Люстрація на замовлення

Це слово на слуху останніми роками. Для тих, хто чув цей дзвін, та не знає, звідки він, нагадаємо: походить воно від латинського lustratio— очищення шляхом жертвоприносин. Під час цього ритуалу язичники в Греції очищали вогнем людину, яка мала постати перед Богом. Іншими словами, її спалювали. В суспільно-політичному контексті це слово набуло значення очищення влади від посадовців, які себе скомпрометували. Особливо часто його вживають, коли говорять про необхідність відсторонення від посад колишніх функціонерів КПРС та режиму Януковича.

Варто зауважити, що процедура очищення та оновлення державних структур дуже давня. Завжди після переворотів і революцій, та навіть законної зміни влади, нові правителі намагалися позбутися представників старих команд і сформувати свої. Робилося це у дусі часу: кровно і безкровно, та в будь-якому випадку люстрований чиновник зазнавав і моральних, і фізичних страждань, бо якщо не втрачав життя, то зазнавав осуду всього суспільства, ставав його ізгоєм. Тобто люстрація — річ досить неприємна і не завжди справедлива. Те, що чинили більшовики у період із 1917-го по 1947 роки на теренах СРСР, теж можна назвати своєрідною люстрацією, тільки називалася вона боротьбою з ворогами народу. Під караючий меч тоді, як відомо, потрапили мільйони невинних людей.

1991 року після національної революції, яка мирним шляхом відвоювала Україні незалежність, ми теж повинні були провести люстрацію, —антибільшовицьку. На протилежність методам леніно-сталінців вона мала бути безкровна, європейська, до якої свого часу вдалися, приміром, чехи, словаки, угорці. Питання про це настійно порушували політики з національно-демократичними поглядами. Можливо, так і сталося б, якби на перших чи надругих президентських виборах переміг В'ячеслав Чорновіл чи інший демократ.Коли б іще тоді почали кадрове оновлення,мабуть, не було б потреби у всіх наступних революціях. Проте 1991-го і 1994 років президентську булаву здобули махрові партократи Кравчук і Кучма, які вважали, що люстрація недоцільна, мовляв, досвідчених апаратників ніким замінити, має зберігатися наступність поколінь чиновників, які потім поступово європеїзуються. Але натомість владна еліта деградувала. Більшість посад в адміністраціях, відомствах, міністерствах заполонили куми, свати, братки, масажистки — люди, далекі від ідеї служіння народу, позбавлені людської моралі, які працювали за принципом: узяти від держави побільше і не дати їй нічого. Хоча залишилося й чимало професіоналів (мав же хтось плуга перти), котрі змушені були дотримуватися правил цієї зграї. Тобто люстрація все-таки відбулась, але кримінальна. Було змінено й державну модель. І той, хто говорить сьогодні, що ми прощаємося з радянським минулим, м'яко кажучи, помиляється, а якщо відверто — лукавить. Бо замість комуністичного режиму ще наприкінці 1990-х ми одержали не менш страшний устрій — кримінально-кланово-олігархічний.

2005-го за кадрове очищення взявся Віктор Ющенко. І тут ми побачили, що ця процедура, не така проста, як здається. Влада не мала її концепції, тим паче конкретного плану. Адже люстрація в демократичному суспільстві — не механічна заміна одних на інших, а розбудова принципово нової системи роботи з кадрами: їхня підготовка, перепідготовка, запровадження ефективних критеріїв добору, створення резерву, постійно діючих механізмів очищення тощо. Це, зрештою, зміна системи влади. Бо нове вино в старих міхах, як відомо, кисне. Таке завдання можна реалізувати не за місяць, не за рік, а, як мінінум, за десятиліття. Тим часом влада пішла найпростішим шляхом — стала міняти чиновників усіх рівнів, але, знову ж таки, за політичним і кумівським принципом. Внаслідок чого на багатьох державних посадах опинилися випадкові люди, які стали витворяти не лише дива некомпетентності, а й жадібності: кришували рейдерські захоплення, брали участь у земельних дерибанах, не гребували й хабарами, як і їхні попередники. Суспільство обурилося. Тоді Ющенко махнув на ту люстрацію рукою.

І ось — нова революція і з нею чергова хвиля люстрації. Впадає в очі, що свіжоспечена влада поводиться досить нелогічно. Це вона мала б стати ініціатором і лідером люстраційного процесу, аби сформувати віддану європейській ідеї команду, очиститися від п'ятої колони в СБУ, Міністерстві оборони, держадміністраціях, відомствах. Проте це відбувається лише під тиском громадянського суспільства. Може, й існує нова концепція кадрового оновлення, яка реалізовуватиметься протягом тривалого періоду, але ми про неї не чули ні з уст голови ВР, ні Прем'єра, ні Президента. А їхня відмовка: "Іде війна", — вже набила оскому. Навпаки, той, хто хоче виграти війну, передусім дбає про кадри. І ми бачимо, що чиновництво апарат фактично саботує зусилля народу на забезпечення перемоги. Напрошується досить шокуюче запитання: а чи така вже нова нинішня влада? Чи справді орієнтована на оновлення? Чи не її бездіяльністю в кадровій політиці викликані народні акції сміттєвого "лінчування" функціонерів колишнього режиму Януковича?

