Барига на воєводстві
Чергова радість-перемога: Порошенко видав Указ № 806/2014, яким установив в Україні свято – День захисника вітчизни 14 жовтня.
А тепер відкриваємо статтю 92 Конституції України й читаємо: "Виключно законами України встановлюються: … 7) державні свята".
Вся діяльність Петра Олексійовича на посаді Президента – це демонстративне опльовування Конституції: торгівля територіями, обіцянка "особливого статусу російської мови" для російських бойовиків, закриття кримінальних проваджень за фактами вбивств і масових катувань громадян України на Сході тощо.
Ось і в цьому випадку жодних складнощів для нього не становило б дотриматись формальності – подати до Верховної Ради законопроект про запровадження нового свята. Без жодних проблем цей законопроект був би миттєво проголосований.
Але Порошенко не просто порушує публічні засади функціонування державних інституцій – Порошенко порушує їх демонстративно, користуючись будь-яким, самим малозначущим, приводом.
Причина такої поведінки криється в глибинах президентської психології.
Він з юних років виховувався як барига в родині бариги.
"Купець" — саме так любить називати себе Петро Олексійович, не розуміючи, що "купець" і "торгаш" — це зовсім не одне й те ж.
Все життя закони для нього були чимсь ефемерним – як і для переважної більшості українських бізнесменів, що пройшли шлях первинного накопичування в буремні 90-ті. З точки зору таких як Порошенко, закони – то лише привід для податкових інспекторів вимагати хабарі.
Весь публічний шлях Петра Олексійовича свідчить про те, що він не усвідомлює, що закони (розумні й не дуже, демократичні та диктаторські – будь які) – це писані правила, що встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між вчинками людей та наслідками їх вчинків. І що не можна одні закони виконувати, а інші – ні. Бо правова система або існує в державі, або її не має, і тоді на заміну легальним законам приходить звичаєве право.
У тих законах, які зневажає Порошенко, великої цінності я не бачу – їх готували явно не генії юридичної думки.
Але десакралізація законів в очах населення, публічна демонстрація того, що Конституція – це лише купка нічого не вартих папірців, заклики не звертати увагу на встановлені правила існування суспільства, бо "треба дбати про реалізацію мирного плану Президента" – все це матиме єдиний наслідок.
Замість легального права стане працювати нелегальне, замість судів, створених Президентом – суди, створені громадянами. І в такому разі Порошенку залишиться тільки щиро заздрити побитому в Одесі Шуфричу чи тим улюбленцям народу, які на вироки народних судів скуштують лише сміттєвого бака, а не шибениці.
Наївно чекати розуміння законів суспільного розвитку від активістів Майдану – які в грудні минулого року кричали, що "у нас мирний протест" і носили квіти "Беркуту" під крики "міліція з народом", а в січні цього року годували бутербродами "тітушек".
Натомість зараз вони влаштували страшенний ґвалт у соцмережах.
Ще б пак: 13 жовтня до Адміністрації Президента, покинувши розташування своєї військової частини, вийшли на акцію протесту солдати строкової служби Національної Гвардії. Вимога протестантів – щоби Президент України перестав плювати на закони та підтиратись Конституцією. А заодно видав, нарешті, Указ про їх демобілізацію, який Президент зобов'язаний був давно видати.
Зрозуміло, що це непересічне дійство активісти Майдану негайно оголосили "зрадою" та "рукою Москви", а усілякий інтелектуальний непотріб з числа так званих "політологів" кинувся наввипередки розпинатись, що вимоги солдат на захист своїх конституційних прав спрямовані виключно в інтересах Росії.
Дивна логіка в активістів.
Ніхто з них не кричав про зраду, коли Президент України за умов іноземної агресії відмовився вводити правовий режим воєнного стану.
І поставки електроенергії в Крим – то не в інтересах Росії.
І підтримка дипломатичних відносин з агресором на найвищому рівні державною зрадою не вважається, як не викликає заперечень в активістів фінансування Києвом "поліції ДНР" чи безкоштовні поставки газу та електроенергії на всі об'єкти, захоплені російськими бойовиками.
А коли люди подають свій голос на захист своїх же прав, задекларованих Конституцією – то це "рука Москви".
Чудовий діалог я почув у ході прямої трансляції з акції протесту. Батьки солдат строкової служби, яких, мов худобу, без жодних правових підстав, за умов мирного часу вже кілька місяців утримують на території військової частини, питають в командира, коли буде демобілізація. Той каже:
– Коли Порошенко вирішить.
– Так за законом вони вже переслужили.
– Хе, так за законом нам багато чого положено, а зараз — як вирішить Порошенко.
Більш того: командувач Нацгвардією Полторак вважає незаконними вимоги своїх підлеглих, щоби Президент Порошенко дотримувався законів. І погрожує за такі вимоги покаранням з усією суворістю законів.
Чим все це завершиться, спрогнозувати не важко — черговою прес-конференцією чергового "законно обраного".
Але на цей раз вже не з Ростова, а з Липецька. Якщо йому, звісно, вдасться збігти.
Фотографія з Майдану перемогла в конкурсі Czech Press Photo у Празі
http://www.radiosvoboda.org/content/article/26636860.html …
(хіба "бариги" зрозуміють?)
Коментарі