Чому блокада Криму зручна для кримчан і окупантів?

Це до біса зручна схема, що полегшує життя всім: від чиновника до пенсіонера. Тому що вона підміняє реальність нездійсненої мрії очікуванням неминучого щастя. А жити очікуванням простіше, ніж вдивлятися в реальність

Товарна і енергоблокада потрібні проросійським кримчанам як повітря: тепер вони знову можуть повернутися до звичного режиму "очікування щастя".

Особливість Криму в пострадянський період полягала в тому, що для нього теперішнє майже ніколи не було суб'єктним. Воно було лише полем бою між тими, хто хотів повернутися в минуле, і тими, хто мріяв про майбутнє. Теперішнє сприймалося як випадковість, яку треба перетерпіти заради настання "золотого століття".

Коли в Крим прийшла Росія, для табору прорадянських хлопців настали важкі часи. Бо разом із прапорами і новими підручниками історії вони отримали неймовірне випробування: здійснення мрії. Вони отримали саме той Крим, про який так довго говорили і мріяли: без України і меджлісу, зате з Росією, яка "встає з колін".

Вони отримали неймовірне випробування: здійснення мрії

Меджліс відсунутий і маргіналізований, представники ісламських течій виїхали, України на півострові більше немає. Чорноморський флот може не чекати 2017-го року, НАТО не прийде, а з Києва більше нікого не пришлють. У кримській держраді - тотальна одностайність, столиця півострову благоволить, опозиції немає ні в ЗМІ, ні у владі. Ось вона - уособлена мрія останніх двох десятиліть. І що тепер? Де закінчуються обставини, що заважали півострову жити добре, і починається сам Крим?

Проблема Криму була саме в тому, що сам по собі триколор жодної мрії про краще життя втілити не міг. Корупція, відкати, свавілля, байдужість, соціальне розшарування, зростання цін - список того, що не залежить від кольорів прапора, можна продовжувати довго. Але раніше було, як мінімум, уявлення про те, хто несе за це відповідальність - Україна. А збереження всіх цих проблем після приходу Росії руйнувало такий бажаний концепт "хепі-енду", який ніби стався у березні 2014-го.

Довелося би вдивлятися у Росію. Виявляти там весь набір знайомих по Україні проблем, включаючи неофеодалізм. Відкривати для себе неготовність чиновників слухати сигнали "з місць". Засмучуватися з приводу зростання цін і власної нездатності впливати на обставини. Напружено спостерігати за ненастанням "ста тисяч років безтурботного щастя".

Довелося би вдивлятися у Росію. Виявляти там весь набір знайомих по Україні проблем

А дві блокади цю ситуацію змінили.

Саме вони зайняли порожню на той момент нішу "джерела всіх бід". На них можна списувати будь-які недоробки і головотяпство. Їх можна робити козлом відпущення у всіх проблемних ситуаціях. Тобто щастя настане в той момент, коли будуть Міст і Енергоміст. А доти Крим переводиться в режим очікування, коли світле майбутнє відкладено, хоча й неминуче.

І це до біса зручна схема, що полегшує життя всім: від чиновника до пенсіонера. Тому що вона підміняє реальність нездійсненої мрії очікуванням неминучого щастя. А жити очікуванням простіше, ніж вдивлятися в реальність. Тим більше, що в такій схемі є головний елемент: винуватець бід. Той самий, на якого завжди можна перекласти відповідальність.

А що ще потрібно для щастя?

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода