Сергій Чирков
Член національних спілок письменників і журналістів України, фундатор і голова літературного об'єднання "Самотній вовк". Автор двотомного роману-подорожі "Ковчег. Колискова для смерті" (2013), електронного "недетективу у 224 убивствах і 17 замахах "Дім-Дом" (2013), кількох поетичних збірок, численних статей у періодиці.
06.09.2014
1899

Шанс без шансу, або Чи можна вивести війська, яких немає

Україна мала б зрадіти, а світ полегшено зітхнути. Авжеж: у Мінську підписано перемир'я. Проте ні у нас ніхто особливо не радіє, ні Європа з Америкою не відчули полегшення. Хіба що Донбас трохи скинув нервову напругу: окупований Росією, користуючись відносною тишею, поспішає поповнити продуктові й водні запаси, а порятований українськими військами – береться доробляти домашні справи, відсунуті, було, перед загрозою повторного ґвалтовного "звільнення" кривавими посланцями Москви.

У тривалість перемир'я не вірить ніхто.

Не вірять втомлені війною жителі Донецької та Луганської областей.

Не вірять маріонетки так званих ДНР і ЛНР, яких послали до Мінська за партнерів переговорів – ще й означена 18 година п'ятниці не настала, а вони почали розсилати релізи вівторкової прес-конференції щодо вже зафіксованих порушень з боку Києва, а з настанням ночі відновили обстріли українських військ.

Не вірять країни НАТО, саміт яких проходив у Великій Британії чи не паралельно з переговорами з терористами. Тому й пообіцяли нам 15 мільйонів євро для реформування армії і військову допомогу у вигляді високоточної зброї на двосторонньому рівні, що має наспіти під завершення двосторонньої тиші.

Не вірять і США. Вони заявили про допомогу у 60 мільйонів доларів для Міністерства оборони України, прикордонної служби та Національної гвардії. З-за океану нам мають прийти бронежилети, пайки для солдатів, засоби радіозв'язку, транспорт, тепловізори, медичні засоби, роботи-сапери, індивідуальне тактичне спорядження, а також каски, прилади нічного бачення і зв'язку. Переважно, як бачимо, засоби фронтового призначення.

Євросоюз привітав домовленість про перемир'я, назвавши її "першим кроком на шляху до стійкого політичного рішення, що базуватиметься на повазі до суверенітету й територіальної цілісності України", але оптимізму щодо подальших кроків також не виявив і ухвалені європейським співтовариством нові санкції проти Москви відкладати чи призупиняти не став. Санкції мають вступити у дію на цьому тижні за прискореною процедурою.

Серед інших, як це часто буває, вирізнився голос канцлера Німеччини. Резонно відзначивши, що "для успіху оголошеного припинення вогню на Сході України необхідно здійснити низку процесів, серед яких – підтверджене виведення з України російських військ", пані Анґела Меркель не стала втрачати нагоди бодай трохи підіграти своєму кремлівському геносе, додавши: "якщо вони там є". Натякнувши, що й досі сумнівається в участі Путіна у подіях на Донбасі й наявності там регулярних частин РФ.

Загальний песимізм щодо перемир'я йде від того, що за столом переговорів не було реальної воюючої сторони.

Росія, попри неодноразові заклики міжнародного співтовариства, не визнаЄ і ніколи не вИзнає себе учасником збройного конфлікту. У Мінську також вона обрала для себе роль спостерігача, який ні за що не несе відповідальності. У такому разі ухвалений документ – не більше, ніж фільчина грамота. Припинити на певний час обстріли за цим документом ще можна. Але не більше. Адже ЯК, скажіть, можна вивести неіснуючі війська? І куди їх виводити? Росія на свою територію не має пускати "невідомо чиї" війська з "невідомо звідки" взятою надсучасною зброєю. Та й впустити їх означало б визнати перед світом, що армія РФ там була і воювала. А залишити її на Донбасі означає продовження війни, аж доки "невідомо чиє" військо буде знищене під корінь.

Тобто позиція Росія не передбачає тривалого перемир'я. Свідченням того є концентрація нових військових підрозділів у Ростовській області і формування потужного броньованого кулака на півночі Кримського півострова, які відбуваються у ці дні.

Тоді чи не прогадав Порошенко, пішовши на такий непевний крок?

Гадаю і хочу вірити – ні. Нинішня пауза у війні, на відміну від першої, нам потрібніша, ніж ворогові. По-перше, і це найважливіше, з початком повномасштабної агресії Росії, що заскочила наш Генеральний штаб зненацька, потрібен час на перегрупування сил, на зміну тактики і зміцнення позицій, на зміщення акцентів бойових дій і доукомплектування війська.

По-друге, у рамках "мирного плану" протягом тижня мають бути звільнені пілот Надія Савченко, режисер Олег Сенцов, які незаконно утримуються за ґратами у Росії, і понад 200 заручників, що сидять у підвалах терористів на території України.

По-третє, міжнародний моніторинг на кордоні, у тому числі за участі ОБСЄ, бодай на короткий час припинить надходження російським військам важкої зброї і збройних припасів.

По-четверте, навіть безперспективне перемир'я містить шанс, яким відповідальна влада не має права не скористатися.

Неминучий зрив перемир'я також зіграє на нашу користь, оскільки зайвий раз ударить по вкрай зіпсованому іміджу Росії та її лицемірного лідера. Адже хто піде на зрив мінських домовленостей, відмовившись виводити війська і зброю, відомо вже сьогодні.

Інші публікації автора

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"