РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ ЧИ ДВІРЦЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ, ІНСПІРОВАНИЙ КРЕМЛЕМ
(З нагоди скандалу навколо Віденського ґешефту думаю доречно оприлюднити деякі свої роздуми піврічної давнини)
Вони перетнулись на Майдані, як союзники поневолі. А розправившись із спільним ворогом – Януковичем – готуються до нового зудару. Це про кого, – спитаєте? А йдеться про основних фігурантів Мадану - революціонерів, олігархів та Кремль.
Останнім часом з'явилось чимало публікацій на тему московського сліду на українському Майдані. Очевидно, що сама по собі теза практично не викликає сумнівів. Уявити, щоб хоча б якась серйозна політична подія в Україні за часи незалежності відбулась без впливу і участі Кремля – просто неможливо. Але якою мірою – це питання.
Умовно назовемо те, що почалось в Україні у листопаді минулого року "операція Майдан-2014" або коротше, М-2014. Що менш всього викликає сумнівів, так це переслідування Москвою своїх інтересів в М-2014. Висловимо, можливо, дещо парадоксальне припущення – банда Януковича у певному відношенні була не найкращим партнером Кремля у його далекосяжних планах щодо України. Тому, плануючи підпривні операції проти України, Кремль, вірогідно, мав і спеціальні наміри проти донецьких. Адже погодьтесь, це був неслабкий клан.
Імовірно, з якогось моменту Путін зрозумів, що "м'яка" схема контролю України (на зразок Білорусі чи Казахстану) не спрацьовує, становить смертельну загрозу для імперії, і отже, є неприйнятною. І надалі лише чекав підходящого моменту, щоб замінити її на жорстку модель "разрушающего контроля" (по типу Грузії чи Молдови). Ідеологічний заспів був запущений, напевно, десь у часи проголошення України "несостоявшимся государством". І ось нарешті кремлівському фюреру трапився балбес, який дозволив максимально розхитати основні безпекові інституції української держави і суспільства.
Яким був план Москви ? Дехто стверджує, що помилка була допущена Кремлем ще при плануванні операції. А що власне планувалось? Що по максимуму, що по мінімуму? Бо серйозні операції не можуть бути односкладними. Спровоковути громадянську війну в маштабі всієї України, – це серйозно? Захопити територію України, – і що робити далі?
Яка була програма-максимум? Жириновського відкидаємо. Або ділимо на два, чи на три? Напевно, реальним вбачався варіант з Кримом плюс "Новоросія" від Харкова до Одеси з виходом до Криму та Придністров'я. Так виглядає, судячи із того, що переважно пишуть.
Сьогодні майже за правило гарного тону прийнято наділяти Путіна та ФСБ надприродною потугою. На будь-які виклики – у них ще роки назад сплановані реакції. Але чи така вже бездоганна "тщательно спланированная операция по захвату территории Украинского государства"? Навряд чи. Не виглядає так. Крім того, імовірно, бомба вибухнула передчасно чи її змушені були підірвати не в найкращий момент. Ще ніколи Путін не захоплював територій – ні в Пд. Осетії, ні в Абхазії, ні в Придністров'ї. Крим – це його прем'єра в якості територіального загарбника. Територіальне загарбництво у 21 ст.? Чи виглядає це як результат ретельно спланованої операції? Де тоді геополітичне, економічне, фінансове, і т.п. прикриття?
Харківський епізод. Це там мав відбутись політичний запуск "Новоросії"? А Кернес зірвав план? За що й отримав потім кулю у хребет (від Яника чи від Путіка)? Чи Харків - це просто фейк для Януковича, щоб іще трохи потягати його за носа? Хто планувався на політичне крило та очільників Новоросії? Якийсь кримінал-аутсайдер типу Аксьонова? Щось все це не викликає враження ретельно сплановано операції.
Хоча щось, і немало, все ж вийшло у Путіна та слід погодитись і з думкою – щось дійсно пішло не так. Напевно, основна причина – це дійсно не та реакція народу, на яку розраховував московський фюрер. Водночас недоконаність кремлівської операції може пояснюватись також певними непередбачуваними, екстреними подіями.
На роль такої події може претендувати несподіваний, і здавалось би, нелогічний євро-поворот донецьких у 2013 році. Як при здоровому глузді можна було розраховувати втиснути в євро-формат корумповану пику донецько-української держави? Отже, що це було? Банальний шантаж Путіна донецькими бандитами, чи спроба в останню мить вискочити із кремлівської пастки, яку вони помітили занадто пізно.
Припускаємо, десь в той період Путін і поставив задачу якомога швидше і остаточно позбутися Януковича та, імовірно, й загалом надавати "зарвавшимся" донецьким бандюкам по геніталіях. Імовірно, Яник, Азір & Co таки добряче дістали Путіка. Адже, уявіть собі, ці "падонкі" посягнули не просто на "сокровенную мечту" карліка - новий СССР, але й на саме існування імперії та її геополітичні горизонти.
Припустимо, євро-фінт був лише спробою донецьких витиснути із Кремля преференції – газові, кредитні тощо. Але чи враховували бандюки, що відновлювати СССР "кремлевский мечтатель", напевно, збирався в т.ч. і через механізм "Тамошнего Союза" (ТС). А присутність України там ОБОВ'ЯЗКОВА (!!!).
