Як пов'язані війни в Україні та Сирії

У міжнародній політиці все менше і менше механізмів, які у потрібний момент зупинили б розгортання повноцінної війни чи непередбачувану катастрофу. Напруга зростає, і коли настане момент, то це буде наче зсув тектонічних плит, а не млявих ляпасів. І які б теплі почуття Європа не мала до Америки, "керувати з тилу" не вийде.

Протягом останнього року я робив репортажі з війни в Україні. Я був як по одну, так і по іншу сторону від лінії фронту, співпрацюючи з українськими військовими та цивільними добровольцями. Я був свідком поставок російської зброї, яка включала танки, важку артилерію, міномети, кулемети, гранатомети, снайперські гвинтівки і старі-добрі автомати Калашнікова.

Я не знаю напевно національностей солдат по іншу сторону нічийної землі, які намагалися вбити мене. Звук кулі однаковий, незалежно від того, чи її випустив росіянин, чеченець, серб, чи істинний український сепаратист.

Та я знаю одне: ніхто не може купити танки, важку артилерію безпілотні літальні апарати і ракети земля-повітря (на кшталт тої, яка була використана, щоб збити MH-17) в супермаркеті східної України. Я перевіряв. І ніхто не може вивчити, як ефективно використовувати це обладнання в бою з відео на YouTube.

Більше того, атаки, свідками яких я був, координувалися за допомогою дронів та іншої новітньої техніки на зразок пристроїв для перешкоджання зв'язку.

Українські військові поблизу фронту були проінструктовані не використовувати свої мобільні телефони, оскільки проросійські сепаратистські сили використовували сигнал для спрямування артилерії. Ці надскладні технології чимось схожі на технології, які використовує США у боях.

Стара журналістська істина говорить: "Покажи, не говори". Власне, це те, що я бачив на полях битви східної України. І вам самим вирішувати, чи бере в них участь Росія, чи ні.

Після року роботи репортером на війні в Україні, я вирішив взяти невелику перерву, щоб висвітлювати війну, в якій бере участь моя власна країна - Operation Inherent Resolve, повітряна кампанія коаліції проти ІДІЛ у Сирії та Іраку. Я з нетерпінням чекав можливості, щоб бути поряд з деякими товаришами-американцями, відвідати воєнну базу, випити свій улюблений енергетичний напій (Blue Monster) і мої улюблені протеїнові батончки Quest Bars, і знову зануритися у військове життя.

Та було ще дещо, на що я очікував з нетерпінням:

"Принаймні коли я перебуватиму на Близькому сході, я на деякий час не матиму справу з росіянами".

Ви чудово знаєте, як розвивалася ця історія. Я прибув у таємний пункт в районі Перської затоки, коли з'явилися новини про надходження в Сирію російських військових літаків, танків, ракет, артилерії, військових. А вже у середу російські військові літаки і вертольоти скинули бомби на півночі від міста Хомс, у ста милях від столиці Дамаску, що позначило перше бойове застосування російської повітряної сили в конфлікті. За повідомленнями ЗМІ, Росія також привнесла дипломатичний прогрес в регіоні, підписавши пакт про обмін даними розвідки між Сирією, Іраном та Іраком.

Багато експертів стверджують, що підтримуючи владу сирійського диктатора Башара аль-Асада, росіяни найімовірніше намагаються захистити ключовий військово-морський порт Москви у Тартусі. Інші мають більш цинічні погляди на дії Кремля, однак, стверджують, що Росія хоче підірвати лідерство США у війні з ІДІЛ і стати новим домінантним гравцем на Близькому Сході.

Російський президент Володимир Путін натякнув у своїй промові в понеділок перед Генасамблеєю ООН, в якій брав безпосередню участь, на політику Америки на Близькому сході та в Африці:

"Замість реалізації реформ, агресивне зовнішнє втручання призвело до безсоромного знищення національних інститутів і самого життя. Замість свята демократії та прогресу, ми отримали насилля, бідність та соціальну катастрофу".

