Відкладена реакція

Путін був першим, хто подзвонив Джорджу Бушу після трагедії 11 вересня 2001 року. Він вночі записав відеозвернення після загибелі малайзійського "Боїнга". Чому ж у нього завжди такий ступор, коли трагедія походить з росіянами? За 15 років після загибелі "Курська" Путін привчив до цього всіх всіх і зробив це правилом - зникати в дні трагедій.

У розвинених демократичних країнах бувають ситуації, в яких люди очікують від свого лідера поведінки істинного національного вождя - того, хто веде, хто на чолі, хто бере на себе відповідальність. Я не люблю слово "вождь", воно втратило той початковий зміст "того, хто веде" й асоціюється не з найприємнішими персонажами. Але в деяких ситуаціях цей сенс повертається, навіть якщо не позначається саме цим словом. Президенти, канцлери, прем'єр-міністри в такій якості потрібні у моменти національної скорботи, страшної трагедії, яка потрясає громадян їхніх країн. У цей момент людям треба бачити свого лідера, його реакцію, треба чути його слова і знати, що він (або вона) розділяє горе свого народу, його втрати, сумує разом з народом і в той же час - ось він лідер, обраний нами, і не дарма, він з нами і він правильно оцінює ситуацію, тримає її під контролем і розуміє, що треба робити, - пише для "Радіо Свободи" журналістка Наталя Геворкян.

Таке відбувається в дні трагедій. Трагедії завжди як удар під дих, відчутний кожним, бо це момент гострого почуття незахищеності - коли втрачаєш співгромадян, кожного з яких раптом відчуваєш як близьку людину, кожну загиблу дитину сприймаєш як свою, горе кожної матері і кожного батька стає твоїм горем, і твої сльози змішуються з їхніми слізьми.

Коли 21 грудня 1988 над Локербі вибухнув Boeing Pan American, що виконував рейс з Лондона до Нью-Йорка, який забрав життя 270 осіб у повітрі і на землі, Маргарет Тетчер з'явилася на місці трагедії вже через кілька годин. Залізна леді була розпатланою і враженої, її слова в телекамеру на місці трагедії були дуже простими жіночими словами: I've never seen or even thought to see anything like that ("Я ніколи не бачила такого і навіть не уявляла, що можу побачити"). Вона була у цей момент не залізною, а близькою і дуже по-людськи зрозумілою. Вона була у правильному місці в правильний час, і люди це бачили.

У такі дні болю і відчуття безпорадності люди дають найточніші оцінки тим, за кого вони голосували

Трагедія сталася за місяць до відходу Рональда Рейгана з посади президента, вже був обраний Джордж Буш-старший. Проте Рейган відповів на запитання журналістів і не ховався від них: There are many difficult aspects to this tragedy, but none so compelling as the anguish of those families who will not have their loved ones with them this Christmas season ("У цієї трагедії багато жахливих аспектів, але ніщо інше не пригнічує так, як біль сімей, які втратили своїх близьких у ці різдвяні дні"). За два роки до цього Рейган звернувся до нації після катастрофи шаттла "Челленджер" і загибелі всіх сімох членів екіпажу. Інший президент США, Білл Клінтон, 19 квітня 1995 дізнався про теракт в Оклахома-Сіті, в якому загинули 168 людей, через півгодини після вибуху. Вже до вечора того ж дня він звернувся до американців, прапори на всіх федеральних будівлях були приспущені протягом 30 днів. 23 квітня президент виступив із зверненням до нації з Оклахома-Сіті.

Франсуа Олланд був на місці трагедії в редакції Charlie Hebdo в той же день, 7 січня цього року. Президент Франції сказав на камеру, що атака на журналістів - це атака на свободу преси: "Ми знаємо, що нас атакують і хочуть налякати, тому що ми вільна країна". А ще через кілька днів рука об руку з мільйонами французів по паризької столиці в мовчазному марші йшли європейські лідери, і це було безцінне. Можна обійтися і без слів, але не можна не бути - не вийти, не підтримати, чи не обійняти близьких загиблих.

У такі дні болю і відчуття безпорадності люди дають найточніші оцінки тим, за кого вони голосували. Вони підтверджують або відкликають свої голоси в залежності від того, як себе проявляє в найважчих ситуаціях їх президент. Вони готові зрозуміти плутані слова, якщо вони щирі. І не готові пробачити навіть найкрасивіші слова, якщо в них відчувається байдужість. І вони точно не зрозуміють відсутність лідера перед ними і з ними в моменти національних трагедій.

