Щоб жити по - новому, потрібні зміни!

Життя на місці не стоїть. Зміни різного плану відбуваються повсякчас і повсюдно: тільки встигай за ними. Особливо гостро вони відчуваються при глибинних суспільних перетвореннях, які вимагають постійного та швидкого оновлення правової бази. Перетворення, що мають за мету прогрес, розвиток і вдосконалення, потребують оновлення правової бази за демократичними стандартами. Без такого оновлення в суспільстві накопичуються невирішені проблеми, котрі, в свою чергу, гальмують здійснення необхідних реформ. А без їхнього здійснення починається тупцювання на місці, регрес, стагнація, що приводить до погіршення життя людей. І це, рано чи пізно, знову каталізує суспільний рух до кращих змін.

Щоб жити по - новому, іти в ногу з часом, адекватно реагувати на суспільні запити та стимулювати демократичні перетворення в ньому, державна влада має постійно ревізувати діюче в ній законодавство та створювати нове, передове. В нашому випадку – законодавство українське, основою якого є Конституція України (Основний Закон України) недосконалого зразка2004 року з наступними змінами, зокрема і внесеними 21 лютого 2014 року (зверніть увагу на цю дату та Розділ ХІІІ "Внесення змін до Конституції України, зокрема ст. 155), в окремих статтях (подаю з невеликими скороченнями) котрої написано:

"Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Стаття 83. У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції…

Стаття 106. Президент України:

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України".

Скажу одразу, що я, будучи на той період народним депутатом України, голосував проти прийняття Конституції України 2004 року, оскільки в ній закладені можливості для протистояння між різними владними інституціями (згодом це підтвердилося на практиці), а про масові порушення регламентних норм під час її розгляду навіть згадувати не буду.

Далі перейдемо до аналізу окремих статей діючого Основного Закону України.

Ст. 8 Конституції України говорить сама за себе. На жаль, українські суди дуже часто не розуміють її положень. Щоб зрозуміли, потрібна люстрація суддів.

А ось ч.3 ст.22 містить дуже вагому норму, яку законодавці дозволяють собі нерідко порушувати. Тому всі громадяни України, відстоюючи свої права і свободи, мають завжди співставляти діючі норми законів з вказаною конституційною вимогою.

Переходимо до ст. 64. Весь світ зараз живе з розумінням страшної реальності тероризму. Україна в Донбасі проводить антитерористичну операцію (АТО, в дійсності - це справжня війна з російський агресором та окупантом). Відповідаючи на цей виклик, доцільно було б, на мій погляд, дану статтю і статті 83, 85, 92, 106, 157, в яких ідеться про воєнний та надзвичайний стан, доповнити нормою про боротьбу з тероризмом.

Наступна ст. 77 стосується чергових і позачергових виборів до Верховної Ради України, а її ч. 2 однозначно вказує, що позачергові вибори до Парламенту призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про розпуск Парламенту. Шістдесят днів і крапка. Ніякого скорочення виборчої кампанії бути не може. Щоб таке стало можливим, треба міняти Конституцію України.

Як на мене, варто було б змінити ч. 3 ст. 77, вказавши, що парламентські вибори проводяться на пропорційній основі з відкритими (для громади) списками (можна навіть і регіональними, щоб ліквідувати будь - яку можливість монопольного впливу партійних вождів). Саме цього вимагає українська громада. Закриті партійні списки, як і вибори за мажоритарною системою, повністю себе дискредитували, даючи можливість грошовитим мішкам купувати депутатські місця в прохідних частинах партійних списків та мажоритарних округах.

Ст. 81 дозволяє створювати виборчі блоки партій. Цю норму треба виключити, щоб партії змагалися за голоси виборців, а для цього їм треба мати свої розгалужені мережі. Реальне відстоювання інтересів своїх виборців даватиме підтримку на виборах, а це, в свою чергу, сприятиме розбудові партійних структур. В такій ситуації партії однієї табуретки не зможуть ховатися в іменних блоках (нерідко без зрозумілих ідеологій) за спинами популярних лідерів і змушені будуть шукати собі союзників для укрупнення з метою завоювання підтримки серед більшого числа виборців.

