Ідея про презумпцію правоти поліцейського - нікчемна

У більшості своїй поліція ще не пройшла випробування на громадянську довіру.

Дискусія щодо "презумпції правоти поліцейського" не має жодної доданої вартості.

По-перше, правота поліцейського грунтується на довірі громадян до інституту поліції та МВС. Тобто, громадянин довіряє поліції і підкоряється (без заперечень) тому, що поліцейський виконує норми закону, дотримується процедур і не чинить свавілля. Застосування сили поліцейським, в такому випадку, чітко регламентується посадовими інструкціями, а сама поліція перебуває під жорским цивільним контролем.

Чи довіряємо ми МВС на чолі з Арсеном Аваковим та Нацполіції? На мою думку, це питання риторичне.

У більшості своїй поліція ще не пройшла випробовування на громадянську довіру. Тут можна згадати і свідомий саботаж розслідування справи про вбивство Ярослава Бабича, і про позапереатестаційне повернення на посади колишніх беркутівців, старих кадрів з "списку Захарченка", корупцію в самому МВС, некомпетентність значної частини "нових кадрів" слідчих органів МВС, історії із ментовським свавіллям в Кривому Озері та багато чого ще.

По-друге, керівництво МВС пропонує нам оскаржувати рішення поліцейських у "поліціянт-омбудсменів" та в судах.

Якщо про Управління захисту прав людини Нацполіції сказати нічого поганого не можу тому що - це новітній інститут в структурі МВС і поки не розпочав своєї роботи, то судова система зовсім не користується довірою громадян. Тут не потрібно навіть на результати соціологічних досліджень дивитися.

Судова система не реформована, рішення ухвалюються неправосудні, корумпованість системи найбільша з часів незалежності. І це все наслідок нинішнього хаотичного "реформування" правосуддя.

По-третє, Аваков і Ко посилаються на те, що "презумпція правоти поліцейського" є ознакою правової держави.

Шановні керівники МВС плутають два поняття і ознаки "правова держава" і "поліцейська держава"

Шановні керівники МВС плутають два поняття і ознаки "правова держава" (де панує верховенство права) і "поліцейська держава" (де в основі лежить примус та покарання), а також "верховенство права" та "верховенство закону" (тут пояснювати не має сенсу, все одно не зрозуміють тонкої філософсько-правової матерії).

За поліцейської держави саме "буква закону" визначає законослухняність та лояльність громадянина. А верховенство права передбачає справедливість. Закон може бути несправедливим, а отже не правовим. Наприклад, "закони 16 січня". А отже, спротив такому "закону" має стати конституційним правом громадянина. Це я про закріплення права на повстання, як крайню міру громадської безпеки.

Тому, ця дискусія про "призумпцію правоти поліцейського" є, з філософсько-правової точки зору, нікчемною, оскільки не несе жодної доданої вартості для громадян України.

Спеціально для Gazeta.ua