Навіщо Кремлю ще один український заручник?

Після звільнення Надії Савченко антиукраїнська істерія в Росії на побутовому рівні пішла на спад. А тримати градус напруженості Путіну життєво необхідно, чим і пояснюється затримання в Москві кореспондента "Укрінформу" Романа Сущенка

Затримання в Москві журналіста "Укрінформу" Романа Сущенка – ще одна провокація російських спецслужб задля нагнітання в Росії антиукраїнської істерії. Наскільки відомо, Сущенко прилетів в столицю Росії в особистих справах, чим скористалася ФСБ, рясно практикуюча захоплення заручників, пише у своїй колонці для "Апострофа" Олександр Сотник.

Справи путінських пропагандистів на "українському фронті" йдуть дуже погано, і подібні провокації їм просто необхідні, щоб зайвий раз потрясти з телеекрану кулаками і розповісти про "підступність Києва, СБУ, ЦРУ "та інших ворогів, що оточили Росію-матінку".

Як уже не раз зазначалося, сьогодні приїжджати в Росію українським журналістам, та й взагалі громадянам України – небезпечна затія. Вас можуть викрасти, а потім виставити "терористами, шпигунами, провокаторами" – та ким завгодно, аж до "людожерів, що їдять зранку російських немовлят".

У цьому сенсі дуже показова моя історія. Будучи незалежним журналістом і громадянином Росії, я спокійнісінько знімаю сюжети в Тбілісі, мене ніхто не зупиняє, не перевіряє документів, не затримує і тим більше не пред'являє звинувачень у "роботі на російські спецслужби і шпигунстві".

Напевно, тому що у грузинських спецслужб (нагадаю: Росія воювала з Грузією в 2008 році, і дипломатичні відносини між нашими країнами розірвані) абсолютно інші завдання, і вони лежать зовсім не в сфері політичних і пропагандистських провокацій. Та й параноїдальні настрої тут аж ніяк не вітаються. Тільки професіоналізм.

Виходить, що Кремлю знову потрібна гучна історія за участі громадянина України. Питання – навіщо? Швидше за все, Луб'янці або знадобилося "покращити звітність", або це було "замовлення зверху".

Після звільнення Савченко істерія щодо України на побутовому рівні пішла на спад, а підтримувати градус напруженості Москві необхідно. Їй постійно потрібні нові предмети торгу, і найкраще, якщо це будуть все нові і нові заручники. Чим голосніше і скандальніше – тим ліпше.

При цьому на території України (як анексований Крим, так і Донбас) буквально завалені співробітниками кремлівської "спецухи". Ні один пропагандист з Останкіно, що іменує себе "журналістом", не просив офіційної акредитації у Києва, щоб працювати на цих територіях.

Так хто вони: журналісти з мікрофоном і блокнотом або кримінальні злочинці? Швидше за все – друге. Нагадаю, що пропагандист завжди виконує завдання свого начальства, яким би воно не було, і відрізняється від журналіста тим, що останній обмежений лише правдою і об'єктивністю.

Відомо: на війні як на війні. І якщо раптом якийсь кремлівський пропагандист отримає кулю в лоба в Донецьку чи попадеться в руки СБУ на вулиці Києва – нехай звинувачує самого себе або тих, хто послав його на це "спецзавдання".

Звільнення Сущенко (як, втім, і Сенцова або інших заручників) буде справою непростою. Кремль висуватиме завідомо неприйнятні умови, граючи на почуттях родичів, чинячи психологічний і – не виключаю – фізичний тиск на своїх жертв.

Поки світове співтовариство не винесе чітку юридичну оцінку путінському режиму, він буде відчувати власну безкарність

У справі їх звільнення необхідна рішуча підтримка світової спільноти (в даному випадку – журналістської). Не можна обмежуватися лише артикуляцією "глибокої стурбованості тим, що відбувається". На Кремль необхідно тиснути з усіх боків.

Потрібно розуміти, що Україна і весь світ, включаючно із самими громадянами Росії, зіткнулися в особі Кремля і особисто Путіна з кричущим державним тероризмом. І доти, поки світове співтовариство не винесе чітку юридичну оцінку путінському режиму, він так і буде відчувати власну безкарність.

А українським журналістам я б порадив не їздити в Росію: ні до родичів, якщо такі є, ні у відрядження, навіть якщо це гостро необхідно для редакції. Пам'ятайте: кожен із вас може стати ласим шматком для Кремля, якому гостро необхідно постійно розширювати список заручників.

Путін терпить в Україні одну поразку за іншою, становище всередині країни катастрофічно погіршується, і "скажений поранений щур" буде мстити як українцям, так і росіянам. Він би помстився і всьому світу, якщо б зміг. Але хочеться сподіватися, що до цього не дійде, і його пристукнуть до того моменту, коли він ризикне відтоптатись на "ядерній кнопці".

Текст публікується з дозволу редакції "Апостроф"