Відносно дострокового припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 90), то Президент України має право це зробити, якщо протягом одного місяця у Парламенті не сформовано коаліцію депутатських фракцій. Попередня коаліція розпалася 24 липня 2014 року, а нову нікому формувати.

Ст. 106 я подав у скороченому вигляді: вказані тільки ті пункти, які не може здійснювати виконувач обов'язків (в. о.) Президента України – Голова Верховної Ради України. Серед цих пунктів немає норми, яка б забороняла в.о. глави держави очолювати Раду національної безпеки і оборони (РНБО) України.

Натомість, Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" говорить:

"Стаття 5. Голова Ради національної безпеки і оборони України.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України… виконання обов'язків Голови Ради національної безпеки і оборони України на період до обрання івступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України".

Даний Закон підписаний Президентом України ще 5 березня 1998 року, готувався відповідно до Конституції України 1996 року, яка зараз не діє. Враховуючи вимогу ст. 8 діючої Конституції України, він потребує змін. Прикро, що до цього часу апарат РНБО (в першу чергу, разом із Секретарем РНБО, котрий керує даним апаратом, бо вказаний Закон для них є профільним), апарат глави держави (Президент України чи в. о. очолює РНБО), 450 народних депутатів України з парламентським апаратом не спромоглися виправити цей анахронізм.

В ст. 108 Конституції України наведено вичерпний перелік умов дострокового припинення повноважень Президента України, а в статтях 109 – 111 розписано процедуру цього акту при відставці, поганому здоров'ї та імпічменті.

Життя і тут вносить свої корективи. Янукович разом зі своїм оточенням ганебно втік до свого хазяїна Путіна у Росію, самоусунувшись від виконання своїх обов'язків Президента України. Тому ст. 108 треба змінити, додавши пункт про самоусунення з поста. Після цього до Основного Закону України треба внести нову статтю, яка б розписувала процедуру дострокового припинення повноважень Президента України у разі його самоусунення з поста, самоусунення і втечі за кордон, а ст. 105 доповнити нормою, що за цих умов довічне зберігання за ним звання скасовується.

Переходимо до ст. 115 Конституції України, в якій закладено внутрішню колізію щодо відставки Кабінету Міністрів України. Підтвердженням цьому стали подальші події після того, як нещодавно Прем'єр - міністр України заявив Верховній Раді України про свою відставку. Право на це йому дає ч. 2 ст. 115, а в ч. 3 ст. 115 зазначено, що відставка Прем'єр - міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. В той же час ч. 4 ст. 115 говорить вже про те, що відставку Кабінету Міністрів України має прийняти Верховна Рада України. Щоб уникнути подвійних трактувань, у ч.3 ст. 115 треба внести таку норму: відставку Прем'єр-міністра України, наслідком якої є відставка всього складу Кабінету Міністрів України, Верховна Рада України може не прийняти.

Тепер – Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 6 квітня 2000 року:

"Стаття 1. Визначення воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 4. Військове командування.

Військовим командуванням, якому цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
Генеральний штаб Збройних Сил України;
командування видів Збройних Сил України;

об'єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з'єднань, частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Стаття 6. Указ Президента України про введення воєнного стану.

В Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються:
1) обгрунтування необхідності введення воєнного стану;
2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться;
3) завдання військового командування, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану;
4) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
5) інші питання, що випливають із цього Закону.

Стаття 13. Діяльність військового командування в умовах воєнного стану.

В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, керівництво у сфері оборони та забезпечення громадського порядку і безпеки, у запровадженні заходів, передбачених статтею 15 цього Закону, здійснюється відповідним військовим командуванням у тісній взаємодії з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування.
Військове командування під час дії воєнного стану вживає всіх заходів для забезпечення захисту безпеки населення та інтересів держави і несе відповідальність за їхзапровадження на відповідній території.