Звичайно, демократичні лідери це знають, звичайно, вони не можуть дозволити собі сховатися і мовчати, не бажаючи асоціюватися з трагедією. У трагічні дні обрані лідери зобов'язані бути на висоті в самому буквальному сенсі слова, бути на чолі свого народу і зі своїм народом. Впевнена, повага виборців - не єдина причина, яка не дозволяє їм відмовчатися. Ці історичні миті стають очевидним і точним тестом на людські якості політика, миті, коли йому багато проститься або не проститься ніколи.

Людина, яка кожен день миготить у телевізорі і вважається авторитарним вождем нації з підтримкою в 90 відсотків, в ці трагічні дні не вийшла до людей і не сказала ні слова

Я бачила сльози в очах голови Ради міністрів СРСР Миколи Рижкова після землетрусу у Вірменії і бачила обличчя і очі нещасних людей навколо нього, коли вони побачили ці сльози. Це не було слабкістю чиновника, а особистим людським болем і почуттям провини перед кожним загиблим, кожним, хто втратив близького, кожним, хто був у той момент на тій тремтячій землі. Це багато чого варте, і я знаю, що вірмени цього не забули. Тим більше що від радянської номенклатури такого людського сентиментів ніхто, треба зізнатися, не очікував.

31 жовтня ми втратили 224 людини у російському літаку. Ми не знаємо, що це було і чому це сталося. Ми не знаємо, чи був це теракт, чи пов'язана загибель людей з тим, що Росія вступила у війну на Близькому Сході. Ми не знаємо, чи були це неполадки з літаком або щось трапилося на борту. Ми поки нічого не знаємо. Людям боляче і страшно.

Людина, яка кожен день миготить у телевізорі і вважається авторитарним вождем нації з підтримкою в 90 відсотків, в ці трагічні дні не вийшла до людей і не сказала ні слова. Якщо не рахувати повороту до телекамери і короткої заяви під час зустрічі з міністром транспорту - через добу з гаком. Росія, схоже, і тут знайшла свій особливий шлях. Одні вже особливо і не чекають, що президент щось скаже. Інші вважають, що президент в принципі повинен у такій ситуації говорити, хоча б заради родичів загиблих. Треті стверджують, що президент повинен, але Путін нехай краще помовчить. Деякі спостерігачі кажуть, що хай вже краще нічого не говорить, бо якщо Путін в такій ситуації виступить зі зверненням до народу, то стане ще страшніше.

Лідер, який кидає своїх людей в дні катастроф і не здатний розділити зі своїм народом біль, - не лідер

Путін був першим, хто подзвонив Джорджу Бушу після трагедії 11 вересня 2001 року. Він вночі записав відеозвернення після загибелі малайзійського "Боїнга". Чому ж у нього завжди такий ступор, коли трагедія походить з росіянами? За 15 років після загибелі "Курська" Путін привчив до цього всіх всіх і зробив це правилом - зникати в дні трагедій. І всі якось звиклися. Найпростіше було прилетіти 1 листопада до Петербургу у своє рідне місто і мовчки запалити разом із рештою петербуржцями свічку в пам'ять про загиблих. Але Володимиру Путіну на зорі його президентства якісь розумники пояснили, що для піару йому неправильно було б асоціюватися з трагедією, з негативом. У нього має бути позитивний образ сильного лідера. І, мабуть, йому не вистачило і не вистачає людських якостей, щоб послати цих розумником куди подалі. Скоріше, ця рекомендація збігається з його індивідуальною реакцією - сховатися від поганої новини і від тиску загального очікування.

Оскільки ми не демократична країна, то відкладена реакція Путіна ніяк не відіб'ється на його подальшій кар'єрі, рейтингу та інших цифрах, що нічого не значить у нашій системі. І він це знає. Але мені дуже хочеться ось що Путіну сказати, і це моя особиста думка як громадянина країни: лідер, який кидає своїх людей в дні катастроф і не здатний розділити зі своїм народом біль, - не лідер, навіть якщо його рейтинг дорівнює рейтингу авторитарного вождя. Людина, яка здатна демонструвати лише силу і бажає асоціюватися тільки з удачею, ховаючись у хвилини фатальні, не розуміє, яка це насправді важка і часом нестерпна ноша - бути президентом. Президент, якому інтуїція не підказує, що в трагічний момент він повинен бути там, "де мій народ до нещастя був", - слабкий політик і боягуз.

Всі права захищені (с) РС. Друкується з дозволу Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США