Навіщо Кремлю ще один український заручник?

Після звільнення Надії Савченко антиукраїнська істерія в Росії на побутовому рівні пішла на спад. А тримати градус напруженості Путіну життєво необхідно, чим і пояснюється затримання в Москві кореспондента "Укрінформу" Романа Сущенка

Затримання в Москві журналіста "Укрінформу" Романа Сущенка – ще одна провокація російських спецслужб задля нагнітання в Росії антиукраїнської істерії. Наскільки відомо, Сущенко прилетів в столицю Росії в особистих справах, чим скористалася ФСБ, рясно практикуюча захоплення заручників, пише у своїй колонці для "Апострофа" Олександр Сотник.

Справи путінських пропагандистів на "українському фронті" йдуть дуже погано, і подібні провокації їм просто необхідні, щоб зайвий раз потрясти з телеекрану кулаками і розповісти про "підступність Києва, СБУ, ЦРУ "та інших ворогів, що оточили Росію-матінку".

Як уже не раз зазначалося, сьогодні приїжджати в Росію українським журналістам, та й взагалі громадянам України – небезпечна затія. Вас можуть викрасти, а потім виставити "терористами, шпигунами, провокаторами" – та ким завгодно, аж до "людожерів, що їдять зранку російських немовлят".

У цьому сенсі дуже показова моя історія. Будучи незалежним журналістом і громадянином Росії, я спокійнісінько знімаю сюжети в Тбілісі, мене ніхто не зупиняє, не перевіряє документів, не затримує і тим більше не пред'являє звинувачень у "роботі на російські спецслужби і шпигунстві".

Напевно, тому що у грузинських спецслужб (нагадаю: Росія воювала з Грузією в 2008 році, і дипломатичні відносини між нашими країнами розірвані) абсолютно інші завдання, і вони лежать зовсім не в сфері політичних і пропагандистських провокацій. Та й параноїдальні настрої тут аж ніяк не вітаються. Тільки професіоналізм.

Виходить, що Кремлю знову потрібна гучна історія за участі громадянина України. Питання – навіщо? Швидше за все, Луб'янці або знадобилося "покращити звітність", або це було "замовлення зверху".

Після звільнення Савченко істерія щодо України на побутовому рівні пішла на спад, а підтримувати градус напруженості Москві необхідно. Їй постійно потрібні нові предмети торгу, і найкраще, якщо це будуть все нові і нові заручники. Чим голосніше і скандальніше – тим ліпше.

При цьому на території України (як анексований Крим, так і Донбас) буквально завалені співробітниками кремлівської "спецухи". Ні один пропагандист з Останкіно, що іменує себе "журналістом", не просив офіційної акредитації у Києва, щоб працювати на цих територіях.

Так хто вони: журналісти з мікрофоном і блокнотом або кримінальні злочинці? Швидше за все – друге. Нагадаю, що пропагандист завжди виконує завдання свого начальства, яким би воно не було, і відрізняється від журналіста тим, що останній обмежений лише правдою і об'єктивністю.

Відомо: на війні як на війні. І якщо раптом якийсь кремлівський пропагандист отримає кулю в лоба в Донецьку чи попадеться в руки СБУ на вулиці Києва – нехай звинувачує самого себе або тих, хто послав його на це "спецзавдання".

Звільнення Сущенко (як, втім, і Сенцова або інших заручників) буде справою непростою. Кремль висуватиме завідомо неприйнятні умови, граючи на почуттях родичів, чинячи психологічний і – не виключаю – фізичний тиск на своїх жертв.

Поки світове співтовариство не винесе чітку юридичну оцінку путінському режиму, він буде відчувати власну безкарність

У справі їх звільнення необхідна рішуча підтримка світової спільноти (в даному випадку – журналістської). Не можна обмежуватися лише артикуляцією "глибокої стурбованості тим, що відбувається". На Кремль необхідно тиснути з усіх боків.

Потрібно розуміти, що Україна і весь світ, включаючно із самими громадянами Росії, зіткнулися в особі Кремля і особисто Путіна з кричущим державним тероризмом. І доти, поки світове співтовариство не винесе чітку юридичну оцінку путінському режиму, він так і буде відчувати власну безкарність.

А українським журналістам я б порадив не їздити в Росію: ні до родичів, якщо такі є, ні у відрядження, навіть якщо це гостро необхідно для редакції. Пам'ятайте: кожен із вас може стати ласим шматком для Кремля, якому гостро необхідно постійно розширювати список заручників.

Путін терпить в Україні одну поразку за іншою, становище всередині країни катастрофічно погіршується, і "скажений поранений щур" буде мстити як українцям, так і росіянам. Він би помстився і всьому світу, якщо б зміг. Але хочеться сподіватися, що до цього не дійде, і його пристукнуть до того моменту, коли він ризикне відтоптатись на "ядерній кнопці".

Текст публікується з дозволу редакції "Апостроф"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода