Гордість та упередження Анатолія Шарія

Мабуть, багато кому відоме ім'я Анатолія Шарія - популярного в медійному просторі відеоблогера та журналіста. У 2012 році через порушені проти нього кримінальні справи йому довелося втекти з України і попросити політичного притулку в Литві, де він перебуває і досі. Там Шарій, власне, і займається своїм блогерськм ремеслом, яке приносить йому шалену популярність серед певної аудиторії. Вся його діяльність на цій ниві, враховуючи сучасні події в Україні, в основному зводиться до виявлення брехні в українських ЗМІ. В принципі, справа надзвичайно корисна та навіть необхідна, оскільки наш інформаційний простір в сьогоднішні дні справді заповнений шкідливими вкидами непрофесійних журналістів та пропагандистів, свято вірячи яким, ми уподібнюємося багатьом сусідам з Півночі, які, на превеликй жаль, повелися нав'язаним їм казкам про фашистів та розпинателів дітей в Україні. Також Шарій відомий своєю постійною готовністю до дебатів з ким завгодно: від Громадського телебачення до звичайних користувачів Ютубу, на що сьогодні здатні далеко не всі професійні журналісти. На цьому потік лестощів потрібно завершити, бо найбільше нашої уваги потребують не особисті, а професійні якості Шарія, в тому числі притаманна йому фатальна вада, неприпустима для того, хто на кожному кроці заявляє про свою об'єктивність: його НЕоб'єктивність. Звідки такий висновок? Пояснюю.

Шарій, гордо називаючи себе переконаним пацифістом та борцем за мир в Україні, судячи з його відео, постійно засуджує лише одну сторону конфлікту, звісно ж, Україну. Це стосується її ЗМІ, армії, політиків та навіть простих громадян. Часто (і це треба визнати) його звинувачення цілком обґрунтовані та зрозумілі: то якийсь український сайт опублікував відвертий фейк; то наші солдати негарно повели себе на дорозі; то некомпетентний політик висловив абсолютно неприпустиму думку; то звичайний українець без особливої на те причини побив на вулиці росіянина. Що б там не сталося, але найпікантніші прецеденти публічного рівня в Україні рідко-коли проходять повз пильне око Шарія та його надійних інформаторів. Саме висвітленням таких ситуацій на своєму каналі в основному і займається пан Анатолій. При цьому робить він це вишукано і зі смаком: завжди тонко іронізує, підбирає ті чи інші епітети і метафори, влучно називає свої відео і робить багато іншого, щоб відповідати званню передового українського відеоблогера. Таким чином він, вочевидь, намагається хоч якось понизити рівень напруги в нашому суспільстві, побороти ненависть до ворога і пробудити любов до ближнього нашого з Півночі... Так, звучить справді гарно і обнадійливо, проте, на превеликий жаль, вся безкорислива діяльність Шарія, схоже, зводиться до намагань напоумити лише одну сторону цього конфлікту, а саме українців. Відеоблогів, де б Шарій у своєму типовому іронічному стилі тролив росіян, їхні ЗМІ, армію чи політиків на його каналі ви не знайдете. Чому ж так? На це питання є 2 можливі відповіді: або пан Анатолій мимохіть не помічає жодних вартих його цікавості маразматичних заяв російських політиків чи висмоктаних з пальця наклепів їхньої преси (якими щодня нас тішать любі брати-слов'яни); або ж пан Анатолій зумисне закриває на них очі. Перший варіант ставить під сумнів журналістський професіоналізм Шарія, а другий - його неупередженість, а отже, і, знову ж таки, журналістський професіоналізм. Перейдемо до конкретики, переглянувши кілька його відеоблогів.



Зверніть особливу увагу на іронічні назви відео, різкі висловлювання та майстерно відточену міміку, якими пан Анатолій збагатив свою працю.
Тепер давайте переглянемо відеоблоги Шарія, в яких відсутня будь-яка критика української сторони (так, такі інколи зустрічаються на його каналі - приблизно один на 15-20 відеоблогів).