16 вересня Верховна Рада під тиском кількох громадянських груп таки ухвалила закон "Про очищення влади". Президент його підписав. Одразу скажу: недосконалий закон. І річ не в його негуманності, як заявляють деякі правозахисники. Як на мене, до служок режиму Януковича слід було б застосувати жорсткіші санкції, ніж просте звільнення з посад. Документ неглибокий, примітивний, позбавлений наукового підходу, несистемний, непослідовний... і навіть замовний, бо робить недоторканними певні категорії держслужбовців. У ньому не враховано помилки кадрової політики, яких припустились у 1990-х і в 2005-му році. Над проектом закону мали б попрацювати інститути права і державотворення, все громадянське суспільство, проте він народився в головах... кількох майданівців — Єгора Соболєва та його соратників і, що найдивніше, майже без змін був поставлений на голосування у залі Верховної Ради! Цей документ критикують юристи, громадські активісти, ну і ясна річ, представники чиновництва.

Найважливіший недолік: запропонована модель люстрації усічена, стосується лише колишніх кадебістів, функціонерів КПРС та чиновників, які працювали в період із 25 лютого 2010-го по 22 лютого 2014 року, тобто за президентства Януковича. Але стривайте, чому опинилися поза увагою посадовці за Кучми з 1994-го по 2004 рік? Зрозуміло, що Соболєв тоді ще ходив до дитсадка і не пам'ятає, як тодішні владні самодури — щербані й засухи — знущалися з людей, порушували їхні права, знищували свободу слова, фальсифікували результати виборів, дерибанили країну. Але ж є мільйони людей, які могли б про це повідати. Чому забули про Гонгадзе та десятки інших замордованих і переслідуваних журналістів? Врешті Янукович тільки успадкував створену його попередником кримінальну систему. Проте Данилич сьогодні у пошані, представляє державу на переговорах, сотні тисяч тодішніх чиновників теж почуваються безпечно, хоча на багатьох із них лежить моральна і кримінальна відповідальність за те, що сталося з країною, чи суспільство вже готове пробачити тодішній її дерибан? Вони винні у тому, що співпрацювали зі злочинним режимом дарма що, як присягали на вірність українському народові. А тому, перш ніж братися за очищення владних структур, слід було б через суд визнати злочинними і комуністичну систему, і режим Кучми — Януковича. Інакше за що суспільство хоче покарати сотні тисяч чиновників? За те, скажете, що крали. Але це правопорушення незрівнянно менше, ніж злочини проти демократії. Найкраще, якби всі чиновники цього періоду самолюструвалися, тобто написали заяви і пішли, а решті мали б винести присуди місцеві громади, які добре знають, хто чим дихає. Та найголовніше навіть не звільнення, а моральний осуд. Хай кожен із кучмістів відчує, що жив не по совісті, що не повинен був прислужувати високопоставленому порушникові закону, а мав діяти як громадянин.

Немає в люстраційному законі і жодних обмежень щодо народних депутатів, хоча слід було б заборонити балотуватися регіоналам, комуністам, а також тим, хто сидить у парламенті більше двох скликань — дуже вже обростають не тільки моральним "жирком", а й "потрібними зв'язками". А тому бачимо і те політичне болото впродовж останніх двадцяти років. Як не можна бути вагітною трохи, так і не може бути очищення наполовину чи на 30 відсотків — воно має бути повне, інакше державний організм отруюватиметься й далі.

Виникає запитання — ким міняти? Де набрати сотні тисяч високопрофесійних, порядних управлінців, адже підготовка чиновника — справа не проста. Як залучити силу-силенну молодих талановитих менеджерів із європейським мисленням, які встигли себе проявити в різних галузях економіки, до державного управління? Для цього потрібна окрема кадрова політика: скорочення апаратів адміністрацій і відомств, підвищення вдвічі-втричі заробітних плат посадовцям (якщо хочемо, щоб держава нормально розвивалась, повинні мати розумних чиновників), організація піврічних, річних, дворічних курсівнавчання молоді за фахом "державний управлінець". Треба просити США, Канаду, ЄС, аби виділили гранти для навчання та стажування наших юнаків і дівчат за кордоном.

Але люстрація не дасть бажаного результату, якщо не змінимо державну модель. Для цього недостатньо тільки ухвалити нову Конституцію — слід перебудувати підвалини економіки, позбавити олігархів упливу на державу (це головна мета люстрації), інакше ми приречені на тупцювання на місці і на постійні революції, а про шлях у Європу доведеться забути.