Говорячи про заклик США до сирійського диктатора Башара аль-Асада піти у відставку, Путін додав: "Ми вважаємо, що це величезна помилка, відмовлятися співпрацювати з урядом Сирії та їхніми збройними силами, які відважно борються з тероризмом лицем до лиця".

"Ми б воліли побачити як зміни призводять до зникнення Асада зі сцени подій", - сказав міністр оборони США Ештон Картер, виступаючи перед палатою представників комітету збройних сил 17 червня і демонструючи давню позицію США щодо долі Асада.

США та Росія, як непримиримі противники, знову суперничають один з одним в Сирії. Отже, мій час, проведений на полях битв східної України буде у нагоді для американських військових.

Коли я був в Іраку, я інструктував групу парашутистів-рятівників та бойових рятівників ВПС з досвіду війни в Україні. Я показав їм відео бойових моментів, які я зняв з окопів і розбомблених околиць, зокрема артилерійські і танкові атаки і безліч дрібних перестрілок. Спочатку мені було смішно і ніяково пояснювати свій бойовий досвід групі досвідчених елітних військових. Але у них було багато запитань. Війна в Україні, врешті-решт, значно відрізняється від тих воєн, в яких їм довелося брати участь. І зараз, коли Росія вступила в гру у Сирії, мій досвід став не тільки цікавим, а й корисним.

Війни в Україні та Сирії пов`язані. Групі парашутистів-рятівників я сказав, що шанси на те, що Росія незабаром буде використовувати ті самі бойові тактики, що і в східній Україні, дуже великі. Також велика ймовірність того, що проукраїнські військові згодом помітять своїх запеклих ворогів у Сирії. За Україну воювали також і чеченці, що виступали проти Асада в Сирії, але вирішили, що краще вже будуть "вбивати росіян". Тепер у них є шанс воювати проти росіян в Сирії також.

Є повідомлення, що Арсеній Павлов, один із командирів проросійських сепаратистів в українській війні відомий під прізвиськом Моторола, зараз у Сирії. В інтерв'ю Georgian Journal Павлов сказав, що він був солдатом російської армії в Чеченській війні в 1990-х роках.
Можливо, Павлов знаходиться у Сирії у відпустці, як всі ці російські військові, яких піймали у східній Україні згідно з риторики Кремля. Або, можливо, він є частиною російського військового центру у Сирії.

Бойовий дух

Деякі згадують історію Холодної Війни. Деякі кажуть, що вона ніколи і не закінчувалась — тільки імена змінилися.

Після моєї поїздки до Іраку, я поїхав до Шотландії аби виступити з парою промов про Україну в українському клубі в Единбурзі. Коли я був там, я зустрів кількох українських ветеранів Другої світової війни. Тоді вони приєдналися до німців та воювали проти Червоної Армії. За допомогою радянської артилерії та повітряних бомбардувань їхній підрозділ було захоплено та знищено у битві під Бродами на Західній Україні у 1944 році. Вони розповіли мені історії про жорсткі рукопашні бої з Совєтами. Один розказував, як він вбивав росіян багнетом.

Кілька поодиноких людей, які вижили, втікали на захід, через Альпи, і в кінці війни здалися Англо- Американським військовим. Через кілька років у таборах для військовополонених в Італії, їх було переведено у табори в Шотландії, де вони в результаті оселилися, вивчили англійську, одружилися і побудували нове життя. Для деяких пристосовуватися до життя після війни було боротьбою. У них були свої демони пов`язані із війною і вони були емігрантами, вигнаними зі своєї батьківщини. Вони не могли повернутися до України, знаючи, що повернення до радянського союзу напевно означатиме потрапляння до ГУЛАГу чи катування у стінах КГБ.

"Я багато чого навчився у боях" – сказав охочий до спілкування Олекса Демянчук, солідний, енергійний 91-річний чоловік з густими бакенбардами.

"Це було важко — покінчити з війною, - каже він - І це диво, що я вийшов із в`язниці".