Спочатку провінційний любитель смоктульок, імовірно, шантажував гонорливого москаля газовою ціною (нам є чим гордитися, га?). Пам'ятаєте, у 2009 Тимошенко привезла з Кремля практично ринкову ціну на голубий вогник - 410$ (чи зрозуміємо ми колись той шанс?). "За таку ціну в ТСи не вступають", - резонно відпарирував наш "проффесор" на московські зазивалки. Ординці, напевно, продовжували наполягати, апелюючи в т.ч., і на юридично-договірний бік справи. І ось через декілька років після Угоди-410$ пацани завернули той євро-сюжет, достойний, без сумніву, історичних скрижалів. Вони запустили, на їх думку, безпрограшний проект під назвою "Євро-асоціація".
Якщо це була суто газово-шантажна бутафорія, то вона, схоже, таки спрацювала. Газовий фінт "удався". Фінт, за який вони, напевно, сьогодні проклинають і той час, і ту голову, в якій він виник. Але цілком імовірно, що донецькі нарешті розгадали план Путіна, і метою був не газ, а спроба отримати останній, європейський шанс на спасіння, який не вдався.
Уже в грудні 2013 наш великий комбінатор повернувся із Москви з "трофеєм" у 268$ за т.куб.м та ще й обіцянку на кредит у розмірі 15 млрд. Перемога? Ну воно ніби й так, але ж у кремльовській грі наступний крок за вами, шановний шапковий спритнику. Пожалуйте на гілляку - до Тайожного Союзу. Тут такі правила. В цей момент, газово-союзна логіка порушується. Чи давні вуличні інстинкти зіграли з паханом на прізвисько "хам" (народ скаже, як зав'яже) злий жарт?
Всім, кому "должен" – прощаю, – приблизно такого змісту був наступний хід ригів. "Про вступ до Митного союзу ні в яких документах не говориться", - озвучив Азаров позицію донецьких. Під тиском наростаючої революції? Можливо.
А тепер поставте себе на місце Путіна. "Ну все, дістали ці наглі донецькі хахли! Буде вам і газ, і НАТО, і ЄС, і Крим, і Донбас" – напевно, рвав і метав кремлівський карлік. Між іншим, вам не здається, що характер і маштаби руйнації Донбасу його ДНЛ-ЛНР-"захисниками" несуть щось надмірне, емоційно-особисте, мстиве? Можливо Путін вирішив, що у донецьких взагалі, а не тільки в їхнього "прєдводітєля", "нет политического будущего"? А раз так, то й економічна база їм ні до чого? Кажете Ахметова не чіпають. Так, і не тільки його, а й ще деяких, кого пахан "прєдал". Але ж на все є ціна, і економічна, і політична.
Отже, фінт у виконанні віртуозів Донбасу виявився провальним, і врешті поховав і самих виконавців. Водночас він довів до кипіння революційний градус.
Якщо версія про кремлівський слід вірна, то у лютому 2014 на Майдані схлиснулись навіть не три, а чотири сили: українські революціонери, опозиційні олігархи, донецькі пацани і путінські заговорщики. Три на одного. У пацанів не було жодних шансів. Праведна ненависть народу і єзуїтські ходи кремлівських сценаристів досить швидко розмели "звіряче кодло". Таким чином, версія московського сліду матеріалізує привид "третьої сили", що як стверджується, стріляла в обидві сторони Майдану.
Зрозуміло, шляхи миттєвих і мимовільних союзників М-2014 розійшлись відразу ж після повалення-перевороту. Революціонери хочуть змін, повної ліквідації режиму і реформ. Чого хоче Кремль? Він не просто завдав нам дошкульного удару. Він і не збирається відставати. Одні з головних його задач - жодних реформ, консервація антинародного режиму, максимально зберегти корупційну систему державного управління в Україні, її кадри, свою агентуру. І врешті повернути Україну під повний контроль Кремля. Чи виходить це у Путіна? Ну схоже, поки-що, так. Він хоче збереження "двора" – герметичного політико-олігархічного анклаву, ізольованого від впливу громадянського суспільства та більш прогнозованого, керованого і покладистого намісника на чолі української влади, щоб продовжувати свій план руйнації української держави. Вкладається Порошенко у цей формат? Якщо згадати лише його кадрову політику, відсутність реформ, блокування ефективної оборони від агресора, потурання безвідповідальності колишніх і нинішніх винуватців, то відповідь має бути ствердною. Адже з усіх напрямів – поки-що самі обіцянки і жодних реальних кроків. А чого вартий фактичний розкол проукраїнського політикуму та ще й під іудо-фарисейським лозунгом "час єднатися". Кого із ким, хотілось би знати. Чим не кремлівський почерк.
Черговий московський сценарій для постреволюційної України, схоже, поки-що спрацьовує. Позбувшись свавільного і ненадійного спільника, Кремль досить успішно пригинає українську революцію М-2014. Чи вистачить українцям, крім духу і волі, ще й розуму, щоб скинути ненависне московське іго? Останні років так 350 нам цього не вдавалось…
P.S. Тепер, коли механізм "шоколадної" афери не лише оприлюднено, але й юридично зафіксовано Віденським судом, маємо нагоду отримати відповідь на питання - чи є в Україні хоча б одна реальна проукраїнська і проєвропейська політична сила. Починаємо загинати пальці ?...
