Вчительці на ботекс
Подруга Віталіна каже, що то "усьо фігня", бо справжні "дайки" почнуться у школі...
***
Сусідка Маша з батьківських зборів у дитсадку прийшла мов побита. Двісті "місячних" на канцтовари, сто шістдесят на хлорку і мило, вісімдесят на "миколайчика" і сто сорок на подарунки вихователькам. Плюс - сотня на якийсь фонд групи. І це при тому, що з двадцяти чотирьох робочих днів у жовтні її Антон був у садку лише тричі. Але встиг принести додому інфекційний конюктивіт і "заїди". Отож, кислоокими і з прищами у роті вони просиділи усією родиною зо два тижні, а місцева аптека з сімейного Машиного бюджету збагатилась на чотириста вісімдесят гривень.
Машина подруга Віталіна бідолашну втішає. Каже, що то "усьо фігня", бо справжні "дайки" почнуться у школі, на яку вона, починаючи з першого вересня, вже відтарабанила близько трьох тисяч гривень. "А шо робить? - філософствує Віталіна. - Не понесеш - заклюють!". І у подробицях розповідає, як незабаром засяють у "їхньому класі" новенькі пластикові вікна, замерехтять жалюзі з підсвіткою, зазеленіють на підвіконнях екзотичні пальми. А вчителька-початкиня Ліля Семенівна під час осінніх канікул відпочине... на ГОА. Отож, дякуючи Богу (і батьківському комітету, котрий дбайливо назбирав їй на путівку) навчатиме Ліля Семенівна їхніх дітей без нервів і від щирого серця. Аж до січня.
На місцевому форумі хтось створив дотепну тему - на що і скільки батьки носять у безкоштовні (пардон, державні) дитячі заклади освіти. Судячи з відгуків, рекорди б'є, звичайно, школа. Причому, чим "старшою" вона стає, тим глобальнішими видаються її потреби. Середня місячна десятина у середній школі районного містечка сягає до півтори тисячі гривень. У списку необхідного є й цілком фантастичне, як то: форма для охорони, міксери для кухні, зимові шини для автомобіля завгоспа, кросівки для фізруків, "три-де" водоспад у кабінет біології, ....ботекс для географічки. Остання, судячи з описів, закортіла пластичних процедур як альтернативу залотому гарнітуру з сережками та кулоном, який вдячні батьки пропонували викладачці у якості подарунка на День учителя.
- Я розумію, що беруть, - аргументує свою позицію прокурор, відповідаючи за смішне журналістське "як так?" - Але ж у нас нема від батьків жодної заяви!
Чиясь пропозиція поскаржитись органам стала останнім постом й у темі про шкільні побори. Більше ніхто нічого не описував, розмірковуючи про журавля в дупі, аніж "утку" під ліжком. Воно й правда: чим більше віднесеш - ти розумнішою буде твоя дитина, яка з першим ковтком чорнила увібрала безпрограшну істину: прогинатись доведеться усе життя.
*******
Мені пощастило навчатись у ті часи, коли покоління старої вищої школи ще не пішло, а нове, хоча й прийшло, не сильно вистромлялось. Літературу двох суміжніх періодів у нас читало двоє викладачів: 72-річний Іван Якович і аспірант Генка.
Іван Якович у молоді роки був, мабуть, бунтарем, бо відсидів за ідею понад десятку. Але завжди ходив у вишиванці і плакав від спогадів про Стуса. Генка залишився на кафедрі, дякуючи тестю-професору, але мав до предмета суто поверхневу цікавість. А ще випивав, тому нерідко перебував у абстракції.
На екзамен, котрий у нас приймали дуетом і старий, і молодий, ми принесли обом викладачам по букету квітів, банці кави і коробці шоколадних цукерок (великий дефіцит на початку 90-х, враховуючи інфляцію і відсутність на руках живих коштів). Іван Якович розгнівався на "хабар" і довго кричав. Але після вмовлянь узяв. Лише квіти.
Генка повільно торохтів коробкою, перевіряючи, мабуть, вагу цукерок, зазначену на етикетці, потім вичитував термін придатності, принюхувався до кави - і також узяв. І своє, і Івана Яковича. Не пропадатиме ж!
Букет він здав за півціни назад квіткарці. А літературу ми здали. Без академзаборгованості.
