Російський політолог, публіцист

15.12.2015

Навіщо Путін веде "корабель дурнів" на дно

Різні війни вела у своїй історії Росія - і Вітчизняні, й такі, про які не хотілося б згадувати. Але, можливо, не було ще війни настільки підлої, настільки брехливої і настільки відверто зацикленої на особистих корисливих інтересах диктатора і його оточення. І приречена вона на поразку. Тому що в ній в принципі немає визначення перемоги. Бо не зачепила вона свідомість народу. Добровольці не осаджують військкомати і вербувальні пункти. Незважаючи на кінські дози уприснутого з телевізійних веж імперського наркотику, народ мовчить.

Розумію, любий читачу, що набрид я тобі зі своїм Венедиктовим. Ну, немає у мене нічого особистого до цієї людини! Просто я без іронії і без жодного перебільшення вважаю безцінними ті донесення, які суперкрот- "співрозмовник" регулярно приносить нам з бенкетів всеблагих. В останні тижні і дні обсяг і значимість переданої їм ексклюзивної інформації різко збільшилися. Так, його сенсаційні одкровення про кришуванні Росією злочинного спільного бізнесу "Ісламської держави" і Башара Асада приголомшили спостерігачів, підозрювали багато чого, але не це. Створюється враження, що "співрозмовник" працює на межі, усвідомлюючи неминучість швидкого провалу. Того справжнього Провалу, коли гине не герой, а гине хор, - пише політолог Андрій Піонтковський для Крим.Реалії.

Пару тижнів тому вся верхівка "російської політичної еліти" злітала в Єкатеринбург і назад на відкриття "Єльцин-Центру". Відверті розмови у своєму колі на борту повітряного корабля і на церемонії відкриття йшли про найголовніше - про війну, її мотиви, цілі, наміри Государя. Реаліті-шоу, порівнянне з репортажем із Зимового палацу в останні дні липня 1914 го або з Кремля 23 серпня 1939-го. І у нас є компактна голограма, на якій професійно зафіксовано все суттєве з того, що там вимовлялося. (...)

Росія вповзає у війну, що загрожує перерости у світову, як би на дотик, без чіткого розуміння, що вона робить і навіщо

Путін, щоправда, ще публічно оперував важливим резоном необхідності випробування нових зразків бойової техніки, але про це "співрозмовник" з властивою йому делікатністю промовчав. Ну що ж, пройдемося послідовно по пунктах. Після війни з цим ще довго будуть розбиратися трибунали, історики, психіатри. Насамперед відзначимо, що, як свідчить голограма, цілі операції, реальні або пропагандистськи декларовані, постійно варіюються залежно від поточних подій. Тобто Росія вповзає у війну, що загрожує перерости у світову, як би на дотик, без чіткого розуміння, що вона робить і навіщо. Так вже було 101 рік тому. Тоді ще не було кривавого братушки Асада, але були якісь інші братушки, сакральне право яких підривати австрійських ерцгерцогів треба було за будь що захистити навіть ціною загибелі імперії.

Є, однак, один інваріант в наборі цілей близькосхідної війни, який не вагається разом з обставинами або з лінією партії. У "співрозмовника" він формулюється так: Путін маленькою переможною війною піднімає собі рейтинг, зміцнює свою внутрішню позицію. І це, мабуть, єдина теза, з якою мені хотілося б серйозно посперечатися. Йдеться у всеблагих, на мій погляд, вже не про маленьку війну і тим більше не про рейтинги. У тій системі своєї довічної влади, яку путінська бригада зараз вибудовує, саме поняття рейтингу, тобто кількісної оцінки ефективності вождя, стає "мыслепреступлением". Як елегантно висловився найавторитетніший юрист країни, Голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькин, країна повинна жити в обстановці "військової суворості".

Концепція маленької переможної війни вже випробувана і виявилася неспроможною ані в Новоросії, ані в Сирії

Нашим політичним деміургам стало абсолютно зрозуміло, що побудована ними за чверть століття злодійська економіка ротенбергів, чайок, цапків, чемезових-чубайсів з одним китайським планшетом на двох, міллерів, сечіних абсолютно недієздатна, прирікає країну на маргіналізацію, а громадян країни - на зубожіння. За цих умов утримання влади протягом тривалого часу (а Всеблагі, спираючись на досягнення сучасної західної медицини, розраховують на дуже тривалий час) можна забезпечити лише створенням образу фортеці, яку взяли в облогу з усіх боків вороги, тотальним згуртуванням мас навколо вождя і готовністю населення постійно приносити жертви на вівтар Вітчизни.

Концепція маленької переможної війни вже випробувана і виявилася неспроможною ані в Новоросії, ані в Сирії. Тепер потрібна війна тривала і виснажлива з невизначеним результатом, бажано з могутніми супротивниками - "Ісламською державою" і Заходом, наприклад. Класична оруеллівська схема - Океанія Великого Брата, вічно бореться з Євразією і Остазією, іноді, втім, змінюючи пріоритети і тимчасового союзника.