Стаття 19. Гарантії законності в умовах воєнного стану.

В умовах воєнного стану забороняються:

зміна Конституції України;

зміна Конституції Автономної Республіки Крим;

проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;

проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;

проведення страйків".

Як видно з наведених статей 1 і 6 даного Закону, органи державної влади та органи місцевого самоврядування продовжують працювати в умовах воєнного стану. Окремим високопосадовцям силового блоку держави, перш ніж робити недолугі заяви про перекладання всієї повноти влади на Збройні Сили України (ЗСУ) при введенні воєнного стану замість АТО, треба спочатку хоча б прочитати цей Закон, зокрема ст. 13. В ньому також чітко вказано про збройну агресію чи загрозу нападу на Україну (саме ці фактори характеризують дії Росії на сході України). Напевно те, що даний Закон передбачає визнання Росії агресором офіційно (з іншого боку, як ще можна назвати країну, котра вже окупувала Крим – частину нашої території і продовжує бойові дії на іншій нашій території ?!), а це – вже зовсім інші правові відносини між двома країнами, стримує введення воєнного стану в окремих районах Донеччини і Луганщини.

При таких подіях, які зараз маємо в Україні на Донбасі, можна також застосовувати, після внесення вказаних мною нижче змін, Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану", підписаний Президентом України 16 березня 2000 року:

"Стаття 1. Визначення надзвичайного стану.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 4. Умови введення надзвичайного стану.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

Надзвичайний стан може бути введений в разі:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Стаття 6. Указ Президента України про введення надзвичайного стану.

В Указі Президента України про введення надзвичайного стану зазначаються:

1) обгрунтування необхідності введення надзвичайного стану відповідно до статті 4 цього Закону;

2) межі території, на якій вводиться надзвичайний стан;

3) час, з якого вводиться надзвичайний стан, і строк, на який він вводиться;

4) перелік і межі надзвичайних заходів, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

5) органи державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень;

6) інші питання, що випливають із цього Закону.

Стаття 7. Строк дії надзвичайного стану.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях.

У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Стаття 10. Військове командування.

Військовим командуванням, якому в межах, визначених цим Законом, надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування здійснювати заходи правового режиму надзвичайного стану, є:

Головний орган військового управління Національної гвардії України;

Служба безпеки України;

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України.

Стаття 20. Залучення військових формувань до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану.

Забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану здійснюється силами і засобами органів Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Національної гвардії України, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідно до їх повноважень, встановлених законом.

Згідно з Указом Президента України про введення надзвичайного стану за підставами, передбаченими пунктом 6 частини другої статті 4 цього Закону, до здійснення заходів надзвичайного стану можуть залучатися військові частини Збройних Сил України та органи та підрозділи Державної прикордонної служби України.

Стаття 21. Гарантії законності в умовах надзвичайного стану.

В умовах надзвичайного стану забороняються:

зміна Конституції України;

зміна Конституції Автономної Республіки Крим;

зміна виборчих законів;

проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;

проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;

обмеження прав і повноважень народних депутатів України.

На період дії надзвичайного стану продовжується, у разі закінчення, строкповноважень представницьких органів місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Верховної Ради України".

Відмінністю між воєнним і надзвичайним станом є різне військове командування. У першому випадку головною структурою є Генеральний штаб (ГШ) ЗСУ, у другому – Національна гвардія України (НГУ) Міністерства внутрішніх справ (МВС) України.

