банку розвитку.

Особливо важливо зазначити, що цей банк у жодному випадку, принаймні в найближчі десять років, не повинен напряму кредитувати суб'єктів господарювання. Він лише має акумулювати кошти від уряду та Нацбанку, а також від зовнішніх фінансових інституцій для подальшого цільового рефінансування універсальних комерційних банків. При цьому усі ризики такого кредитування мають нести виключно останні.

Відмінність можливостей цього банку від Нацбанку полягає в тому, що він сформує незначну за чисельністю команду високопрофесійних банківських фахівців, які зможуть оцінювати професійну готовність та ефективність менеджменту комерційних банків та окупність проектів цільового кредитування.

Основними напрямками цільового рефінансування Банку розвитку повинно бути кредитування банками довгострокових заходів з енергозбереження, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу, переважно пов'язаного з переробною промисловістю та виробництвом високомаржинальної сільськогосподарської продукції (садівництво, екологічно чиста продукція, переробка сільгоспсировини).

Банк розвитку повинен також забезпечити акумуляцію коштів для довгострокового кредитування виробництва та подальшого просування на внутрішньому та зовнішніх ринках. У тому числі, на умовах фінансового лізингу, продукції вітчизняного машинобудування (виробництво легкових автомобілів, автобусів, залізничного транспорту, суден, літаків тощо).

Створення Земельного банку буде доцільним у разі зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель

Створення Земельного банку, як спеціалізованої кредитної установи, буде доцільним в разі зняття мораторію на продаж с/г земель. Цей банк повинен надавати довгострокове, дешеве іпотечне кредитування (не дорожче 3% річних) для бажаючих купити землю для сільськогосподарської діяльності.

Цей банк повинен бути установою останньої надії при неможливості громадян продати с/г ділянки. Також саме Земельному банку комерційні банки повинні продавати с/г землі, що були у них в заставі, та які вони не змогли реалізувати на відкритих аукціонах.

Земельний банк має взаємодіяти з державною інституцією, яка буде займатись проведенням аукціонів з продажу с/г земель. При цьому важливо, щоби цей банк не перетворювався в латифундиста та не займався здачею с/г земель в оренду.

Нацбанк повинен буде враховувати необхідність цільового рефінансування для забезпечення кредитної діяльності та викупу с/г земель з боку Земельного банку.

Банки з російським капіталом

Політика Нацбанку в останні 2,5 років щодо банків з російським капіталом була правильною.

Завдання полягало в тому, щоби в умовах їх збиткової діяльності не допустити їх закриття та вимушену виплату коштів постраждалим вкладникам цих банків з Фонду гарантування вкладів. Тому тактика Нацбанку відносно цих банків із примушення до докапіталізації була правильною. Навіть попри те, що це призвело до часткового збільшення частки капіталу цих банків у банківській системі України.

Варто заборонити банкам із російським капіталом залучати депозити фізичних осіб

Після того, як така докапіталізація відбулась, варто заборонити цим банкам залучати депозити фізичних осіб. Це має бути зроблено в межах санкцій української влади, як реакція на збройну агресію з боку Росії.

Необхідно вимагати, щоби протягом трьох місяців після ухвалення такого рішення були закриті поточні рахунки фізосіб у банках з російським капіталом та було заборонено укладати нові угоди по залученню строкових депозитів.

Аргументом для ухвалення подібного рішення є те, що українська держава не повинна миритись з ситуацією, коли українськи громадяни можуть стати заручниками продовження збройної агресії з боку Росії. Банки з російським капіталом, враховуючи їх залежність від влади РФ, у будь-який момент можуть припинити свою діяльність, поставивши під загрозу українських громадян.

І наостанок трохи про сумне

Існує серйозна проблема недостатньої професійної компетентності осіб, які мають опікуватись банківським сектором, не тільки в уряді та Нацбанку, але і в керівництві Комітету Верховної Ради з фінансової політики і банківської діяльності.

Якщо зміни в уряді та Нацбанку залежать від президента та прем'єр-міністра, то зміна керівництва комітетів Ради - повністю від домовленостей між депутатськими фракціями та групами.

Профільний банківський комітет зараз очолює Сергій Рибалка, представник Радикальної партії. Я розумію логіку квотного розподілу посад у парламенті. Також розумію проблему професійної непідготовленості тих, хто пройшов по партійному списку цієї партії. Там переважно ті, хто може за партійним лідером лише з вилами кудись прийти. Але Комітет з фінансової політики і банківської діяльності об'єктивно є одним із ключових у парламенті. Коли його очолює людина, яка не має ані профільної освіти, ані практичного досвіду роботи в банківський системі, тоді, по-перше, в неї недостатньо знань та досвіду, щоби ефективно координувати роботу такого комітету. По-друге, вона не спроможна самостійно вести професійну дискусію, тому її ніхто не сприймає всерйоз. По-третє, це суттєво знижує продуктивність та якість роботи комітету.

Прикладів цього безліч. Наведу лише пару.

Урядова "Стратегія розвитку банківської системи 2016-2020", у тій частині, яку готував колишній заступник голови Нацбанку Сергій Яременко, виглядає високопрофесійною. Але решта документу залишає вкрай сумне враження. Тим самим дискредитуючи, до речі, і підготовлену паном Яременком частину. Саме це дозволяє керівництву Нацбанку уникати відповіді на серйозні критичні зауваження щодо його грошово-кредитної політики. Голова НБУ та її заступники мають можливість послатись на відверто безграмотні ідеї цього документу. Мовляв, подивіться, що вони пропонують в якості альтернативи, тому що робимо ми.

Не менш сумна історія з нещодавно ухваленим Законом "Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту".

Навіть не коментуючи анекдотичну назву закону та його відверте слабке наповнення, яке гарантовано не дозволить суттєво сприяти українському експорту, не можу втриматись від сарказму, коли дивлюсь назву "Експортно-кредитного агентство", яке має бути утворено. Абсурдність назви полягає в тому, що кредитної діяльності, до речі, на щастя, це агентство не вестиме взагалі. Тобто назва установи не збігається з видами її діяльності.

Я це до того, що в стислі строки необхідно не тільки вносити зміни в грошово-кредитну політику НБУ та забезпечити появу нових облич в уряді, які професійно розуміються на макроекономіці, грошово-кредитній політиці та банківській діяльності.

Депутатам Верховної Ради України, лідеру фракції Радикальної партії необхідно ухвалювати рішення про заміну керівника банківського комітету. В іншому разі ми лише спостерігатимемо взаємне несприйняття та саботування між профільними міністрами, керівництвом Нацбанку та очільником Комітету з фінансової політики і банківської діяльності Верховної Ради. Це лише додатково шкодитиме економічним реформам та дискредитуватиме державу.