Георгій Манчуленко
Народний депутат України II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Стояв біля витоків Української Гельсінської спілки і Руху на Буковині. Один із засновників Спілки офіцерів України та ГО "Українське козацтво". У лавах КПСС/КПУ не перебував. Розробник більшості законів, що регулюють сферу націонапьної безпеки і оборони. В Законі "Про основи національної безпеки України" вперше запровадив норму про Стратегію національної безпеки. Добився прийняття Закону "Про розвідувальні органи України", який узаконив існування воєнної розвідки та вперше визначив правові норми (на рівні закону, а не підзаконних актів) функціонування всього розвідувального співтовариства України. До Закону "Про боротьбу з тероризмом" вніс новації щодо застосування Збройних Сил України в антитерористчних операціях (без ЗСУ АТО на Донбасі була б неможливою). Розробив Концепцію підвищення ролі високомобільних родів військ (спецпризначення, повітряно-десантних, морської піхоти) та створення Сил спеціальних операцій (закрита тематика, 2001 рік), яка до цього часу практично не реалізована. Здійснив парашутний стрибок на дрейфуючу крижину Північного полюсу, будучи заступником начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000". Активіст Майдану, на якому діяв і в найтрагічніші київські дні лютого 2014 року. Буковина - мій рідний край, а Київ - серце вічної України, моєї неповторної Батьківщини!
16.05.2015
2622

Приїхали!

Хто є гарантом суверенітету і територіальної цілісності України? Глава держави – Президент України (ст. 102 Конституції України).
Хто забезпечує державну незалежність і національну безпеку держави? Президент України (п. 1 ст. 106 Конституції України).
Хто є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, хто призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, хто здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави? Президент України (п. 17 ст. 106 Конституції України).
Хто очолює Раду національної безпеки і оборони України? Президент України (п. 18 ст. 106 Конституції України).
Хто вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань? Президент України (п. 19 ст. 106 Конституції України).
Хто приймає згідно закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України? Президент України (п. 20 ст. 106 Конституції України).
Може Президент України виконувати всі ці надзвичайно складні управлінські функції без забезпечення його належним, зокрема урядовим, зв'язком? Не може (про повноту та якість реалізації своїх повноважень Президентом України тут не йдеться).
Логічно було би, коли б структура, яка забезпечує Президента України та інших посадовців відповідним зв'язком (Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, в котрій є й військовослужбовці), будучи центральним органом виконавчої влади, котру очолює Кабінет Міністрів України, підпорядковувалася і Президенту України, як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України, шляхом призначення Президентом України Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України за поданням Прем'єр-міністра України (керуючись аналогією з Держприкордонслужбою: читайте мою статтю "Про колізії з Державною прикордонною службою України і не тільки…")? Так, логічно.
Кому в дійсності підпорядковується Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України? Кабінету Міністрів України і Прем'єр-міністру України (ст. 6 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України").
Приїхали!
Ознайомившись з усіма повноваженнями глави держави і виконавчої влади, а також зі способами її формування, навіть неозброєним оком видно, що в діючій недолугій Конституції України зразка 2004 року закладено потенційне протистояння між Президентом України та Кабінетом Міністрів України, свідками чого ми всі були у 2006 – 2010 роках. Не приведи, Господи, щоб таке могло повторитися знову.
До внесення відповідних змін у Конституцію України, яке вимагає тривалого часу, треба, в першу чергу, належним чином міняти положення тих законів України (без жодного протиріччя з діючим Основним Законом), котрі регулюють безпековооборонну сферу України, з метою уникнення найменшого непорозуміння в управлінні структурами, що належать до цієї сфери. Незрозуміло, чому при нинішній такій великій кількості працюючих фахівців у згаданій сфері, досі в повній мірі цього не зроблено?
Щодо даної ситуації, то зробити треба зовсім небагато: внести необхідні зміни до Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" (коли на початку 2006 року комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, в якому я був на посаді секретаря, розглядав внесений Кабінетом Міністрів України законопроект про цю службу, мною було поставлено запитання доповідачу, чому проект не передбачає призначення її Голови Президентом України, на яке отримав відповідь, що така позиція з ним узгоджена (?!), тому зі здивуванням, гіркотою та сумом залишив тоді цей момент без коментарів). Переконаний, що вказані законодавчі зміни посприяли б зміцненню національної безпеки і оборони України, а таке зміцнення, в свою чергу, сприятиме унеможливленню повторення минулих трагедій, як віддалених в часі, означених у моїй публікації "До ДняПеремоги над нацизмом! З ким Україні звіряти годинник?", так і зовсім свіжих – вже в часи нашої незалежності, коли на поставлені гострі запитання у моїх статтях "Чому?" (березень 2014 року) та "Хто?" (березень 2014 року) рано чи пізно має бути дана відповідь, як має бути дана відповідь на те, чому не реалізовувалися конкретні пропозиції, котрі я подавав окремим високопосадовцям, згодом частково оприлюднені в багатьох моїх матеріалах, зокрема хоча б в таких чотирьох: "Поради провідникам…" (щодо кадрової політики в оборонній сфері, мобілізаційної роботи, квітень 2014 року), "Листи небайдужого… Або перемога, або наша смерть!" (про зраду, корупцію в силових відомствах, рекомендації щодо АТО, червень 2014 року), "Нейтралізація спрута!" (щодо знешкодження явних і прихованих ворогів української державності всередині країни, липень 2014 року) та "Фільтрація, або Таких "правоохоронців" – на мило!" (про фільтраційні заходи по всій території України у всіх сферах суспільного життя з метою знищення підґрунтя будь-яких "п'ятих колон", серпень 2014 року).
P. S. Урядовий ВЧ-зв'язок колишнього СССР, як єдина, контрольована Москвою, система, діє й зараз майже по всій території так званого Содружєства Нєзавісімих Государств (СНГ) під пильним оком, вірніше вухом, Росії.
Вперше мною було піднято питання про від'єднання України від цього московського вуха ще в 1995 році під час наради з безпекових питань групи народних депутатів України – членів парламентського комітету у закордонних справах і тодішнього Секретаря РНБО України Володимира Горбуліна. Він щось завуальовано відповів про політичну недоцільність, передчасність подібного рішення, але зрозуміло було одне: кучмівський режим, заграючи з Росією, не збирався рвати російські телефонні пута.
А в 2005 – 2006 роках навколо Президента України було так багато різних безпекових "спеціалістів", що прорвати їхнє щільне кільце оточення з метою донесення до нього інформації ще й про московську ВЧ-телефонну загрозу було практично неможливо. Хоча я все одно не полишав спроб це зробити і озвучив вказану проблему, але аж у 2007 році, вже не будучи народним депутатом України, одній дуже наближеній до Глави держави людині та з того нічого не вийшло.
Країни Балтії, зі здобуттям незалежності у 1991 році, одразу відрізали від себе цей технічний вид російських імперських пут, а політичний – СНГ навіть на поріг не пустили.
Грузія позбулася першого у 2008 році, другого – у 2009 після російської агресії 2008 року.
Україна відмовилася від єдиного, спільного з Москвою ВЧ-зв'язку лише 10 січня 2013 року, коли було відключено автоматичне з'єднання абонентів, а до того часу можна було з будь-якої української установи, обладнаної таким зв'язком, зателефонувати до будь-якої установи будь-якої країни СНГ і навпаки (сподіваюся, що нинішній криптографічний захист всього нашого урядового зв'язку є надійним, а Росія назавжди позбавлена можливості мати доступ до нього, як це було донедавна), але досі не відмовилася від СНГівських (московських) пут навіть після російської агресії та окупації частини нашої території. Така ситуація сприяла (сприяє) зміцненню національної безпеки і оборони України?
Може посадовці у цій безпековій галузі (урядового зв'язку), включаючи керівництво Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (СБУ, УДО теж несуть відповідальність), перебували (перебувають) не на своїх місцях, що навіть у 2005 – 2010 роках, знаючи всі технічні небезпеки з боку Росії, не переймалися ними і не пропонували (про настоювання вже й не кажу, бо їхні посади та ласкавість начальства для них, за рідкісними винятками, важливіші за українські національні інтереси) тодішньому Президенту України (все-таки, попри безліч вад у його діяльності, державницькому, проєвропейському, а не промосковському) хоч у згаданій сфері убезпечити нашу Батьківщину від московських пут?!

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Погода