Зупинимося тепер детальніше на ворогах нашої богорятувальної Вітчизни в путінській моделі довічної війни. Отже, Захід і "Ісламська держава". Неозброєним оком видно, що Захід всеблагих ненавидять набагато лютіше, надривніше, мстивіше і приреченіше. Одразу ж віриш - за Станіславським - цим мазохістськи розмазуючим свої "геополітичні приниження" нуворішкам-мільярдерам, яких так і не прийняли на Заході в справжні буржуїни. Ісламських терористів ж вони проклинають якось чергово, формально, для галочки. Я б навіть припустив, що "ігіловці" сприймаються всеблагих як соціально близьких. Ну так само, як в радянському ГУЛАГу сприймалися чекістами кримінальники. Це моє інтуїтивне припущення починає останнім часом все більш наповнюватися переконливою доказовою базою.

Але спершу кілька слів про наших доблесних союзників. Пліч о пліч б'ються з нами на стороні Асада дві відморожені шиїтські терористичні організації - ліванська "Хезболла" і іранський "Корпус вартових ісламської революції". Бореться вся ця чудова коаліція воїнів-інтернаціоналістів не з "Ісламським державою", яка, опанувавши сходом Сирії, не представляє зараз безпосередньої військової загрози Дамаску й алавітському анклаву в Латакії. Насамперед - з опозицією Асаду, повстанцями, що притісняють його пошарпану армію на кордонах анклаву. Політичне завдання союзників полягає в тому, щоб знищити фізично цю опозицію і поставити світ перед дилемою: в Сирії залишилися тільки два суб'єкти - Асад і "Ісламська держава", вибирайте.

Російська авіація, наприклад, систематично бомбить "якісь племена" (як забажав висловитися пан Путін) етнічно близьких туркам туркманів, єдиний злочин яких полягає в тому, що вони повстали проти "легітимного" ката Асада, систематично знищує сунітське населення. І якої ж реакції ми очікуємо у такому випадку від Туреччини? Зрозуміло, що Туреччина не може не заступитися за туркманів. А ось ми то чого так врубилися за "легітимного"? "Співрозмовник", який глибоко проник у внутрішній світ всеблагих, які бухали з ним на бенкетах, дає відверту відповідь:

"Збереження єдиного нині режиму на Близькому і, скажімо, Середньому Сході, який відверто нас потребує. А режим Асада, керівництво Сирії критично абсолютно потребує підтримки Російської Федерації і Путіна".

Ми влізли в саме пекло середньовічної релігійної війни

Прочитайте це ще раз уважно, по літерах. По-перше, всеблагі з російського "корабля дурнів" нікому не потрібні на Близькому Сході - як, власне, і в будь-якому іншому регіоні світу, включаючи, зрозуміло, і пострадянський простір. Це всеблагі розуміють, але в силу викладених вище внутрішньополітичних обставин їм життєво необхідно постійно стирчати в телевізорі в якості брутальних "рєшал", які азартно піднімають ставки в геополітичному казино. На щастя, знайшовся на Близькому Сході диктаторський режим, який розв'язав громадянську війну, де загинуло вже сотні тисяч людей, ненависний сунітській більшості, і який підтримує в регіоні тільки дві терористичні шиїтські організації. От і зустрілися дві самотності, розвели у Дамаску багаття, навколо якого розраховують довго ще грітися два збанкрутілих диктатора.

Ну а як же фенечка про Путіна, гаранта безпеки нашої, який реально вірить у те, що він повинен зупинити ісламських терористів? А якщо не зупинить, то підповзуть терористи через Кавказ і Середню Азію до Росії. "Ми повинні вбивати їх на далеких кордонах, щоб вони не прийшли до нас". Вищі чини держави, завчено повторюють цю мантру, або свідомо брешуть, або намагаються обдурити самих себе. Ми влізли в саме пекло середньовічної релігійної війни. Наш православно-шиїтський хрестовий похід не зменшить кількості сунітських радикалів. Навпаки, їх кількість різко зросте і в Сирії, і в Іраку, і в усьому світі, у тому числі і на території Росії. Джихад - це мережева структура, ідеологічний бренд. Потенційним терористам не треба повзти до нас через Кавказ і Середню Азію, вони вже давно серед нас, і кількість їх зростає. Про це проникливо говорив сам Путін на нараді в Міністерстві оборони Росії минулого тижня, доповідаючи про масштабну героїчну діяльність ФСБ щодо запобігання їх діяльності: практично на всій території країни, то в одному місці, то в іншому розкриваються замасковані осередки різних терористичних організацій. Невже він не розуміє, що він тим самим спростовує свої ж фальшиві аргументи про далекі кордони, завчено подані ним в тій же промові хвилиною пізніше?

