Мова Гідності: заборони, які народили супротив

"Наблюдать… не питают ли украинцы мысли о прежних вольностях, о гетманщине и о правах на отельное сущестование". Це слова з однієї із численних заборон української мови. Сьогодні, в Міжнародний день рідної мови та річниці подій на Майдані вони мають неабиякий символізм.

Протягом 400 років цензурний гвинт закручувався царським і комуністичним режимами в українську мову кількасот раз – від різноманітних анафем до численних законів і таємних указів. З такою шизоїдною регулярністю страх відродження України лоскотав голови російських царів та совєцьких генсеків. Тому бралися їх міністри, жандарми та "ватники" за знищення нашої рідної мови натхненно та самовіддано.

У такому змаганні за виживання українській мові мало знайдеться конкурентів у світі. Хай цей феномен протистояння регулярним заборонам вивчають історики та мовознавці, а ми згадаємо кілька найбільш яскравих, які так вдало накладаються на сучасні українсько-російські реалії.

"Дабы никакой розни и особливого наречия" в українських виданнях не було, - 1720 року сказав Петро І, наклавши цензуру контролю на все українське друкарство. На багато десятків років українську книгу позбавили друкарського верстату, намагаючись відкинути її в до-Гутенбергські часи.

З викриттям Кирило-Мефодіївського братства переслідування української мови знову повернулося у царські покої. У 1847 році заборонено твори Шевченка, Куліша, Костомарова, а генерал-губернаторам в Україні вислано завдання "наблюдать… не питают ли украинцы мысли о прежних вольностях, о гетманщине и о правах на отельное сущестование". Заборонялося навіть вживати слова – Україна, Гетьманщина.

Не пройшло й два десятиліття, як у 1863 році міністр внутрішніх справ Валуїв поклав на царський стіл таємне розпорядження про заборону пропускати до друку будь-які видання українською мовою. Пояснював українську справу він "польською інтригою", а українську мову назвав російською говіркою, зіпсованою польським впливом.

Та апофеозом "справи проти української мови" став знову таємний Емський Указ 1876 року, яким передбачалося знищити культуру української нації. Цікаво, що для його розробки цар створив спеціальну комісію з дослідження української небезпеки (які аналогії з сучасністю). Вона сформувала детальний інструктаж для державної адміністрації в Україні, відповідно до лінії Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти та "ІІІ Отделения Собственной Его Императорского Величия Канцелярии".

Він забороняв видавати в Україні та ввозити українські книги з-за кордону, ставити вистави, викладати та проводити публічні виступи українською; наказував знищити українські книги в школах та перевірити викладацький склад, закрити Київський відділ імператорського географічного товариства. Це був справжній геноцид проти української культури, ставши черговим маразмом для реалізації імперської "ідеї фікс" – повного знищення української нації. Продовжив цю ганебну практику совєцький режим.

Тому сьогодні, в Міжнародний день рідної мови, ми маємо ще раз згадати усіх, хто не боявся циркулярів, казематів та комуністичних таборів. Хто під страхом смерті зберігав та розвивав те, завдяки чому й досі існує наша нація – рідну українську мову.

Це наш символ протистояння російському окупанту уже не першу сотню років, наш символ Незламності, Сили Духу та Гідності.