Вимагаючи розриву дипломатичних відносин з РФ, українські парламентарії мимоволі діють за російським сценарієм. Вони наслідують "кращі" сторони російської політики. Коли в РФ нічого робити, а щось робити треба, то тиснуть на одну з двох педалей: або посилювати лайки проти України, або посилювати лайки проти США. Це класичний маневр для відволікання уваги від реальних проблем.

Ініціатива про розрив дипломатичних відносин (з Росією - ред.) жодних перспектив не має. Цю пропозицію не ухвалять через кілька очевидних причин. Перша: такий крок категорично не потрібен союзникам України. Тому що це різке, як мінімум, словесне загострення ситуації, чого ніхто не хоче. Цього не хочуть ані американці, ані тим більше, європейці, - пише російський журналіст і публіцист Леонід Радзіховський для "Апострофа".

Повне безумство приймати такий документ напередодні 6 квітня, коли в Нідерландах відбудеться референдум щодо відносин з Україною. Це може привести до того, що на цьому референдумі проголосують проти Асоціації України з Європейським союзом. Тому що насправді Європа цілком задоволена нинішнім становищем. Принаймні, ЄС дуже боїться різкого загострення ситуації, а тим паче, військових зіткнень України з Росією. Це вимагатиме від Європи якихось дій. А бажання діяти ЄС абсолютно не відчуває.

Розрив дипломатичних відносин в міжнародному праві - остання дія, за яким йде оголошення війни

Розрив дипломатичних відносин в міжнародному праві - остання дія, за яким йде оголошення війни. Очевидно, що якби зараз Україна пішла на таке загострення, це викликало б максимальне невдоволення в Європі. Це було б передостаннім кроком перед розривом відносин Києва та ЄС. Тому що вішати собі на шию нове загострення з РФ - це те, що з найменше збираються робити європейці. Голландці в нерозумінні сказали б: "Якого біса ми голосуємо за Асоціацію з некерованою країною, яка незрозуміло що витворяє? Яка два роки тому піддалася нападу, два роки сиділа і не рипалася, а через два роки раптово прокинулася і вирішила розірвати дипломатичні відносини. Як з такою державою можна мати справу? А що вони викинуть ще через два роки?". Тому, оскільки аж ніяк не Євросоюз потребує Асоціації з Україною, а навпаки, то Київ не може зробити щось, що викличе серйозне невдоволення Брюсселя.

Друга причина безперспективності цього рішення полягає в тому, що в Росії знаходиться величезна кількість громадян України, які після цього повиснуть у повітрі. Може трапитися найнеприємніше для українського керівництва - ці люди будуть змушені повернутися в Україну. Їх просто вишлють з Росії. І вони повернуться з гарячими почуттями до тих політиків в Києві, які це зробили.

Таким чином, жодних перспектив прийняття цього документа немає. Цілком очевидно, чому ця ініціатива повторно спливла зараз. Це весняне загострення перманентної склоки в Верховній раді. Суперечки між партією Порошенко і партією Яценюка. Політична сила прем'єр-міністра прагне до якихось ефектних, красивих жестів і заяв. Ефектним, марним, але гучним. Що, загалом, зрозуміло, але з моєї точки зору не кращим чином характеризує цю партію і роботу Ради в цілому.

Слід зазначити, що вимагаючи розриву дипломатичних відносин з РФ, українські парламентарії мимоволі діють за російським сценарієм. Вони наслідують "кращі" сторони російської політики. Коли в РФ нічого робити, а щось робити треба, то тиснуть на одну з двох педалей: або посилювати лайки проти України, або посилювати лайки проти США. Це класичний маневр для відволікання уваги від реальних проблем.

Вимагаючи розриву дипломатичних відносин з РФ, українські парламентарії мимоволі діють за російським сценарієм

Що ж стосується формальної, юридичної або моральної сторони справи, то звичайно Україна повинна була б розірвати відносини з Росією. Причому зробити це не зараз, а два роки тому: коли РФ провела анексію Криму і почала гібридні дії на Донбасі. При цьому Москва не вийшла з Договору про дружбу і співробітництво з Україною. Але Київ тоді дипломатичні відносини не розірвав, сам з цього договору не вийшов. Очевидно, що це було зроблено через свою слабкість. Зараз, з цієї ж причини, Україна нічого не може зробити. А коли нема чого робити, то залишається тільки голосно говорити.

У цій парадоксальній ситуації, коли дві країни пов'язані Договором про дружбу і співробітництво, а в ньому сказано про збереження територіальної цілісності, і при цьому одна сторона невмотивовано напала на іншу і відірвала у неї територію, а жодна країна не вийшла з договору, - це огидно і, як на мене, нечувана у світовій практиці ситуація. У ній винна Росія, оскільки вона напала, але в цій ситуації далеко не кращим чином виглядає і Україна. Оскільки вона не в силах вдатися до політико-юридичних дій.

Передруковується з дозволу редакції "Апострофа"