Конституційна асамблея виключно для псевдоеліти

Днями Президент України своїм указом створив Конституційну асамблею. Подібним займався і Президент Ющенко. В такий спосіб намагаються подолати "конституційну кризу". Але потрібно завжди пам'ятати, хто її створив. Слід пам'ятати пораду гарно описану в "Чорному лебеді" Нассіма Талеба: людям, які з зав'язаними очима управляли автобусом і розбили його, не можна довірити новий автобус.

В Адміністрації Президента є ціле Головне управління з питань конституційно-правової модернізації. Цікаво, що в Росії немає жодної аналогічної Ради чи Комісії при Президенті. В США наявність такого органу виглядає повним абсурдом. А їх Конституції скоро стукне 225 років. Інша правова система, - можуть пояснити юристи з Адміністрації Президента. Інше ставлення до закону, - буду стверджувати я.

Порушення, або навіть плюндрування, Конституції Президентом, Парламентом, Конституційним Судом, іншими високопоставленими чиновниками призвело до кризи. Не можна стверджувати весь час, що ми не виконуємо закони, бо вони погані. Якщо ситуація не змінюється, то може це не закони недолугі?

Приходить на згадку фраза з "Берегись автомобиля" -  вони посягнули на найдорожче, що в нас є - на Конституцію! Щоправда, в даному контексті вона виглядає не смішно, як в персонажа Міронова, а дуже сумно.

Чому ж вони порушують закони і Основний Закон зокрема? Діє принцип: друзям - все, ворогам - закон. Відсутня відповідальність. Але чому ми стали ворогами? Вони ж бо мають бути слугами народу, а чи так все виглядає сьогодні?

Конституція має бути суспільним договором: народ відмовляється від часточки свого суверенітету на користь публічної влади, що буде забезпечувати і захищати інтереси народу. Однак, в Україні такий суспільний договір не відбувся. Народ ніколи не був суб'єктом переговорів. Хоча слід згадати, що Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького укладалися між гетьманом Пилипом Орликом та старшиною і козацтвом як договір ще 1710 року, а не були даровані государем.

Якщо згадати передісторію сучасної Конституції, то її прийняттю передував Конституційний Договір. Тобто народний суверенітет ділив Президент і Парламент. І все ж Конституція 1996 року була компромісом, хоча й між гілками влади, однак в такій боротьбі було неможливо не врахувати інтереси народу. Між ким може бути боротьба і компроміс сьогодні? Між Президентом, що разом з Конституційним Судом зруйнував Конституцію та додав собі повноважень, і між Парламентом, що продавив пенсійну реформу, Податковий кодекс, підняв прохідний бар'єр на виборах, щоб ніхто навіть не наблизився? Конституція-96 приймалася Верховною Радою, що була обрана в 1994 році.

В тодішньому виборчому законодавстві були норми про мінімальну явку виборця, а саме 50% + 1, була графа "проти всіх", ще не було політтехнологів, ніхто не використовував так званий адміністративний ресурс. Сьогодні ж народ навіть не може висловити протест на виборах: підняли прохідний бар'єр, збільшили розмір застави, прибрали графу "проти всіх". І головне, що навіть при 1% явки і повній апатії, вибори будуть визнані такими, що відбулися.

ОТ

Тому закликаю всіх піти на вибори, не бути байдужими. Не хочете голосувати за жодну партію - підіть спостерігачами: проконтролюйте свій голос, таким чином Ви обираєте майбутнє.

Окрім вищезазначеного у 1996 році ще не пройшла злочинна приватизація. Тоді вони писали правила включно і для себе. Тепер же ці "ефективні власники" постімперського комуністичного багатства вважають, що мають необмежену владу. Які, а головне для кого правила можуть написати вони? Президента коронуватимуть у Верховній Раді, а міністерські крісла передаватимуться від батька до сина. А щодо народу, то він має платити податки. Крапка. Про соціальні виплати треба забути, все буде конституційно. Пенсійний вік виведено за рамки тривалості життя - теж конституційно. Новий КПК на 100% буде відповідати новій Конституції. Вибіркове судочинство та корупція - стануть принципами формування судової системи. Розділу "Права і свободи людини і громадянина" не буде взагалі.

З точки зору демократичності, то Президент Кучма був ближчий до народу ніж будь-хто. Не дивлячись на акцію "Україна без Кучми", він провів єдиний референдум. Референдум - найкращий приклад демократії. Тоді результати народного волевиявлення були проігноровані.

Можливо, в умовах перманентної конституційної "модернізації" саме громадські організації мають стати плацдармом переговорів між народом і владою. Нам потрібен суспільний договір. Вже давно в наукових та професійних юридичних колах витає думка, що лише референдум може легітимізувати сучасний конституційний лад.

Не пропустіть вибори. Вимагайте референдум. Радійте життю.