Тут Шарій висловив свою думку з приводу трагічної долі трирічного хлопчика, якого в Слов'янську "розіп'яла" українська Нацгвардія. Ця фантастична вигадка російських ЗМІ вже увійшла в історію, ставши предметом численних анекдотів та яскравим прикладом продажної журналістики. Кращої нагоди висміяти непрофесіональних фахових колег, включивши всю свою іронічну фантазію та вміння якісного тролінгу, в пана Анатолія ще просто-таки не було. Та як він проаналізував цей сюжет на ділі? Шарій показав інтерв'ю цієї жінки, представив нашій увазі свою ексклюзивну переписку з блогером, який першим опублікував цю новину (тобто вигадав її) і в кінці різко засудив всіх "покидьків, які поширюють подібного роду мерзенні казки". При цьому, протягом усього відео ми жодного разу не побачили коронну задоволену своєю проникливістю міну Анатолія, якою він радує нас кожного разу, коли викриває фейки українських ЗМІ. Також не почули його фірмових іроній і не прочитали влучного заголоку (звісно, якщо не вважати "Мое мнение по распятому ребенку" вершиною сатиричної уяви Анатолія). Чому ж він так легковажно підійшов до розкриття такого значного фейку, на який повелися мільйони росіян? Відповідь на це питання знає лише сам Анатолій - ми ж можемо лише здогадуватися і не ділитися ні з ким своїми припущеннями, а то ще звинуватять в необґрунтованому наклепі!
Ще одне досить показове в цьому плані відео:

Тут показане інтерв'ю жінки з окупованого сепаратистами Шахтарська, яка своїми словами повністю перевартає з ніг на голову уявлення багатьох росіян про винуватців щоденної загибелі мирних жителів на Донбасі. Вона сказала, що не вірить в те, що українська армія цілеспрямовано обстрілює мирні квартали, і звинуватила в цьому конфлікті російську сторону. Навіть Майдан і Правий сектор захищала! Словом, позиція жінки, як уродженки Донбасу і корінної росіянки (як вона себе назвала), справді революційна. Незалежний журналіст, який виступає за всебічний плюралізм думок, повинен був би представити це відео як щось феноменальне та виняткове, надавши йому відповідний опис, заголовок та всі інші допустимі "бонуси". Як же вчинив наш любий "неупереджений" пан Шарій? Сказав, що не хоче ніяк коментувати це відео і попросив відвідувачів свого каналу утриматися від нецензурної лексики, яка могла б стати наслідком їх ознайомлення з альтернативною та неприйнятною для них думкою (правда ж тільки одна - і однозначно на їхньому боці!). Тут пан Анатолій непомітно для себе проколовся, оскільки попросивши на початку відео людей втриматися від нецензурних висловлювань на адресу проукраїнської жительки Донбасу, ясно показав, за що і проти чого виступає основна маса підписників його каналу. Цей факт, до речі, багато що говорить і про політичні переконання самого творця каналу. Показовим в цьому плані є заголовок відео ("Другой взгляд. В Кабмине молодцы, Порошенко лучшии"), який зумисне провокує та поглиблює подальшу конфронтацію, а також опис ("Шахтерск. Комментировать не хочу"), який ще раз доводить, що незаангажованим підходом до аналізу відео пан Анатолій поки похвалитися не може. Ви спитаєте: а для чого ж тоді він взагалі викладає в себе на каналі такі відео? Відповідь, я вважаю, очевидна: заради об'єктивності. Ілюзії об'єктивності.
Проте навіть цю дріб'язкову ілюзію повністю стирають найкрасномовніші в плані політичних поглядів Шарія відео на його каналі, які остаточно перекреслюють будь-які натяки на хоч якусь там неупередженість цього журналіста.

Однохвилинне відео, на якому двоє маленьких діток малюють на паркані невеликими буквами гасло "Слава Україні!". В кінці відео вони разом зі своїми родичами мирно ідуть з подвір'я. Що ж такого особливого побачив в цьому нічим не примітному випадку шановний Анатолій Шарій? Діти були негарно одягнені? Викрикували лайливі слова? Намалювали на паркані щось вульгарне? А може, ми просто не помітили чогось такого жахливого, що настільки обурило Анатолія, що він був змушений назвати це відео "Поколение быдла. Вива, революция" і викласти на своєму каналі? В наші дні можливо все. Неможливо лише одночасно бути об'єктивним журналістом та проявляти місцями абсолютно неадекватну реакцію на цілком нормальні речі.

