Чому блокада Криму зручна для кримчан і окупантів?

Це до біса зручна схема, що полегшує життя всім: від чиновника до пенсіонера. Тому що вона підміняє реальність нездійсненої мрії очікуванням неминучого щастя. А жити очікуванням простіше, ніж вдивлятися в реальність

Товарна і енергоблокада потрібні проросійським кримчанам як повітря: тепер вони знову можуть повернутися до звичного режиму "очікування щастя".

Особливість Криму в пострадянський період полягала в тому, що для нього теперішнє майже ніколи не було суб'єктним. Воно було лише полем бою між тими, хто хотів повернутися в минуле, і тими, хто мріяв про майбутнє. Теперішнє сприймалося як випадковість, яку треба перетерпіти заради настання "золотого століття".

Коли в Крим прийшла Росія, для табору прорадянських хлопців настали важкі часи. Бо разом із прапорами і новими підручниками історії вони отримали неймовірне випробування: здійснення мрії. Вони отримали саме той Крим, про який так довго говорили і мріяли: без України і меджлісу, зате з Росією, яка "встає з колін".

Вони отримали неймовірне випробування: здійснення мрії

Меджліс відсунутий і маргіналізований, представники ісламських течій виїхали, України на півострові більше немає. Чорноморський флот може не чекати 2017-го року, НАТО не прийде, а з Києва більше нікого не пришлють. У кримській держраді - тотальна одностайність, столиця півострову благоволить, опозиції немає ні в ЗМІ, ні у владі. Ось вона - уособлена мрія останніх двох десятиліть. І що тепер? Де закінчуються обставини, що заважали півострову жити добре, і починається сам Крим?

Проблема Криму була саме в тому, що сам по собі триколор жодної мрії про краще життя втілити не міг. Корупція, відкати, свавілля, байдужість, соціальне розшарування, зростання цін - список того, що не залежить від кольорів прапора, можна продовжувати довго. Але раніше було, як мінімум, уявлення про те, хто несе за це відповідальність - Україна. А збереження всіх цих проблем після приходу Росії руйнувало такий бажаний концепт "хепі-енду", який ніби стався у березні 2014-го.

Довелося би вдивлятися у Росію. Виявляти там весь набір знайомих по Україні проблем, включаючи неофеодалізм. Відкривати для себе неготовність чиновників слухати сигнали "з місць". Засмучуватися з приводу зростання цін і власної нездатності впливати на обставини. Напружено спостерігати за ненастанням "ста тисяч років безтурботного щастя".

Довелося би вдивлятися у Росію. Виявляти там весь набір знайомих по Україні проблем

А дві блокади цю ситуацію змінили.

Саме вони зайняли порожню на той момент нішу "джерела всіх бід". На них можна списувати будь-які недоробки і головотяпство. Їх можна робити козлом відпущення у всіх проблемних ситуаціях. Тобто щастя настане в той момент, коли будуть Міст і Енергоміст. А доти Крим переводиться в режим очікування, коли світле майбутнє відкладено, хоча й неминуче.

І це до біса зручна схема, що полегшує життя всім: від чиновника до пенсіонера. Тому що вона підміняє реальність нездійсненої мрії очікуванням неминучого щастя. А жити очікуванням простіше, ніж вдивлятися в реальність. Тим більше, що в такій схемі є головний елемент: винуватець бід. Той самий, на якого завжди можна перекласти відповідальність.

А що ще потрібно для щастя?

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода