Чи має уряд стратегію економічного розвитку країни?
Напередодні нового 2017 року Кабінет міністрів оприлюднив проект "Середньострокового плану пріоритетних дій уряд до 2020 року". Розділ щодо грошово-кредитної політики та розвитку банківського сектору у ньому відсутній
Аналіз цього документу потребує окремої розмови. Там є і позитиви, і те, що викликає критичні зауваження та категоричне несприйняття. При цьому слід із сумом констатувати, що стратегії економічного розвитку країни в цьому документі, по суті, немає. А сукупність, навіть правильних, заходів сама по собі нікуди де-факто країну не веде.
Але висловитись хотілось не з цього приводу. В проекті "Середньострокового плану …" взагалі відсутній розділ, присвячений грошово-кредитній політиці та розвитку банківського сектору. Хоча на сьогодні, після націоналізації Приватбанку, під контролем держави опинилась половина активів банківської системи України.
Після націоналізації Приватбанку під контролем держави опинилась половина активів банківської системи України
Ця відсутність згадки про діяльність банківської системи у вищезазначеному проекті документу, чесно кажучи, особливо не дивує. На сьогодні склалась далеко не найкраща ситуація, коли ані в уряді, ані в керівництві Національного банку, ані в профільному комітеті Верховної Ради, по суті немає професіоналів, які розбираються в макроекономіці, грошово-кредитній політиці та ролі банківського сектору в економіці. Це призвело до того, що на посадах, які мають опікуватись управлінням економіки, відсутні особи, які можуть професійно опонувати відверто помилковим діям в грошово-кредитній політиці керівництва Нацбанку.
Детальний фаховий аналіз грубих прорахунків в грошово-кредитній політиці 2014-2016 років Нацбанку можна знайти в першому розділі "Стратегії розвитку банківської системи 2016-2020", оприлюдненої комітетом Верховної Ради з фінансової політики і банківської діяльності. За наповненням та подачею цього аналізу можу впевнено стверджувати, що його готував Сергій Яременко, колишній заступник голови Нацбанку. На сьогодні, мабуть, найкращий фахівець із грошово-кредитної та курсової політики в країні. Повторювати тези цього аналізу не бачу сенсу.
Через непрофесіоналізм дій керівництва Нацбанку бізнес не має можливостей для економічного зростання
Слід лише зазначити, що цей аналіз свідчить: значною мірою внаслідок непрофесіоналізму дій керівництва Нацбанку бізнес не має можливостей для економічного зростання.
На жаль, незрозумілою для керівництва Нацбанку та уряду, є закономірність, яка визначає взаємозв'язок економічного зростання та зростання обсягів кредитування. Без другого першого відбуватись не може.
Нещодавно автору цих рядків довелось мати невеличку дискусію з головою Нацбанку пані Гонтаревою, яка не без задоволення та в повній упевненості у власній правоті зазначила, що "на її щастя, НБУ не відповідає за зростання національної економіки, бо згідно Конституції, головна функція Нацбанку – це забезпечення стабільності національної валюти". Більше того, все керівництво Нацбанку випромінює впевненість, що забезпечивши інфляційну стабільність гривні, вони найбільше сприятимуть зростанню української економіки. Саме виходячи з цього правління та Рада Нацбанку проголосили стратегію впровадження інфляційного таргетування.
По-перше, хочу зазначити, що розраховую дожити до моменту, коли в Конституцію України все ж таки внесуть зміни та нарешті виправлять методологічно некоректний вислів "функція Національного банку" на "завдання Національного банку". Бо, чесно кажучи, соромно чути з вуст фахівців відверто помилковий термін, з голосу внесений у далекому 1996 році в проект Основного закону.
По-друге, що більш суттєво, ідея забезпечення інфляційної стабільності національної валюти, не підкріплена ефективною, диверсифікованою економікою, не тільки практично неможлива, вона відверто шкідлива в своїй основі. Причому вперта реалізація такої ідеї матиме довгострокові негативні наслідки.
Весь світовий досвід, у тому числі останніх півтора десятиліття функціонування єдиної європейської валюти "євро", повністю підтверджує тезу, що курсова та інфляційна стабільність національної валюти має забезпечуватись наявністю ефективної економіки. Більш того, прив'язка курсу національної валюти до іншої сильної валюти чи використання сильної валюти слабкою економікою, не тільки не покращує ситуацію, а навпаки в довгостроковому вимірі її погіршує.
Якщо хтось хоче сперечатись з цього приводу, то має пояснити, чому в більшості країн, що увійшли в зону євро, погіршився баланс зовнішньої торгівлі, в тому числі структура експорту (зменшилася частка переробної та високотехнологічної продукції). І як наслідок, погіршилася загальна економічна ситуація та стан державних фінансів цих країн.
Суть фундаментальної, я би навіть висловився трагічної, помилки формування єврозони полягала в тому, що для країн із сильною, високотехнологічною економікою сильна валюта грає на користь. А для країн з недостатньо сильною економікою – навпаки, робить їх ще менш конкурентоспроможними.
Сильна валюта робить країни з недостатньо сильною економікою менш конкурентоспроможними
Не тільки в Україні, але і на рівні міжнародних фінансових інституцій та значної частини західних економічних фахівців, немає усвідомлення, що гроші виконують не тільки функцію обігу, платежу та засобу нагромадження. Гроші також є мірою вартостей. І ця міра вартостей не може бути однаковою для всіх країн.
Наприклад, долар у США та Україні має різну цінність. Так само євро. Але якщо для України долар чи євро – це іноземна валюта, яка в значно меншій мірі виконує функцію міри вартості, то для країн єврозони "євро" - єдиний засіб платежу та міри вартостей. У результаті цього грошова одиниця - "євро" - перестала для країн зі слабкою економікою виконувати функцію міри вартостей. "Сильне" євро, стабільність якого базується на силі провідної країни єврозони – Німеччини, та довіри до політики Євроцентробанку, не відображає реальних вартостей та не дає забезпечити збалансованість зовнішньої торгівлі економічно слабших країн єврозони та підвищити конкурентність національних економік.
До речі, боротьба за конкурентність товаровиробників за допомогою постійного курсового послаблення національної валюти реалізовується протягом багатьох років Народним банком Китаю. Саме це значною мірою дозволяло забезпечити конкурентність китайських товарів на зовнішніх та внутрішньому ринку. І саме в цьому постійно звинувачують китайську владу керівники країн Євросоюзу. На цьому звинуваченні також зараз фокусує свою антикитайську риторику Дональд Трамп.
Це невеличкий лікнеп я зробив, щоби довести, що економічна політика держави, в тому числі і Нацбанку, має базуватись на підвищенні конкурентоспроможності національної економіки, збільшенні частки переробної та наукоємної продукції у ВВП країни. Забезпеченню цієї цілі має бути підпорядкована вся податкова, митна, бюджетна, регулятивна політика держави. Це в повній мірі стосується також грошово-кредитної політики.
Зрозуміло, що йдеться не про неконтрольовану емісію грошей. Помилок 1990-х років минулого століття допускати не варто. Тобто, забезпечення передбачуваного рівня монетарної інфляції ніхто не знімає з відповідальності Нацбанку.
Але при цьому грошово-кредитна політика Нацбанку повинна бути спрямована на доступ до дешевого довгострокового кредитування, особливо того, яке сприяє реалізації заходів з енергозбереження, виробництву продукції переробної промисловості з високою часткою доданої вартості в ній.
Грошово-кредитна політика Нацбанку повинна бути спрямована на доступ до дешевого довгострокового кредитування
Політика "дорогих" грошей, яку реалізовував протягом багатьох років Нацбанк, лише погіршувала структуру економіки, призводила до її примітивізації, тяжіння до сировинної структури експорту та імпорту готової продукції, до використання іноземної валюти в якості інструменту кредитування, з усіма негативними наслідками для стабільності економіки та національної валюти, здорожувала кінцеву продукцію вітчизняних товаровиробників, тим самим роблячи її менш конкурентною.
Слід також наголосити, що в умовах, коли інфляція має переважно немонетарний характер, боротись із нею монетарними методами, орієнтуючи облікову ставку НБУ до такої немонетарної інфляції, вкрай шкідливо.
За таке нерозуміння очевидних речей неможна покарати, але при цьому шкоду воно може нанести економіці країни та десяткам мільйонам громадян значно більшу, ніж банальна корупція та розкрадання бюджетних коштів.
Ексклюзивне продовження блогу Бориса Кушнірука чекайте на сайті Gazeta.ua