Демянчук говорить ідеальною англійською із шотландським акцентом, хоча час від часу випадково каже щось українською, через що вибачається і посилається на те, що вже старий. Одного пізнього вечора в українському клубі після одного з моїх виступів, Демянчук взяв за руку дружину, Крістіну, і почав танцювати: він крутив її навколо довго поки решта з нас сиділа і позіхала.

"Незважаючи ні на що, життя-дуже хороша річ", - сказав він мені.

Зараз, коли їм виповнилося по 90 років, ці кілька українських ветеранів їздили в пострадянську Україну, щоби відвідати свої рідні міста, покинутих друзів і членів родини, які вижили після війни і півстоліття радянської влади.

Я спитав Демянчука, що він думає про сьогоднішній конфлікт.

"Росія завжди була нашим ворогом, - сказав він. - Якби я був на 10 років молодший, я би знову повернувся до боротьби".

Теорія хаосу

Після Единбургу, я поїхав до Лондона. Одного вечора у пабі я розмовляв зі старим другом. Вона сказала мені, що європейські союзники зараз більше поважають США через їхню дипломатію та м'яку силу у політиці.

Це звучить добре, думав я, потягуючи своє пиво. Я був щасливий чути, що з моєю країною знову рахуються і що мій американський акцент нікого не шокує. Але я почав задаватися питанням, яку ціну ми заплатили, щоби знову бути крутими?

Я висловив думку своїй британській подрузі, що світ значно небезпечніший, ніж був коли-небудь у моєму житті (мені 33 роки). Я відзначив, що наближення війни в Європі не просто імовірність, а це те, що вже відбувається. Навіть якщо це поки не видно явно.

Але що мене лякає, додав я, так це сценарій "Франца Фердинанда" - несподівана подія, яку ніяким чином не можуть передбачити експерти чи політологи, яка витягне картку з-під хиткого карткового будиночка, на якому тримається сьогоднішній світовий мир та спокій.

Що якщо, роздумував я вголос, Путін переоцінить свої сили і розпочне приховані операції в Естонії чи в будь-якій іншій країні члені НАТО, як він це зробив в Україні? Якщо він це зробить, це означатиме статтю 5. І це означатиме війну між Росією та НАТО.

"Якщо НАТО зафіксує, що іноземні сили проникають на їхню суверенну територію, і якщо можливо довести, що це відбувається через країну-агресора — в дію вступає стаття 5", - сказав генерал ВПС США Філіп Брідлав, верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в інтерв'ю німецькій газеті Die Welt у серпні 2014 року.

"Це означатиме військову відповідь на дії агресора," - додав він.

Або, можливо, США збиває російський військовий літак у Сирії або випадково випустять бомби на російські чи іранські війська, які там знаходяться. Чи, може, російські ракети земля-повітря у Сирії зіб`ють американський, турецький чи французький літак. Можливо, військові навчання НАТО чи Росії у Східній Європі переплутають з реальним атаками.

Чи що, якщо український солдат, повернувшись з пекла на фронті у Донбасі, вистрелить у Путіна? Що як раптом російський військовий літак, пересікаючи Ла-Манш чи Балтійське море, зіштовхнеться з цивільним авіалайнером? Згідно з американською розвідкою, у 2014 російські бомбардувальники відхилялись від узгодженого курсу найбільше з часів закінчення Холодної Війни.

"Що якщо" чи "можливо" - ця гра може тривати вічно. Основний момент тут такий: в міжнародній політиці все менше і менше механізмів, які у потрібний момент зупинили б розгортання повноцінної війни чи непередбачувану катастрофу.

І з російськими військовим літаком, який зараз бомбить Сирію і закликами США не літати там, сценарій "Франц Фердинанд" став трохи більш імовірним.

Напруга зростає, і коли настане момент, то це буде наче зсув тектонічних плит, а не млявих ляпасів. І які б теплі почуття Європа не мала до Америки, "керувати з тилу" не вийде.

Я був уже в занадто багатьох окопах, ухилявся вже від безлічі куль і артилерійських снарядів, і бачив забагато мертвих солдатів щоб сказати це - бо іноді навіть показати не достатньо.

Оригінал

Текст публікується з дозволу автора

Переклад Gazeta.ua