В ст. 7 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" треба збільшити строк введення надзвичайного стану. Це стосується і ситуацій техногенного та природного характеру, і ситуацій, схожих на події в Донбасі. В Україні – до 60 діб, в окремих її місцевостях – до 120 діб з можливим продовженням на період ліквідації всіх загроз та відновлення конституційного правопорядку за аналогією зі ст. 18 (ч. 1) Закону України "Про боротьбу з тероризмом". Це ж стосується п. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

До ст. 20, на мій погляд, треба внести зміни, що при введенні надзвичайного стану ЗСУ залучаються не тільки за підставами п. 6 ч. 2 ст. 4, а і за п. 2 – 5 та 7, оскільки за схожими підставами вони залучаються до боротьби з тероризмом відповідно до антитерористичного Закону України.

Спільною рисою обидвох Законів (щодо воєнного і надзвичайного стану) є заборона проведення виборів, знову ж таки у ст. 19 та ст. 21 відповідно. Згадані статті треба уніфікувати, бо вони регулюють ідентичні норми.

До речі, у ч. 4 ст. 83 Конституції України йдеться про заборону проведення чергових виборів до Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану (строк її повноважень становить 5 років згідно ст. 76). А як бути у цій ситуації з позачерговими виборами до Парламенту? Ст. 83 треба міняти, щоб мати ясність і відносно позачергових виборів.

З іншого боку, виглядає дивним, що вибори можна проводити в умовах тієї ж збройної агресії, війни (приклад – Донбас), коли протидія їм чиниться з позицій Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Крім того, як поступати, якщо воєнний чи надзвичайний стан введено, до прикладу, на території 1 – 2 районів однієї з областей України? Конституція України при цьому вимагає заборонити проведення чергових виборів по всій території України, що є неправильним. В той же час АТО можна проводити хоч по всій Україні, але Конституція України не забороняє проводити вибори (тому всі статті Основного Закону України, де йдеться про воєнний і надзвичайний стан, треба доповнити нормою про боротьбу з тероризмом та звести їх до спільного знаменника), як не забороняє цього Закон України "Про боротьбу з тероризмом" від 20 березня 2003 року:

"Стаття 1. Визначення основних термінів.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України;

терористична діяльність - діяльність, яка охоплює:

планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів;

підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях;

організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах;

вербування, озброєння, підготовку та використання терористів;

пропаганду і поширення ідеології тероризму;

фінансування та інше сприяння тероризму;

терорист - особа, яка бере участь у терористичній діяльності;

терористична група - група з двох і більше осіб, які об'єдналися з метою здійснення терористичних актів;

терористична організація - стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації;

боротьба з тероризмом - діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності;

антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності;

Стаття 4. Суб'єкти боротьби з тероризмом.

Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є:

Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство оборони України;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;

Управління державної охорони України.

До участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

Служба зовнішньої розвідки України;

Міністерство закордонних справ України;

Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику в електроенергетичному, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах транспорту;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища;

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну аграрну політику;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

До участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.

Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Стаття 5. Повноваження суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом.

Служба безпеки України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання упереджувальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікацій, які можуть використовуватися терористами; забезпечує через Антитерористичний центр при Службі безпеки України організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції; здійснює досудове розслідування злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю; ініціює питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат; забезпечує у взаємодії з розвідувальними органами України безпеку від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Міністерство оборони України, органи військового управління, з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України забезпечують захист від терористичних посягань об'єктів та майна Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що перебувають у військових частинах або зберігаються у визначених місцях; організовують підготовку та застосування сил і засобів Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово-Морських Сил Збройних Сил України в разі вчинення терористичного акту у повітряному просторі, у територіальних водах України; беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави із-за меж України; в разі залучення до проведення антитерористичної операції - забезпечують із застосуванням наявних сил та засобів виконання завдань щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій; беруть участь у затриманні осіб, а у випадках, коли їх дії реально загрожують життю та здоров'ю заручників, учасників антитерористичної операції або інших осіб - їх знешкоджують.

Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій, а також здійснюють просвітницькі та практично-навчальні заходи з метою підготовки населення до дій в умовах терористичного акту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та органи охорони державного кордону здійснюють боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення спроб перетинання терористами державного кордону України, незаконного переміщення через державний кордон України зброї, вибухових, отруйних, радіоактивних речовин та інших предметів, що можуть бути використані як засоби вчинення терористичних актів; забезпечують безпеку морського судноплавства в межах територіальних вод та виключної (морської) економічної зони України під час проведення антитерористичних операцій; надають Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби, забезпечують їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань здійснює заходи щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об'єктах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Управління державної охорони України бере участь в операціях з припинення терористичних актів, спрямованих проти посадових осіб та об'єктів, охорону яких доручено підпорядкованим цьому Управлінню підрозділам, надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Розвідувальні органи України здійснюють добування, аналітичну обробку та надання в установленому порядку розвідувальної інформації про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій за межами України, а також здійснюють заходи безпосередньої протидії терористичним загрозам життю і здоров'ю громадян України, установам та об'єктам державної власності України в разі залучення розвідувальних органів України до участі в антитерористичних операціях за межами України.

Стаття 7. Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

На Антитерористичний центр при Службі безпеки України покладається:

розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з терористичною метою;

збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;

організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціальних навчань та тренувань;

участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, підготовка і подання в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб'єктами, які ведуть боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцій, здійснення заходів щодо запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності;

взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом.

Антитерористичний центр при Службі безпеки України складається з Міжвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах Служби безпеки України.

Міжвідомча координаційна комісія Антитерористичного центру при Службі безпеки України формується з керівника Антитерористичного центру та його заступників; заступників Міністра внутрішніх справ України, керівників центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України; заступників керівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, Управління державної охорони України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; командувача Національної гвардії України; начальника Управління Служби безпеки України в м. Києві, заступника голови Київської міської державної адміністрації, заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також інших визначених Президентом України посадових осіб.

Положення про Антитерористичний центр при Службі безпеки України, персональний склад Міжвідомчої координаційної комісії затверджуються Президентом України. Керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України призначається Президентом України.

Поточну роботу з виконання завдань, покладених на Антитерористичний центр при Службі безпеки України, організовує його штаб.

Стаття 10. Умови проведення антитерористичної операції.

Антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.

Стаття 11. Рішення щодо проведення антитерористичної операції.

Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймаєтьсязалежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру приСлужбі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України... Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайноінформується Президент України.

Антитерористичним центром при Службі безпеки України антитерористична операція проводиться в разі, коли:

терористичний акт загрожує загибеллю багатьох людей чи іншими серйозними наслідками або якщо його вчинено одночасно на території кількох областей, районів чи міст;

ситуація, пов'язана із вчиненням або загрозою вчинення терористичного акту, є невизначеною щодо причин та обставин її виникнення і подальшого розвитку;

вчинення терористичного акту зачіпає міжнародні інтереси України та її відносини з іноземними державами;

реагування на вчинення дій з ознаками терористичного акту належить до компетенції різних правоохоронних та інших органів виконавчої влади;

очевидною є неможливість відвернення або припинення терористичного акту силами правоохоронних та місцевих органів виконавчої влади окремого регіону.

Стаття 12. Управління антитерористичною операцією.

Для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України… або особою, яка його заміщує.

Порядок діяльності оперативного штабу з управління антитерористичноюоперацією визначається на основі Положення про нього, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Керівник оперативного штабу визначає межі району проведення антитерористичної операції, приймає рішення про використання сил і засобів, що залучаютьсядо їїпроведення, а в разі потреби за наявності передбачених законом підставвносить на розгляд Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Втручання в оперативне управління антитерористичною операцією будь-яких осіб незалежно від посади не допускається.

Законні вимоги учасників антитерористичної операції є обов'язковими для громадян і посадових осіб.

Стаття 13. Сили і засоби, що залучаються до проведення антитерористичної операції.

При проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально - технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби,засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчоївлади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи,які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.

