Отут нижче – коротка історія про те, як я виявилася першим і чи не єдиним оборонцем донецької організації Національної спілки журналістів. Спитаєте, нащо? Сама не знаю.

Хоча думаю, все діло в рожевих окулярах.

А було так.

Я підписана на розсилку однієї групи для журналістів і медіафахівців. Днями на адреси учасників групи переслали листа одного чоловіка з Донецька, який запитував про можливу підтримку донецьких журналістів в умовах війни. Про що йому йшлося, я до кінця з того листа не зрозуміла. Може, шукав якісь грантові програми для журналістів зі Сходу, якщо такі програми є. Може, просто цікавився, чи не знає хто якої роботи на неокупованих територіях. Одним словом, такий собі лист у безвість – один із багатьох, що нині пишуться.

І так би й пройшов той лист непоміченим, якби його автор не додумався поставити підпис: член НСЖУ. Здавалося б, що такого. Таж ні.

Одна пані з групи спокійно прочитати той лист не змогла. І навіть відповіла, навівши посилання на сайт нібито Донецької спілки НСЖУ. Дослівно таке: "Дуже гарно. з мовчазної згоди таких колег на донбасі все і почалося. заодно прошу ознайомитися, чим дихає і живе донецька НСЖУ:

http://www.donsju.donetsk.ua/cgi-bin/dsju/start.cgi

Дякую, але ми помагатимемо українській армії. наші хлопці там гинуть і за це лайно".

Далі я зробила те, чого нині всіляко прагну уникати, - вступила в ідеологічну полеміку з панною. Я навіть сайту так званої НСЖУ не відкрила, а написала відразу:

"Пані, а навіщо звинувачувати людей, провина яких не є доведеною? (Ідеться про пана N, лист якого було переслано). І мені здається, ніхто не давав права одній людині називати іншу лайном просто так, навіть не знаючи її.

Прикро було прочитати Вашу репліку, особливо прикро, якщо Ви - журналіст. Всі ми маємо перш за все залишатися людьми."

Цей, з дозволу сказати, обмін думками, викликав резонанс у зазвичай мирній і спокійній журналістській групі. Хтось написав: "краще у розумінні декого з вас я буду "людиною в останню чергу", але хай це ЛАЙНО залишається без грошей" (авторську стилістику збережено), хтось, хоч як дивно, підтримав мене, а один серйозний хлопець попросив взагалі відписати його від розсилки.

Хоча в самому листі прохача з Донецька взагалі не йшлося про підтримку обласної НСЖУ, там було зрозуміло, що людина для себе допомоги просить. Просто бідолаха думав, що пишучи "член НСЖУ" він натякне, ніби є професіоналом, і це додасть йому ваги. Аж не так сталося, як гадалося.

Утім, найемоційнішою була все ж реакція панни, через яку і розгорілася ментальна пожежа:

"Ви хочете, аби я витрачала свій час на те, щоб шукати чиюсь вину? людина член донецького нсжу. щось потрібно більше? ви особисто будете належати до організації, позицій якої не підтримуєте? ще й демонструвати свою приналежність? я наче й не називала нікого лайном, а лише результати діяльності - те, чим дише і що робить ця донецька так звана журналістика)" (пунктуацію і правопис оригіналу збережено).

Далі там ще була приписка про те, що я юна дама в рожевих окулярах, а у нас тут війна.

Ну, думаю, пора одягати рожеві окуляри і відкривати нарешті посилання на сайт. І там, розумієте, і "ополчєнци", і "диктатура Порошенка", і "хунта", і повний, як кажуть, набір.

Нда, думаю. От тобі і Донецька НСЖУ. І починаю гуглити.

І що виявляється.

Ще на початку літа офіційний сайт донецької організації спілки журналістів гарненько захопили представники ДНР, і ще на початку літа ДоНСЖУ зробила заяву, що відтепер інформація, розміщена на сайті, не відображає позиції обласної організації. Знову пропоную цитату:

"Самопровозглашенная Донецкая народная республика захватила сайт Донецкого областного союза журналистов НСЖУ и самовольно размещает на нем свою информацию. Об этом сообщают в ДонСЖУ. "Любая информация, размещенная на данном сайте после 28 июня 2014 года, не является официальной позицией Донецкого областного союза журналистов Украины", - сообщает служба информации ДонСЖУ. Отметим, что на сайте ДонСЖУ 29 июня было размещено сообщение от некой "инициативной группы журналистов, которые занимаются созданием Союза журналистов ДНР" о том, что Донецкому областному союзу журналистов уже не принадлежат права на данный сайт".

Цю новину я відправила на групу з припискою:

"Коли я вперше відповідала на вашу репліку, то зробила це скоріше емоційно, навіть не подивившись на посилання, яке ви подали. Тепер, розібравшись, принаймні поверхово, у справі, бачу, що фактична сторона питання теж не свідчить на користь засудження усіх підряд без розбору. Я витратила трохи часу, але мені здається, краще так, ніж робити безпідставні закиди."

Приходили і інші репліки, але вищезазначена панна так і не відгукнулась. Певно, часу не має.

До чого я все це кажу? Я не належу до Спілки журналістів, не прагну бути її членом, не можу судити про доцільність існування цієї організації, бо вкрай мало знаю про її діяльність. Також я розумію, що до спілки журналістів можуть належати люди, погляди яких не збігаються з моїми.

Проте в деяких ситуаціях я дедалі більше втрачаю надію на те, що в цьому світі є потреба в розумі, який вчить робить висновки на основі бодай поверхового аналізу фактів, і серці, яке вчить мінімально співчувати людям, які опинилися у ситуації, гіршій за твою. Бо дедалі більше люди демонструють, що можна прекрасно обійтися і без того, і без другого.

І ще при цьому бути – патріотами країни, допомагати армії і не носити, на відміну від мене, рожеві окуляри.