В цьому відео пан Анатолій дозволив собі в різкому тоні висловитися про жителів Західної України. Трохи в скороченому вигляді це звучало приблизно так: "Дарма ви приїжджаєте в Київ і намагаєтесь вчити місцевих жителів патріотизму! До 1939-го року ви, бля*ь, були ніким! Ви замість волів були! Ви маєте поставити пам'ятник Сталіну, бо саме він в 1939-му вам цивілізацію відкрив! Ви не подавали супи полякам, ви подавали супи наймитам поляків, бо до поляків вас би не допустили! Я - українець, а ви напівкровки, напівполяки, напівугорці, напів *уй знає, хто! Не вчіть киян, як їм треба любити країну, бо ви не українці! У вас навіть прапора немає. Спустіться на землю та усвідомте те, що ви внуки і правнуки помічників наймитів."
Після таких висловлювань на адресу мільйонів своїх співвітчизників, Шарій не має ніякого морального права взагалі називати себе журналістом, поки не попросить вибачення в усіх жителів Західної України. Проте досі називає і вибачення не просить. Вочевидь, пан Анатолій в Литві влаштувався досить комфортно і повертатися до Батьківщини найближчим часом не планує. Ну й нехай: думаю, якось спробуєм пережити.
Також варто зазначити, що на його каналі можна знайти багато роликів з інтерв'ю російських та інших іноземних солдатів, котрі в лавах сепаратистів воюють проти української армії. На камеру вони намагаються обґрунтувати свій вибір, пояснити, чому взяли в руки зброю і що вони роблять на території чужої держави. Ось найвідоміші такі відео:








Виклавши їх на своєму каналі, Шарій злицемірив двічі. По-перше, знову ж таки, в нього не знайдеш жодного інтерв'ю українських добровольців, які також могли ґрунтовно розповісти про своє бачення цієї війни. Тобто в цьому плані абсолютно відсутній плюралізм думок, якого повинен дотримуватися кожен журналіст, який називає себе об'єктивним. По-друге, з одного боку, виклавши ці відео, Шарій свідомо чи несвідомо сприяє пропагуванню поглядів цих солдатів, романтизує їхній життєвий вибір, пояснює причини та благородні помисли, які змусили їх взятися за зброю. З іншого боку, пан Анатолій на кожному кроці заявляє, що ця братовбивча війна не має ніякого сенсу з обох сторін, буцімто за зброю дарма беруться і ті, й інші. Саме тому йому потрібно остаточно розібратися: або він вважає цю війну непотрібною і однаково засуджує обидві сторони конфлікту, не прославляючи жодну з них; або нарешті знімає з себе маску "об'єктивного" журналіста і викладає на своєму каналі інтерв'ю хоч з мексиканськими добровольцями, які приїхали воювати в Україну за нові ринки збуту наркотиків. Тільки в такому випадку ніхто не матиме морального права називати його лицеміром.
Отже, що ми маємо? Шарій, який, як найщиріший пацифіст, на кожному кроці заявляє, що цю війну треба закінчувати, одночасно з тим засуджує лише одну сторону конфлікту, свідомо чи несвідомо даючи всі підстави для іншої аргументовано прикривати свої злодіяння та збільшувати число своїх прихильників, тим самим лише поглиблюючи прірву між воюючими силами. Почитайте хоча б, що пишуть підписники Шарія під його відеоблогами. Тисячі злобних коментарів росіян в адресу України, мовляв ніколи в нас не було мови і нації, без Росії ми ніщо, нема на нас Сталіна й інша подібна ахінея. Цими істеричними та абсурдними думками зазомбовані росіяни постійно втішають свою збочену імперську уяву, ще більше утверджуючи в ній образ зовнішнього ворога, землі якого повинні належати їм. І цим фатальним настроям своєю блогерською діяльністю лише підіграє пан Анатолій. Робить він це свідомо чи ні - важко сказати. Одне можна твердити напевно: якби він справді щиро хотів скорішого завершення цієї кривавої війни, то намагався би достукатись до обох сторін конфлікту, що й повинна робити людина, яка гордо називає себе борцем за мир. Проте наразі з його боку маємо лише суцільний потік бруду на адресу України, який всебічно підтримують мільйони росіян. За таких обставин війна в нашій країні закінчиться ще не скоро.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"