Раджу подивитися новий фільм "Вихід. Царі і боги". Втім, якщо не маєте змоги, — не біда, сюжет вам добре відомий, адже в основу стрічки покладено Біблійну легенду про вихід євреїв із Єгипту та народження їхньої нації. Це також і про нас, і про всі народи, які свого часу здобували волю і гідність. 300 років рабства, 40 років блукання пустелею. Сім кар єгипетських — це санкції США та ЄС проти Росії. Вже було чотири рівні, ще треба три. Ми кудись рушили. Бог із нами. Для решти подій теж можна знайти аналогії, тільки от немає дуже важливої ланки — Мойсея. Або Вашингтона, Кромвеля, де Голля, Гавела...
"Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись...", — пророкував наш Кобзар. Про потребу появи Мойсея писав і великий Каменяр Іван Франко. А він аж надто треба, бо народ без пастиря сліпий і безпорадний. Адже нічого не помінялось у суспільних відносинах на Землі за три тисячі років, принаймні у світі невільному, центром якого є Московія. Дійові особи всі ті ж: царі і їхні сатрапи, кріпаки, підневільні народи, купці, лихварі, вбивці, боягузи, зрадники... І — борці за волю. І мотиви ті самі: поневолення заради збагачення і марнославства, звільнення, очищення, любов і ненависть.
Пригадуєте головну вимогу Майдану: "Лідера! Лідера!". "Ні, ні! — відхрещувалися промовці, — час месій і яскравих лідерів минув, настала пора прагматичних менеджерів (читай — злодіїв), а лідер — сам народ". Але це лукавство. Власне революція на теренах Європи в ХХІ столітті — нонсенс, катастрофа; але якщо вона вже сталася, то на її чолі має стати лідер. Бо не можуть такі потрясіння відбуватися без ватажків. Не заводом керують нині прем'єр і президент, а країною, в якій відбувається революція, котра сама по собі є поняттям духовним. Ті ж, хто вискочили тоді на трибуну, а сьогодні вхопилися за кермо держави, свідомо опустили планку вимог до влади. За їхньою логікою виходить, що настав час лише для героїв, які вмирали на Майдані й гинуть на Донбасі, страждають від голоду і холоду, "градів" і ран. Тобто внизу — революційна романтика, а нагорі — цинічний прагматизм? На полі битви — Геракли, Гектори, Давиди, Ахілли, а на Олімпі — менеджери? Треба усувати цю дику суперечність, інакше заблудимося. Від влади, а також від кожного із нас, передусім із себе, маємо вимагати за найвищою шкалою. За тією, на якою билися кіборги в Донецькому аеропорту. І ніяких поблажок. Чому не покарані винуватці нездарного розслідування подій на Майдані? Чому досі при погонах генерали, професійна недолугість яких призвела до іловайської та інших трагедій? Згадаймо, як вчинив начальник французького відділка поліції після терористичного акту в цій країні — застрелився. Чому не відповіли перед законом посадовці, які гальмували процес постачання нашої армії, розкрадали гроші і майно? Чому й досі залишаються на найвищих посадах ті, хто здав Крим і провалив АТО? Таких "чому" безліч. Тож навіть, якщо вони й менеджери, то дуже кепські, неефективні, яких давно треба вимести поганою мітлою. Але якщо вони й досі у владі, то суспільний організм нездоровий.
Де ж ти, український Мойсею? Агов! Покажіть пальцем на будь-якого політика і запитайте себе: "Це він? Це той, що пожертвує власним майном і життям заради народу?". Упевнений, що при переліку більшості з відомих імен ви розрегочетеся. "Мойсей на "мерседесі"? Ха-ха! Месія з мільярдними рахунками? Вашингтон із Кончі-Заспи? Ну, ну…". Він десь є, але йому не дає пробитися на поверхню брудна олігархічна піна. Ми всі його підсвідомо шукаємо, але, вочевидь, не там. Немає його на телеекранах, там лише ті, кого призначають коломойські, фірташі, ахметови. Чи здатні ми його знайти, виростити, наділити владою і піти за ним? Ось питання з питань, на яке маємо якнайшвидше дати відповідь. Інакше ми не нація.
Хтось скаже на це, мовляв, уже був один у 2005 році. Наламав дров. Ну, помилилися, буває, треба робити другу спробу, третю... Поки не знайдемо гідного. Для цього мають працювати такі механізми громадянського суспільства, як Майдан, Віче — субстанції, які генеруватимуть ідеї і пересіватимуть управлінські кадри. На жаль, ці народні органи нинішня влада знищила як не потрібні. Чи треба зациклюватися на п'ятирічному президентському термінові, який сковує народну кадрову ініціативу, адже нашим поводирем може стати і... прем'єр(тільки не нинішній), тим паче, що маємо парламентсько-президентську республіку. Питання з новим керівником уряду можна вирішити дуже швидко. А може, слід змусити чинного президента сповна виконувати свої обов'язки? Цього від нього чекає народ, бо, схоже, він досі ніяк не може зважитися на рішучі кроки
А тепер про Україну й Росію. Маємо кількасот років спільної долі. Тож чи треба кудись виходити? Ми ж одне в одному, зрослися, наче сіамські близнюки, яких не можна роз'єднати безкровно? Треба. Бо в рабстві немає розвитку. Ізраїль вийшов із Єгипту, Хорватія відірвалася від Сербії, Словаччина — від Чехії, Австрія — від Німеччини. Таких прикладів багато. Нам треба вийти з Росії, але і їй треба вийти з нас. Бо це жахливе взаємопроникнення знищує обидва народи. Ми вбиваємо одне одного фізично і духовно. Обидва народи мусять це усвідомити. Росіяни повинні допомогти звільнитися нам, а ми їм. Можливо, щоб потім знову побрататися.