Стаття 14. Режим у районі проведення антитерористичної операції.
У районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бутивстановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення.
У районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Перебування в районі проведення антитерористичної операції осіб, які не залучені до її проведення, допускається з дозволу керівника оперативного штабу.
Стаття 18. Завершення антитерористичної операції.

Антитерористична операція вважається завершеною, якщо терористичний акт припинено та ліквідовано загрозу життю і здоров'ю заручників та інших людей, які знаходилися в районі її проведення.

Рішення про припинення антитерористичної операції приймається керівником оперативного штабу з управління цією операцією.

При проведенні антитерористичної операції керівник оперативного штабу спільно з відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування організовує надання допомоги потерпілим, визначає заходи щодо усунення та мінімізації наслідків терористичного акту, організовує їх здійснення".

А де була Служба безпеки України (СБУ) ще тоді, коли під російськими прапорами російські агенти - диверсанти, майже без проблем перетинаючи наш державний кордон, разом з місцевими російськими найманцями – сепаратистами та терористами зі зброєю в руках, керовані російськими спецслужбами, тільки починали захоплювали державні установи на Донбасі, зокрема і приміщення місцевих управлінь СБУ та зброю її співробітників? Чому СБУ зволікала з прийняттям рішення про початок проведення АТО із залученням до неї ЗСУ, НГУ, Держприкордонслужби і Управління держохорони?Чому більше місяця СБУ діяла без керівника Антитерористичного центру (АТЦ)? Де був Голова СБУ? Хто відповість за упущений момент, в результаті чого український народ змушений нести тяжкі втрати із - за непрофесіоналізму тих чи інших посадовців? Чому в цьому плані мовчить Генеральна прокуратура України? Де широкомасштабна фільтрація?

Трохи дивною виглядає норма ст. 11 даного Закону, за якою рішення про проведення АТО хоч по всій Україні приймає керівник АТЦ при СБУ – він же перший заступник Голови СБУ (в такому контексті треба уточнити ст. 7), правда, за письмовим дозволом Голови СБУ. Мені видається, що прийняття рішення про проведення АТО АТЦ при СБУ треба підняти на один щабель, тобто саме рішення за письмовим дозволом Президента України приймає Голова СБУ та доручає проводити АТО керівнику АТЦ, аби не створювати зайвої напруги у керівництві СБУ.

Це ж стосується і рішення про припинення АТО (ст. 18).

А може взагалі глава держави має сам приймати рішення про початок та припинення АТО, коли загрози національній безпеці України співмірні з тим, що зараз відбувається на Донбасі?!

В ст. 12 відносно управління АТО варто зробити доповнення щодо внесення пропозицій про введення не тільки надзвичайного, а і воєнного стану.

Мені видається, що зараз керівництво держави уже має готувати наших військовиків до ведення бойових дій на Донбасі в осінньо - зимовий період з відповідним тиловим забезпеченням, бо навіть у випадку знищення там основних сил російських бойовиків у теплий період Росія не відмовлятиметься (принаймні зараз вона це чітко демонструє) ще довгий час від проведення диверсійно - терористичних операцій в зоні АТО, може й за її межами. Москва прагне довготривалої дестабілізації України. Краще перестрахуватися…

Колізії, протиріччя всередині самої Конституції України, згаданих тут Законів України, а також між цими Законами та між ними і Конституцією України треба ліквідувати, як треба ліквідувати неузгодженості з нею інших Законів України.

Правова база для життєдіяльності українського суспільства має бути чіткою, зрозумілою та єдинопрочитуваною без подвійних тлумачень.

Сподіваюся, що ці нотатки, як і інші мої пропозиції, дійдуть до небайдужих представників центральної влади,котркі скористаються ними задля вдосконалення українського законодавства. Нам самим треба будувати гідне, безпечне життя для себе та наших нащадків тільки спільно з демократичним західним світом – НАТО і ЄС!