Чи розміняє Захід маленький Лугандон на гігантський?

Заява президента України про те, що парламент просто зобов'язаний прийняти зміни до Конституції, виконавши таким чином українську частину Мінських угод, викликала тотальне загострення "зради". Пропоную подивитися на Мінські угоди, на статус і роль України з урахуванням загальносвітового контексту

Україна у загальносвітовому контексті: Путін, Асад і вселенська "зрада"

Одна з проблем психіки, що перебуває під постійним стресом, - "тунельне бачення". Це коли увага концентрується в дуже вузькому коридорі можливостей і здається, що немає виходу. Тільки проблема і пара шляхів, які "не варіант". Щоб розгальмувати психіку, необхідно зупинитися, глибоко вдихнути, подивитися навколо і сформулювати відповідь на запитання:

1. Хто я?

2. Де я зараз?

3. Куди я хочу потрапити?

Погляньте на Мінські угоди, на статус і роль України з урахуванням загальносвітового контексту. Можливо, це допоможе нам усім вийти з багаторічного колективного стресу.

Захід знов шукає привід "злити" Україну під Путіна

Заява президента України про те, що парламент просто зобов'язаний прийняти зміни до Конституції, виконавши таким чином українську частину Мінських угод, викликала тотальне загострення "зради". Звістка, що колективний Захід знов шукає привід "злити" Україну під Путіна, і нам в умовах цієї світової підлості не залишається іншого виходу, як почати "свою гру", рухатися "своїм особливим шляхом", рознеслася по країні розлюченими постами у "Фейсбуку".

Щоб розуміти, яке місце у світовій безпеці посідає українське питання, варто простежити за подіями, що розгортаються просто зараз за межами "українського тину".

Генсек НАТО Йєнс Столтенбер на Всесвітньому економічному форумі в швейцарському Давосі сказав, що світ повинен бути готовий відповідати навіть на немислимі загрози, зокрема і ядерну війну. Подібне не звучало так чітко з часів Карибської кризи. Тому на немислиму загрозу з боку Володимира Путіна і його "вихованців" світу доведеться відповідати в будь-якому разі. Нового лідера ядерної країни, яка дістала всіх своїми порадами з розряду "забрати й поділити", людству не пережити.

Росія так стоїть поперек дороги цивілізованого світу, що будь-яка спроба врегулювання, прямо або опосередковано, вестиме до її ослаблення. Усі зацікавлені сторони - окрім, звісно, Росії, - багато десятиліть перебуваючи у своїх власних безперервних кривавих "междусобойчиках", пищать, гризуться, намагаються виторгувати поступки, але все ж синхронно діють у прагненні посадити сирійські сторони за стіл переговорів. Чому? Тому що ІГІЛ - це такий собі "Лугандон" - приваблива для маргіналів форма існування, що розрослася до загальнопланетарних масштабів. І з ним треба щось робити.

ІГІЛ - це такий собі "Лугандон" - приваблива для маргіналів форма існування, що розрослася до загальнопланетарних масштабів

Думка, в якій намагаються переконати українців всілякі "охоронці національних інтересів", що на Заході готові поміняти Донбас чи Крим на Сирію - це маячня, яка стверджує, що світ може серйозно обговорювати обмін маленького "Лугандона" на гігантський.

Нам здається, що Україна сьогодні самотужки захищає Європу від нової світової загрози. Така роль, звісно, лестить нашому провінційному самолюбству, але це не так. Україна - важлива частина загальнолюдського прагнення припинити існування найкривавіших режимів, що наражають світ на небезпеку. Важлива, але не центрова. Росію спіймано в "українську пастку" не тільки нашими зусиллями, а й непохитністю і готовністю до збитків за санкціями наших західних партнерів. Грають вони. Ми - підігруємо.

Наше завдання не дати Путіну вирватися із санкційної пасти. Більше немає жодних "третіх сторін" і "особливих шляхів". Україна цінна і значуща, тільки коли діє разом з усіма. Звісно, це не означає, що ми повинні поступитися своїми національними інтересами. Зовсім ні. Як і будь-який інший учасник процесу, ми любіюємо свої права в межах розумного. У нашому випадку це - демілітаризація Донбасу і кордон перед виборами і набуттям чинності "особливого статусу", а не після, як хочеться Путіну.

"Чому я не Ізраїль? Чому не літаю?"

Зараз, коли "сирійська пастка" готова закритися, коли, намагаючись врятувати Башара аль-Асада й одночасно утриматися в Криму та на Донбасі, режим Путіна, що слабшає економічно, ось-ось завалиться під гнітом різнопланових завдань, ну не час, "панове", перевертати стіл з криками: "Ану, постривай! Повертай все назад!", "Чому я не Ізраїль? Чому не літаю?" Просто не час - і все.

Єдиною умовою виживання для нас сьогодні, є цінне для будь-якого суб'єкта великої політики вміння вникати в загальносвітові проблеми і здатність відрізняти тактичні кроки, від стратегічних напрямків. Цілісність держави, як і її значимість, пафосними промовами і популістськими витівками не купиш.

Мало вивести Україну із"за-паркану", тобто з того ведмежого кута, в якому вона перебувала останні 20 років, в перші ряди світової політики. З переліку основних рис національного світосприйняття необхідно викреслити "запаркання", тобто небажання дивитися на себе в контексті глобальної ситуації

Публікується з дозволу автора. Скорочено. Повний текст читайте тут

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода