А що люди робили, коли ще не винайшли щастя?
"Анют, а шо люди робили, коли ще не винайшли щастя?" - мій брат, якому 9 років, ставить іноді мені запитання, на які я не маю відповіді.
Роки еволюції, зміна суспільств, економічний, технічний розвиток, інформаційне суспільство, століття за століттями, від самого початку і до теперішнього часу. Люди наділені розумом та здатністю відчувати те, чого не може жодне живе створіння.
Кожен з нас носить маску, це не новина. Без неї твою душу вижмуть, як лимон, не лишивши і сліду. Доводиться кимось прикидатись, заради високої мети, чи просто так, аби статус був, аби визнання чи слава, аби не засміяли та не дістались самого інтимного, сокровенного та особистого. Того, до чого доступу немає навіть друзям, до того, чого іноді сам не визнаєш та ховаєш від самого себе.
У кожного з нас, на запитання "Ти щасливий?" постає перед очима хтось, з ким легко та просто, це може бути друг, мама, тато, бабуся чи кохана людина. Цей "хтось" дарує тобі щастя. Ті маленькі моменти радості, коли посміхаєшся та відчуваєш тепло, яке розливається в грудях. Те тепло не обпікає, ні, воно дає сили не впасти, дає сили піднятись, коли так тяжко.
Це навіть може бути людина, з якою ти познайомився в потязі, знаєте, це найкращий слухач. Їй немає діла до твого статусу, вона не заздрить, бо вас доля більше ніколи не зведе разом.
Людина сама не знаючи того, зробила тебе щасливим. Отак от просто.
Чи багато людині треба для щастя? У кожного своє: багато грошей, слава, гарна робота, машина.. це щось матеріальне чи духовне, не важливо. Та круто, коли ти з кимось можеш поговорити не тримаючи за душею страх, що йому це просто не цікаво. Круто, коли тебе чують.
За самою цинічною, грубою, вульгарною, дурною, пихатою, пафосною чи ще якоюсь там, маскою, криється маленьке бажання, шматочок живого та палаючого. За нещирим сміхом – глибоко поранена душа. За циніком – глибоке розчарування.
Іноді щось нам не дає заснути вночі, іноді один момент нас зупиняє, і ти оглядаєшся, дивишся на себе збоку, і розумієш як набридло все. Хочеться перезапуску, рестарту, нового, свіжого ковтка повітря. Але не знаходячи цього – всі мости руйнуються, і знову будується глуха стіна.