Але зате, надавши послугу, вдасться надійно захистити будиночки на Сейшелах, Багамах, у Флориді, авуари в американських, швейцарських, австрійських банках від занадто пильної уваги фінансових розвідок ненависних, але вічно привабливих США і Європейського союзу

Цікаво було б почути, нарешті, від Верховного Головнокомандувача відповідь на запитання, з якою метою значну частину цих замаскованих по всій території країни джихадистів ФСБ дбайливо постачає закордонними паспортами і переправляє на Близький Схід? Щоб їх зручніше було там знищувати в ході випробувань новітніх зразків бойової техніки, що запускаються з акваторії Каспійського моря?

Ну і, нарешті, про яку боротьбу Путіна з "Ісламським державою" на далеких кордонах або на юлизьких можна говорити після знаменитого донесення "співрозмовника" від 21 листопада, що спирається, як звичайно, на надійні джерела у вищому політичному керівництві країни:

"Основним бенефіціаром торгівлі ігіловской нафтою і, отже, основним спонсором ІГІЛу є президент Сирії Асад". У цих бочках, які везуть, не просто нафту - там кров наших громадян. Це не я сказав. І не Венедиктов. Це абсолютно справедливо підкреслив Президент Російської Федерації В.В. Путін.

Так чому ж ці бочки з російською кров'ю доходять до нашого друга і бойового товариша Башара Асада, який запросив до Сирії наші війська? І ми не тільки протегуємо його бізнесу, наш МЗС навіть кришував його до останнього часу, забороняючи, посилаючись на норми міжнародного права, французам бомбити промисли "Ісламської держави" без дозволу "легітимного" Асада. Яке дивне спільне підприємство забороненого в Росії ІГ і не заборонених поки, на жаль, Асада і Путіна!

На цьому можна було б і закінчити аналіз тих мотивів, якими керувалася путінська угруповання, влізаючи у війну на Близькому Сході. Але є в репортажі "співрозмовника" з "корабля дурнів" ще одна дуже характерна замальовка з натури, важлива для розуміння життєвої філософії цих персонажів. Необхідність перманентної телевізійної війни ними не обговорюється, без неї режиму вже не вижити. А далі діловито зважуються варіанти:

"Якщо йти воювати на Україну, матимемо Захід проти себе. А якщо ти йдеш воювати до Сирії, ти маєш Захід як би з собою. Створивши "антигітлерівську коаліцію", можна буде повернутися до клубу великих. Та бог з нею, з Україною, нехай вона, цей Донецьк з Луганськом якось там догорають, догнивають. Але ми надамо послугу Заходу, Обамі, Європейського союзу".

Тобто наші чистоконкретні пацани зібралися кинути абсолютно всіх: ентузіастів "Русского мира", які їм повірили і яких вони, до речі, методично відстрілюють у Донбасі; дурних і боязкуватих піндосів, яким вони будуть в якості цінної військової послуги продавати пустушку "антигітлерівської коаліції"; російських солдатів і офіцерів, яким доведеться реально вмирати на реальній війні; мирних російських громадян, яких будуть підривати в повітрі і на землі - і яких вже підривають реальні терористи.

Це вже друга метафізична поразка влади, яка намагалася розтлити свій народ. Короткочасна ейфорія "Кримнаш" не вилилася в санкцію "батькові нації" на нескінченну гібридну війну із "захисту етнічних росіян і російськомовних" на всьому пострадянському просторі. На поклик фальшивої імперської труби відгукнулися лише Проханов і Дугін, Холмогоров і Охлобистін, Прілепін і Шахназаров. Не підтримали переважна більшість росіян - як в Україні, так і в Росії - ідею Новоросії, яка стрімко зменшилася до "гнійника" сепаратистських територій на Сході України.

Дві зовнішньополітичні поразки поспіль для диктатури з безнадійно стагнуючою економікою - це вже перебір

Я категорично не згоден з популярним в ліберально-гламурному середовищі мемом - 15% просунутих "вершків нації" протистоять 85% "імперських ватників". Подивіться на виродків, які щодня беснуються у поганих телешоу. Немає там міфічних робочих Уралвагонзаводу. Серед "експертів", які породжують шалені смисли, майже всі якраз з того соціального середовища, яке вважає себе "вершками нації". Саме на цьому середовищі лежить відповідальність за російську катастрофу початку ХХI століття.

Дві зовнішньополітичні поразки поспіль для диктатури з безнадійно стагнуючою економікою - це вже перебір. Це пробоїни нижче ватерлінії. "Корабель дурнів" - або, в нашому випадку, швидше "корабель негідників" - занурюється в пучину 2016 року.

P.S.

За повідомленнями світових інформагентств, Іран минулого тижня почав виведення підрозділів "Корпусу вартових ісламської революції" із Сирії. Занадто великі бойові втрати, Тегеран втратив в Сирії багатьох бійців, командирів, зокрема і генералів.

Навіщо Путін веде "корабель дурнів" на дно

Коментарі